Постанова № 40257869, 21.08.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2014 року Справа № 876/1189/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Клюби В.В., Яворського І.О.

з участю секретаря судового засідання: Саламахи О.І.

представника позивача: Лотоцької Н.В.

представника відповідача: Чубак Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «М-Студія» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року за позовом Приватного підприємства «М-Студія» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

У березні 2012 року Приватне підприємство «М-Студія» (далі - ПП «М-Студія») звернулося в суд із зазначеним позовом, в якому просило визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Галицькому районі м. Львова) та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова № 0000792321 від 16.03.2012 р.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2013 р. в задоволені позову було відмовлено.

Не погоджуючись із даною постановою, її оскаржило ПП «М-Студія». Апеляційну скаргу мотивує тим, що податковий орган не вправі визнавати в позасудовому порядку нікчемними договори. Крім того, висновок суду першої інстанції про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами, який ґрунтується на невідповідності наданих послуг тим видам діяльності, які вони здійснюють суперечить наказу Держкомстату України «Про затвердження форми довідки з ЄДР підприємств та організацій України». Також апелянт вказує на безпідставність висновків суду першої інстанції стосовно умов, які мають бути зазначені в договорі, зокрема суперечить вимогам ст.ст.266, 268 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Також вважає безпідставним посилання суду на матеріали кримінальних справ, оскільки в одній частині особи були звільнені від кримінальної відповідальності, а в іншій справа слухається далі. Тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача Лотоцьку Н.В., яка просила задовольнити апеляційну скаргу, представника відповідача Чубак Н.В., яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що 12.03.2012 р. ДПІ у Галицькому районі м. Львова було складено акт №1079/23-209/32483719 про результати позапланової документальної перевірки ПП «М-Студія» з питань дотримання вимог діючого законодавства у сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків з ТзОВ «Іртас», ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», ТзОВ «Промтехметал», ПП «Воллі» та ТзОВ «Сталевий дім» за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2011 р.

Вказаною перевіркою були встановлені порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі вказаного Акта 16.03.2013 р. ДПІ у Галицькому районі м. Львова було прийняте податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) форми «Р» № 0000792321, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 82065 грн., в тому числі 73432 грн. за основним платежем та 8633 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що поданих позивачем первинних бухгалтерських документів не достатньо для висновку про реальність господарських операцій з ТзОВ «Іртас», ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Цайпер-Україна», ТзОВ «Промтехметал», ПП «Воллі», ТзОВ «Сталевий дім» за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2011 р. При цьому суд послався на обставини, які були встановлені вироком суду та постановою суду про закриття справи за нереабілітуючими обставинами, а також на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду, яким були визнані правомірними висновки податкового органу про безтоварність операцій та нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та ПП «МКМ-Сервіс».

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскілки вони зроблені у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин у справі і не відповідають встановленим судом обставинам виходячи з наступних міркувань.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Вказані в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснив, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Таке право податкового органу передбачене у п.11 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього ж Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього ж Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього ж Кодексу.

Згідно п.201.6 ст.201 цього ж Кодексу, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

В обґрунтування реальності (фактичності) здійснення господарських операцій було представлено суду копії наступних документів.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між ПП «М-Студія» та ТзОВ «Іртас» було укладено договір на постачання меблевих виробів, за умовами якого ТзОВ «Іртас» зобов'язувався поставити меблеві вироби, а ПП «М-Студія» прийняти та здійснити їх оплату. Контрагент відповідно до рахунків № РФ-19/07 373 від 19.07.2010 р. поставив меблеві вироби позивачу, а останній відповідно до накладних № № 38,39 від 30.08.2010 р. передав їх ЗАТ СК «Граве Україна». За накладною № 0148 від 11.08.2010 р. здійснив поставку стійки для видачі готівки, яка була передана АТ «УкрСибБанк» відповідно до накладної № 41 від 18.08.2010 р. Факт оплати поставлених меблів підтверджується копіями карток по особовому рахунку ПП «М-Студія» від 22.07.2010 р., 19.07.2010 р. та 11.08.2010 р.

Посилання суду першої інстанції на те, що в довідці АА № 2932277 Головного управління статистики у Львівській області не зазначена серед основних видів діяльності операції з поставки меблів, як умови відсутності зв'язку вказаної операції з діяльністю постачальника є необґрунтованою, оскільки відповідно до Наказу Державного комітету статистики України «Про затвердження форми довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України» № 164 від 12.06.2007 р. в довідці вказуються лише три основні види діяльності, в той час як в Статуті їх може бути передбачено більше. Крім того, відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо визначення витрат за діяльністю, не передбаченою статутом, затвердженої Наказом ДПС України № 577 від 05.07.2012 р., витрати від операцій, проведених підприємством від діяльності, не передбачуваної статутом, визнаються витратами за правилами, встановленими розділом ІІІ ПК України за умови їх документального підтвердження, зв'язку із господарською діяльністю та визнання доходів від такої діяльності.

