Ухвала суду № 40263787, 30.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" липня 2014 р. м. Київ К/9991/42484/11

№ К/9991/42484/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Рибченка А.О., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Дніпропетровської митниці

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2009

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011

у справі № 2-а-10153/08/0470 Дніпропетровського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Отіс Тарда»

до Дніпропетровської митниці

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано частково податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської митниці від 07.08.2008 № 47 на суму 36743,67 грн., із якої 24495,78 грн. за основним платежем та 12247,89 грн. за штрафними санкціями; від 08.08.2008 № 48 на суму 170236,58 грн., із якої 113491,05 грн. за основним платежем та 56745,53 грн. за штрафними санкціями.

У касаційній скарзі Дніпропетровська митниця просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та прийняти нову постанову, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У судовому процесі встановлено, що позивач з 01.01.2007 по 30.04.2008 ввозив на митну територію України товари з метою подальшого виробництва елементів облицювання автомобілів, комбайнів, тракторів та їх реалізації на території України, Росії та Білорусії.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на додану вартість, мита на товари та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки митного органу, викладені в акті перевірки від 24.07.2010 № 16/8/11000000/13453815, про порушення позивачем норм ст. 267 Митного кодексу України та пункту 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): неповне включення вартості перевезення вантажів, яке було встановлено у процесі перевірки бухгалтерського обліку позивача, що призвело до заниження митної вартості товарів та не донарахування обов'язкових платежів у загальній сумі 139072,75 грн., у т.ч.: мито - 24495,78 грн., ПДВ - 113491,05 грн., митні збори - 1085,92 грн.

За результатами перевірки митним органом прийняті податкові повідомлення від 07.08.2008 № 47 на суму 36743,67 грн., із якої 24495,78 грн. за основним платежем та 12247,89 грн. за штрафними санкціями; від 08.08.2008 № 48 на суму 170236,58 грн., із якої 113491,05 грн. за основним платежем та 56745,53 грн. за штрафними санкціями.

За визначенням ст. 259 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV (втратив чинність згідно з Митним кодексом України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі - МК України)) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу..

Відповідно до ст. 262 цього Кодексу митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Частиною 1 ст. 264 МК України встановлено, що заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

Згідно з частиною 1 ст. 267 цього Кодексу митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Пунктом 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 (втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 444) для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також: або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства; або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Як встановлено у судовому процесі, позивачем при розмитненні товару були надані відповідачу договори про перевезення (транспортного експедирування), міжнародні товарно-транспортні накладні, довідки перевізників про транспортні витрати. Відповідно до цього факту суд зробив правильний висновок, що позивач надав визначені нормативно-правовими нормами документи на підтвердження достовірності включеної ним вартості транспортних послуг до митної вартості товарів. При оцінці наданих позивачем митному органу документів суд обґрунтовано виходив з того, що відсутність у довідках перевізників реквізитів товарно-транспортних документів, враховуючи співпадання державних номерів транспортних засобів, якими здійснювалось перевезення товарів, у ВМД та в доданих до них документах на підтвердження витрат з транспортування товарів, не спростовує достовірність цих документів та не впливає на можливість перевірки кожної довідки до відповідної ВМД.

Враховуючи вказані обставини, відповідач, всупереч нормам частини 2 ст. 71 КАС України, не довів у судовому процесі правомірності донарахованих ним митної вартості та податку на додану вартість відповідно до оспорюваних податкових повідомлень.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2 цієї статті).

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства країни, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровської митниці залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: А.О. Рибченко М.В. Сірош