Постанова № 40257753, 19.08.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2014 р. Справа№ 911/445/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Чорної Л.В.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

від третьої особи - Тимощук Р.М.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2013 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Українська аграрна і хімічна компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРКС"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-

імпортний банк України"

про примусове виконання договору та стягнення 1108960,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.04.2013 року по справі №911/445/13-г позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Публічне акціонерне товариства "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 року для розгляду справи № 911/445/13-г сформовано колегію суддів у складі: головуючий - суддя - Коршун Н.М., судді: Баранець О.М., Дикунська С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 року зупинено апеляційне провадження по справі №911/445/13-г до вирішення Господарським судом Чернівецької області справи №926/496/14.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2014 року касаційну скаргу Філії Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Чернівцях задоволено, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 року по справі № 911/445/13-г скасовано. Справу передано на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2014 року в зв'язку з перебуванням головуючого судді по справі Коршун Н.М. на лікарняному, призначено повторний авторозподіл справи № 911/445/13-г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 року прийнято апеляційну скаргу до свого провадження та призначено розгляд справи 29.07.2014 року.

28 липня 2014 року представником позивача, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду, подано додаткові документи, які долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року відкладено розгляд справи до 19.08.2014 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 року, в зв'язку з відпусткою судді Калатай Н.Ф. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Пашкіна С.А., Чорна Л.В.

В судове засідання 19.08.2014 року з'явився представник третьої особи.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представники позивача та відповідача повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2013 року. Проти розгляду справи у відсутність представників позивача та відповідача не заперечував.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника третьої особи, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

24 жовтня 2012 року між позивачем (поклажодавець) та відповідачем (зберігач) укладено договір зберігання № 24/10-2 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору поклажодавець передає, а зберігач приймає за плату на відповідальне зберігання вироби із жерсті: трьохскладова зварна жерстяна банка, корпус трьохскладової жерстяної банки, кришка до трьохскладової зварної жерстяної банки, кришка СКО (продукція), що належить поклажедавцеві на праві власності.

Згідно з п. 1.2. Договору асортимент, кількість, вага, вартість, кількісно-якісні характеристики продукції, яка передається на відповідальне збереження зберігачеві та повертається від зберігача до поклажодавця вказується у відповідних актах приймання-передачі, які є невід'ємною частиною договору.

Факт прийняття зберігачем продукції, із визначеними кількісно-якісними характеристиками, фіксується актом приймання передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін (п. 1.4. Договору).

Пунктом 1.6. Договору встановлено, що продукція зберігається до моменту пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Строк зберігання дорівнює кількості календарних днів із дня підписання акту передачі на зберігання, до моменту видачі, що визначається датою підписання акту зняття із зберігання.

Відповідно до п. 3.2 Договору зберігач зобов'язаний надати продукцію поклажодавцю упродовж однієї доби з моменту отримання письмової вимоги від поклажодавця про вивіз своєї продукції.

Договір набирає сили з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2013 року, а в частині розрахунків - до повного виконання поклажодавцем своїх зобов'язань за цим договором.

Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 3173422,48 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Предметом договору зберігання можуть бути, як правило, рухомі речі, визначені індивідуальними ознаками, які не переходять у власність зберігача, і в окремих випадках на зберігання можуть передаватися речі з родовими ознаками.

Згідно зі статтею 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Статтею ст. 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.11.2012 року позивач звернувся до відповідача з вимогами про повернення продукції. Отримання відповідачем вищезазначених вимог, підтверджується підписом директора та відбитком печатки ТОВ "Старкс" на вказаних вимогах. Проте, відповідач всупереч умовам договору продукцію позивачу не повернув.

Згідно з приписами статті 944 Цивільного кодексу України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. При цьому, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, що була передана на зберігання, а якщо договором передбачено зберігання знеособлених речей (змішані родові)тотожну, або обумовлену кількість речей такого самого роду та якості.

Статтею 953 Цивільного кодексу України унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Твердження апелянта щодо втрати продукції відповідачем, в зв'язку з припиненням дії договору оренди майна №1 від 27.06.2012 року, колегією суддів визнано безпідставними, оскільки не порушує права третьої особи та не позбавляє позивача права повернути продукцію, передану відповідачу за Договором.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що відповідач продукцію не повернув, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, щодо задоволення позовних вимог в частині вилучення продукції.

Доводи апелянта щодо відсутності підстав для нарахування пені за неналежне виконання договору, в зв'язку з тим, що можливість повернення продукції не залежала від його дій, колегією суддів визнано необґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про вилучення виробів із жерсті.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що у випадку неповернення поклажедавцеві продукції за першою вимогою упродовж встановленого у п. 3.2, зберігач зобов'язаний виплатити поклажедавцеві неустойку у розмірі 0,5% від вартості неповерненої продукції за кожний день затримки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що відповідач не виконав вимогу позивача щодо повернення товару, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо стягнення неустойки в розмірі 1108960,17 грн.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та скасування рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2013 року по справі №911/445/13-г - без змін.

Матеріали справи №911/445/13-г повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

Л.В. Чорна

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.08.2014 року