Між ПП «М-Студія» та ТзОВ «Екопласт-Львів» на підтвердження фактичного виконання робіт було подано накладну № 1690 та податкову накладну № 1591 від 18.08.2010 р., а також копію картки по особовому рахунку ПП «М-Студія» від 17.08.2010 р., згідно якої позивачем здійснено перерахунок вказаному товариству по рахунку № 17/08 від 17.08.2010 р., які були поставлені на адресу АТ «УкрСибБанк» відповідно до накладних № 42 від 18.08.2010 р., № 44 від 06.09.2010 р. та № 46 від 09.09.2010 р.

Між ПП «М-Студія» та ТзОВ «Віктор Ко» укладено усну угоду з виконання робіт по демонтажу та монтажу меблів, реальність якої підтверджується копією рахунків № 03/09/10 від 03.09.2010 р. та № 31/08/10 від 31.08.2010 р., накладну № 0638 від 31.08.2010 р. та № 0588 від 30.08.2010 р., копією акта завершення робіт № 0488 від 03.09.2010 р., податкових накладних № 1262 від 03.09.2010 р., № 1263 від 31.08.2010 р., № 1186 від 30.08.2010 р., картки особового рахунку від 03.09.2010 р., від 30.08.2010 р.

Між ПП «М-Студія» та ПП «МКМ-Сервіс» було укладено договір поставки № 03/11/01 від 03.11.2011 р., згідно якого замовник (ПП «М-Студія») доручає, а виконавець (ПП «МКМ-Сервіс») приймає зобов'язання поставити замовнику меблеві вироби, реальність якого підтверджується копією видаткової накладної № РН-12-0814 від 08.12.2010 р., податкової накладної № 1123000007 від 23.11.2010 р., № 1124000011 від 24.11.2010 р., № 1213000026 від 08.12.2010 р., а переказ позивачем коштів за поставлені меблеві вироби підтверджено випискою за особовим рахунком від 23.11.2010 р. та 10.12.2010 р.

Між ПП «М-Студія» та ПП «Воллі» було укладено договори поставки № 16/05/11 від 16.05.2011 р. та № 24/05/11 від 24.05.2011 р. На підтвердження реальності виконання позивачем договорів № 16/05/11 було надано суду копію рахунку-фактури № СФ-0000129, видаткової накладної № РН-0000020 та податкової накладної № 76 від 20.05.2011 р. та № 24/05/11, було надано суду копію рахунку-фактури № СФ-0000130, видаткової накладної № РН-0000009 та податкової накладної № 110 від 27.05.2011 р.; рахунку-фактури № СФ- 6-01001, видаткової накладної № РН-0000056 та податкової накладної № 2 від 01.06.2011 р.

Суд при оцінці вище названих договорів зазначив, що з його змісту не можливо встановити про які істотні умови договору домовилися сторони, матеріали з яких мають виготовлені меблі, фурнітура, виробник таких меблів, розміри, якість та зовнішній вигляд, формування ціни на меблі, не визначено склад замовника тощо, при цьому послався на ст.638 Цивільного кодексу України.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими доводами, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.1 ГК України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст.266 цього Кодексу, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст.268 ГК України. якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Таким чином, висновок суду першої інстанції, щодо умов які обов'язково мають бути зазначені в договорі, зокрема матеріалами з яких мають бути виготовлені меблі, фурнітура, виробник таких меблів, розміри, якість та зовнішній вигляд є безпідставною. Законодавство або не передбачає обов'язковість таких умов в договорі поставки, або прямо допускає їх відсутність.

З матеріалів справи видно, що між ПП «М-Студія» та ТзОВ «Цайпер-Україна» були укладені договори транспортного експедирування № 04-001 від 04.01.2011 р. та № 12-001 від 12.01.2011 р. Реальність виконання даних робіт по договору № 04-001 від 04.01.2011 р. підтверджується копією акта виконаних робіт № 1 від 31.01.2011 р., податковою накладною № 33 від 31.01.2011 р., випискою за особовим рахунком за 14.03.2011 р., а за договором № 12-001 від 12.01.2011 р. підтверджується актом виконаних робіт № 1 від 25.01.2011 р. № 2 від 01.02.2011 р., податковою накладною № 1250001 від 25.01.2011 р., податковою накладною № 2010003 від 01.02.2011 р., виписками за особовим рахунком за 08.02.2011 р. та за 14.03.2011 р.

