Рішення № 40262411, 01.08.2014, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" серпня 2014 р.Справа № 921/604/14-г/14Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В. розглянув справу

за позовом Корпорації "Укртрансжилбуд", вул. Незалежності, 65/4, м. Івано-Франківськ, 76001

до Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021

про стягнення коштів в сумі 414 827 грн.

за участю представника відповідача Попіль З.З., доручення № 01-5/495 від 20.09.13 р.

Учаснику судового процесу роз'яснено її процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 20,22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Технічна фіксація (звукозапис) не здійснювалась за відсутності відповідного клопотання представника відповідача.

Суть справи:

Корпорація "Укртрансжилбуд" звернулася в господарський суд Тернопільської області з позовом до Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації про стягнення коштів, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, в сумі 414 827 грн.

Позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, що підтримані в судовому засіданні повноважним представником, посилається на порушення відповідачем умов договору про закупівлю робіт за державні кошти від 01.11.2011р. в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних робіт, суму якої з урахуванням пені, втрат від інфляційних процесів та 3% річних просить стягнути в судовому порядку.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позов № 01-5/291 від 07.07.2014р. вважає заявлені вимоги такими, що задоволенню не підлягають. Пояснює, що утворена перед корпорацією заборгованість буде погашена у повному обсязі після надходження коштів з державного бюджету. Поряд з цим, відповідачем подано клопотання № 01-5/325 від 01.08.2014р. про зменшення неустойки.

В процесі вирішення спору оголошувалась перерва та розгляд справи відкладався, з підстав, викладених у формулярах (протоколах) судового засідання та відповідній ухвалі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши представлені докази в їх сукупності та дослідивши норми чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

01.11.2011р. між корпорацією "Укртрансжилбуд" та Управлінням капітального будівництва ТОДА було укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти, за умовами п.1.1. якого Підрядник зобов'язується виконати роботи з реконструкції радіологічного корпусу з надбудовою під розміщення лабораторного комплексу та централізованої стерилізаційної комунального закладу Тернопільської обласної ради "Тернопільська університетська лікарня" відповідно до проектної документації, а Замовник прийняти і оплатити такі роботи. В свою чергу, згідно пунктів 1.2 та 1.3 найменування (номенклатура, асортимент) робіт вказані у Робочому проекті, а обсяги закупівлі робіт можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Розділом 3 контрагентами узгоджено ціну даного договору, яка є твердою і становить 12 952 872 грн., в тому числі ПДВ 2 158 812 грн. Відомість визначення договірної ціни (Додаток № 1). При цьому, зменшення ціни договору передбачене за взаємною згодою сторін.

Відповідно до розділу 5 (п. 5.1. та 5.2.), строк (термін) виконання робіт визначається Календарним планом виконання робіт (Додаток 2). Місце виконання робіт - вул. Клінічна, 1 м. Тернопіль.

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору будівельного підряду, які регулюються главою 61 ЦК України.

За приписами ст. 875 Цивільного кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Таким чином, укладений учасниками спору 01.11.2011 року правочин слугує підставою для виникнення між ними господарських зобов'язань, та за вказівками ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509, 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов даного договору позивачем виконано передбачений у ньому обсяг підрядних робіт з реконструкції радіологічного корпусу з надбудовою під розміщення лабораторного комплексу та централізованої стерилізаційної комунального закладу Тернопільської обласної ради "Тернопільська університетської лікарня" по вул. Клінічна, 1 у м. Тернопіль, згідно Робочого проекту та Календарного плану виконання робіт, на загальну суму 1 951 926,32 грн., які прийняті відповідачем, як Замовником, без будь-яких претензій і зауважень.

Факт виконання зазначених робіт та прийняття їх відповідачем підтверджується актами приймання виконаних робіт з вересня по грудень 2013р. (КБ-2в) та довідками про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ (КБ-3) за цей же період, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками.

За умовами п.4.1. угоди, розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати (щомісячно) Замовником після підписання Сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідок про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3).

Додатковою угодою № 4 від 04.05.2013р. контрагенти доповнили п.5.1 договору від 01.11.2011р. чим обумовили строк (термін) виконання робіт на виділені у 2012р. кошти до 26.12.2013р.

Однак, незважаючи на досягнуті домовленості, вартість будівельних робіт бюджетною установою оплачена лише частково в сумі 1 608 431,80 грн.