На аналогічних умовах були укладені договори транспортного експедирування між позивачем та ТзОВ «Промтехметал» № 01/02 від 01.02.2011 р. та № 14/02 від 14.02.2011 р.

Між ПП «М-Студія» та ТзОВ «Сталевий дім» було укладено договір транспортного експедирування № 31/05/01 від 31.05.2011 р. На підтвердження реальності операцій з ТзОВ «Сталевий дім», ПП «М-Студія» було подано суду копію акта виконаних робіт № 1 від 24.06.2011 р., рахунок-фактури № СФ-7-04008 від 24.06.2011 р. та податкову накладну № 133 від 14.06.2011 р. Випискою за особовим рахунком від 14.03.2011 р. підтверджено оплату позивачем коштів за надані транспортно-експедиційні послуги.

Суд першої інстанції зазначив, що зі змісту наданих договорів, а також актів виконаних робіт не можливо встановити, про які істотні умови надання послуг експедирування сторони дійшли згоди, а саме яким транспортом здійснювалося транспортування ТМЦ, ким вони транспортувалися, ким приймалися поставлені ТМЦ.

Згідно ст.316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» істотними умовами договору транспортного експедирування є відомості про сторони договору (для юридичних осіб - резидентів України : найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України), вид послуги експедитора, вид та найменування вантажу, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили, розмір плати експедитору, порядок розрахунків, пункти відправлення та призначення вантажу, порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта, строк (термін) виконання договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, в даному випадку експедитори організовували доставку вантажу, тобто здійснювали ряд дій, спрямованих на доставку вантажу в місця призначення, зокрема, планування, замовлення рухомого складу, оформлення необхідних документів, тощо.

Тобто предметом договорів на транспортно-експедиційне обслуговування є послуги по організації доставки вантажу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Представлені позивачем первинні документи відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують реальність (товарність) здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами по придбанню послуг та використання їх в господарській діяльності.

Також зазначені документи не мали недоліків, а порядок їх складення та заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Згідно ст. 1 цього Закону, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Безпідставним є посилання суду на матеріали кримінальних справ. Зокрема в мотивувальній частині судового рішення зазначено, що в провадженні Сихівського районного суду м. Львова перебуває кримінальна справа за обвинуваченням керівників підприємств-контрагентів позивача у вчиненні злочинів передбачених ст.ст.205, 212, 366 КК України, проте постановою Сихівського районного суду м.Львова від 2912.2011 р. дана кримінальна справа була частково закрита відповідно до Закону України «Про амністію в 2011 році», а саме по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ст.205 КК України, однак по обвинуваченню в інших злочинах судовий розгляд ще триває і жодного судового рішення прийнято не було. Крім того, вказаний вирок не стосується обставин здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Крім того, колегія суддів вважає також помилковим посилання на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012 р. у справі за адміністративним позовом ТзОВ «МКМ-Сервіс» до ДПІ у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправними дій, якими, на думку суду першої інстанції були визнані правомірними висновки податкового органу про безтоварність операцій та нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та ПП «МКМ-Сервіс», оскільки мотивація зазначеної постанови суду апеляційної інстанції, якою було скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду, полягала в тому, що питання, порушене у даному позові може вирішуватися судом в подальшому, у разі прийняття контролюючим органом рішення про визначення ПП «МКМ-Сервіс» грошового зобов'язання, а висновки, викладені працівниками податкового органу в акті перевірки є лише думкою відповідних осіб, які не є обов'язковими і безумовними для позивача чи контролюючого органу, а тому не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення будь-яких прав позивача, крім права на надання зауважень до акта перевірки.

Дослідивши надані суду докази, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем в повному обсязі були надані усі необхідні документи первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких сформований склад податкового кредиту, котрі повністю відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дія якого поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством, при цьому протилежне податковим органом не доводилось та не відображалося в акті перевірки, не встановлено фактів, які б ставили під сумнів наявність господарських операцій між позивачем та вище зазначеними контрагентами, не виявлено обставин, які б спростовували фактичне здійснення, чи товарність таких господарських операцій, не надано жодного доказу, який би спростовував правильність документального оформлення операцій, за проведення яких позивачем сформований податковий кредит, не доведено відсутність товарів (робіт, послуг) чи відсутність об'єктивних можливостей поставки товарів (робіт, послуг) постачальниками на користь позивача, не надано жодних належних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладенні та виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а відтак, постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «М-Студія» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року в справі № 2а-2408/12/1370 скасувати та прийняти нову, якою позов Приватного підприємства «М-Студія» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000792321 від 16 березня 2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Р.В.Кухтей

Судді : В.В. Клюба

І.О. Яворський

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 26.08.2014 р.