За викладеними у ст. 879 ЦК України та п. 99 Загальних умов укладення та виконання договорів у капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 року № 668 правилами, розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Останній перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З огляду на наведене, враховуючи п. 4.1 укладеного контрагентами правочину та дату підписання актів приймання виконаних робіт, суд констатує, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті вартості цих робіт настав, а відтак, на час розгляду справи, борг відповідача перед позивачем становить 343 494,52 грн.

Вказана сума заборгованості не заперечується самим управлінням та, окрім іншого, підтверджується актом перевірки державних закупівель УКБ ТОДА за період з 01.01.2013р. по 01.03.2014р. № 07-22/124 від 20.05.2014р., а також актом звірки взаєморозрахунків 10.02.2014р. підписаним сторонами без заперечень.

Відсутність бюджетного фінансування не може слугувати перешкодою для стягнення даної суми в судовому порядку. Так, у п. 1.10 постанови № 14 від 17.12.2013р. Пленум Вищого господарського суду України зазначив, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Крім того, суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 названого Кодексу і ст. 193 ГКУ встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За даних обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Корпорації "Укртрансжилбуд" про стягнення з УКБ ТОДА 343 494,52 грн. боргу підлягають до задоволення, оскільки підтвердженні матеріалами справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не заперечені відповідачем.

При цьому судом враховано, що встановлені перевіркою фінансової інспекції завищення вартості виконаних робіт по спірному об'єкту в сумі 11 218,85 грн. на час розгляду справи включені до складу робіт виконаних згідно акту приймання виконаних будівельних робіт за травень 2014р. Таким чином, виявлені контролюючим органом порушення фінансової дисципліни не вплинули на розмір заявленого до стягнення основного боргу.

Крім того, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно долученого позивачем розрахунку, за період з 01.01.2014р. по 30.06.2014р. відповідачеві визначено 5 110,07 грн. річних та 39 731,92 грн. втрат від інфляційних процесів.

У п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначається, що господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати замість позивача "перерахунок" розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини першої статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснення позивачем нарахування таких сум і в разі якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Оцінивши поданий господарюючим суб'єктом розрахунок, судом встановлено, що такий здійснено без врахування виявлених перевіркою Державної фінансової інспекції в Тернопільській області завищень вартості виконаних робіт на загальну суму 11 218,85 грн. Тобто, за вказаний період, нарахування штрафних санкцій необхідно було здійснювати із розрахунку суми заборгованості в розмірі 332 275,67 грн. (343 494,52 - 11 218,85).

При таких обставинах, за наслідками проведеного перерахунку, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку останнього, мало місце невиконання такого зобов'язання, до стягнення із бюджетної установи підлягає 3% річних за користування коштами в сумі 4 943,17 грн. та 34 888,95 грн. інфляційних втрат.

Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

За умовами додаткової угоди № 1 від 31.05.2012р., договір про закупівлю робіт за державні кошти від 01.11.2011р. доповнено пунктом 7.4, за яким, у разі порушення строків виконання зобов'язання однією із сторін, з неї стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Із наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що такий здійснений за період з 01.01.2014 по 30.06.2014р., в той час як спірна заборгованість виникла по актах виконаних будівельних робіт за вересень-грудень 2013р., а відтак, саме з цього періоду слід було розпочинати обрахунок пені. Відповідно до п.6 ст. 231 ГК України, нарахування мало б припинитись через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто, до 30.06.2014 р. могла нараховуватись пеня лише за роботи, що були виконані у грудні 2013 року. Крім цього, корпорацією не вірно враховано суму заборгованості, з якої слід обчислювати пеню, а саме замість 332 275,67 грн. в основу розрахунку вказано 343 494,52 грн.

З наведеного, суд самостійно провів перерахунок сум пені, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку останнього, мало місце невиконання такого зобов'язання. Розмір пені визначено в сумі 22 855,60 грн.

В той же час, згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Керуючись наведеними правовими, позиціями суд зважає на те, що за спірним правочином, державною установою сплачені господарюючому суб'єкту значні суми коштів. Прострочення виконання частини грошового зобов'язання трапилось із незалежних від Управління причин, передбачити які в нього не було можливості. Крім того, сплата пені у повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси останнього, а й інтереси держави. В свою чергу, теперішня ситуація в країні, безумовно є винятковою, і виключає доцільність стягнення з Державного бюджету України надмірних коштів. З наведеного та з урахуванням майнового стану сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій та задоволення вимог корпорації, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з Управління до 6 000 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 1200 грн., витрати понесені останнім на проїзд у судові засідання 16.07.2014р. та 30.07.2014р. автомобілем з м. Івано-Франківськ до м. Тернопіль на суму 399,75 грн., вартість банківських послуг в сумі 54,37 грн. та витрати понесені з наданням аудиторського висновку у розмірі 100 грн.

Як на докази понесених витрат за послуги адвоката, позивач посилається на договір про надання правових послуг від 02.06.2014р., ордер серії ІФ № 00042 від 02.06.2014р. та квитанцію про сплату гонорару № 000360 від 02.06.2014р.

Водночас, суд враховує, що у зазначеному вище договорі не міститься даних щодо розміру винагороди, яка підлягає сплаті адвокату. В свою чергу, у квитанції не ідентифіковано за оформлення яких саме документів та ведення якої справи в суді були перераховані відповідні кошти. При цьому судом встановлено, що на розгляді в господарському суді Тернопільської області після 02.06.2014 року перебувало одночасно цілий ряд справ між цими ж сторонами, а відтак встановити чи витрати за квитанцією № 000360 від 02.06.2014р. пов'язані з розглядом саме даної справи не видається за можливе. Крім того, у договорі міститься посилання на представництво адвокатом інтересів позивача у справі № 921/604/14-г/14. Даний договір було укладено 02.06.2014 року. В той час як провадження у даній справі судом було порушено, а отже і присвоєно відповідний номер, лише 20.06.2014 року.

З наведеного в сукупності суд констатує, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що заявлені до стягнення витрати за правову допомогу стосуються саме даного спору, а тому у їх відшкодуванні позивачу суд відмовляє.

Щодо відшкодування інших витрат понесених корпорацією суд враховує правову позицію ВГСУ, висвітлену у постанові Пленуму № 7 від 21.02.2013р., за якою відповідні витрати відшкодовуються лише особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень. При цьому, відшкодуванню підлягає лише мінімальна вартість проїзду. Приймаючи до уваги, що явка представника позивача жодного разу не визнавалась судом обов'язковою, а із долучених останнім фіскальних чеків № 7812, № 155064 від 16.07.2014р. та квитанції № 000362 від 16.07.2014р. на загальну суму 400, 06 грн. встановити чи такі пов'язані з розглядом саме даної справи не видається за можливе, суд не вбачає підстав для їх відшкодування із відповідача.

Необґрунтовано суб'єктом господарювання і необхідність здійснення арифметичних обчислень штрафних санкцій незалежною аудиторською фірмою "Аудит-сервіс ІНК", оскільки, на переконання суду, даний вид досліджень не потребує спеціальних знань та міг бути здійснений позивачем самостійно.

Критично оцінюється судом і заявлена вимога щодо відшкодування за рахунок відповідача банківських послуг, сплачених згідно квитанції № 80638 від 15.07.2014р., адже, відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. А відтак, зважаючи, що позивачем не надано жодних доказів неможливості сплати меншої комісійної винагороди банківській установі, заявлена вимога не знайшла свого документального підтвердження і залишається судом без задоволення.

У відповідності до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача пропорційно до задоволених вимог в сумі 8 122,33 грн.

При цьому судом враховано п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», яким передбачено, що у разі коли господарський суд на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Крім того, суд констатує, що часткове задоволення вимог про розподіл судових витрат, не є підставою для часткового задоволення позову, оскільки судові витрати регулюються окремим розділом ГПК України і не відносяться до предмету спору та ціни позову. Аналогічна правова позиція з даного приводу викладена Вищим господарським судом України у постанові від 19.11.2013 року у справі №910/10172/13 ( копія у справі).

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 83, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021 (ідент. код 04014074) на користь Корпорації "Укртрансжилбуд", вул. Незалежності, 65/4, м. Івано-Франківськ, 76001 (ідент. код 32776178) 343 494 (триста сорок три тисячі чотириста дев'яносто чотири) грн. 52 коп. боргу; 4 943 (чотири тисячі дев'ятсот сорок три) грн. 17 коп. річних; 6 000 (шість тисяч) грн. пені; 34 888 (тридцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн. 62 коп. втрат від інфляційних процесів; 1 174 (одну тисячу сто сімдесят чотири) грн. 80 грн. витрат на послуги адвоката та 8 122 (всім тисяч сто двадцять дві) грн. 33 коп. в повернення сплаченого судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В решті частині позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня підписання рішення через місцевий господарський суд.

Суддя О.В. Руденко

Повний текст рішення

складено 08.08.2014р.