Рішення № 40257283, 06.08.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 32/57/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2014 Справа № 908/2537/14

за позовом Комунального підприємства "Запорізький інститут регіонального розвитку" Запорізької обласної ради (69005, м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 162)

до відповідача Управління розвитку підприємництва та Дозвільних послуг Запорізької міської ради (69096, м. Запоріжжя, вул. Бородинська, буд. 1А)

про стягнення 110120,77грн.

Суддя Н.А. Колодій

Представники:

Від позивача: Земка К.О., довіреність № 1 від 04.08.2014 р.

Від відповідача: Михайлівський А.С., довіреність № 01/1030 від 05.08.2014 р.

Розглядається позовна заява Комунального підприємства "Запорізький інститут регіонального розвитку" Запорізької обласної ради до Управління розвитку підприємництва та Дозвільних послуг Запорізької міської ради про стягнення 110120,77 грн., які складаються з 93441,08 грн. основного боргу за договором суборенди нерухомого майна № 5/2012 від 20.09.2012 р., 7062,84 грн. втрат від інфляції та 9616,85 грн. пені за неналежне виконання умов договору.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.07.2014 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2537/14, присвоєно номер провадження справи 32/57/14, з призначенням судового засідання на 06.08.2014 р. Ухвала направлялась на адресу сторін в установленому законом порядку.

Поштові повідомлення свідчать, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує ст. ст. 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та умовами договору суборенди нерухомого майна № 5/2012 від 20.09.2012 р.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.08.2014 р. повідомив суду, що після звернення позивача до суду з позовом, погасив частково суму основного боргу в розмірі 41736,94 грн. що підтверджується платіжними дорученнями.

Від відповідача до суду надійшло клопотання, на підставі ст. 27 ГПК України, про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне казначейство Служби України у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області.

Клопотання про залучення третьої особи, судом залишено без задоволення, поскільки згідно зі ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

За письмовим клопотанням представника відповідача судове засідання велось без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 06.08.2014 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

20.09.2012 р. між Комунальним підприємством "Запорізький інститут регіонального розвитку" Запорізької обласної ради (позивач у справі) та Управління розвитку підприємництва та Дозвільних послуг Запорізької міської ради (відповідач у справі) укладено договір суборенди № 5/2012 нерухомого майна, за умовами якого позивач передає, а відповідач приймає строкове платне користування не житлові приміщення, під розміщення офісу, загальною площею - 188,4 кв.м., які розташовані у підвальному приміщення та на першому поверсі адміністративної будівлі за адресою: м. Запоріжжя, вул. Українська, 50, що входять до статутного фонду ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", знаходяться в господарському віданні та обліковуються на балансі ДП "Запорізький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України". Приміщення знаходиться в орендному користуванні позивача на підставі Договору оренди нерухомого майна № 03/12А від 21.05.2012 р.

Договір діє з моменту його підписання до 21 квітня 2015 р. (п.7.1. Договору).

Згідно п. 3.2. договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць відповідно до наданих орендарем рахунків.

Відповідно до п. 3.4. договору, орендна плата перераховується відповідачем на розрахунковий рахунок позивача в розмірі 100% щомісяця не пізніше 10 числа наступного за звітним, відповідно до наданих орендарем рахунку та акту здачі - прийняття робіт (надання послуг).

Відповідач користувався об'єктом оренди з липня 2013 р. по 31 травня 2014 р., що підтверджується актами надання послуг по оренді нерухомого майна на загальну суму 102540,67 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Зазначені Акти актами надання послуг по оренді нерухомого майна відповідачем підписані і є підставою для проведення розрахунків за спірний період.

У зв'язку із цим, позивач відповідачу виставив рахунки за період з липня 2013 р. по 31 травня 2014 р. на оплату наданих послуг за договором на загальну суму 102540,67 грн.

Відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок позивача орендну плату, суму податку на додану вартість, суму відшкодування плати за комунальні та інші послуги та компенсацію податку на землю шляхом щомісячних перерахувань до 10 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до наданих позивачем рахунків та надавати відповідачу інформацію про перерахування орендної плати (п. 4.1.2. договору).

Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання за договором виконав належним чином і у повному обсязі.

В порушення умов договору, відповідачем орендна плата вносилась несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість по орендним платежам за період з липня 2013 р. по 31 травня 2014 р. в розмірі 93441,08 грн., розрахунок доданий до матеріалів справи.

У зв'язку з цим, позивач на адресу відповідача направляв претензії ( вих. № 1710/1 від 17.10.2013 р. та вих. № 2203/1 від 22.05.2014 р.) з вимогою погасити заборгованість.

Суд вважає, що відповідач необґрунтовано залишив без задоволення вимогу позивача про оплату заборгованості за договором оренди.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін врегульовано договором оренди .

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідачем плата за користування орендованим державним нерухомим майном за договором у строки та обсязі, обумовлені сторонами, не здійснювалася.

Відповідно до ст. 285 ГК України орендар зобов'язаний, зокрема, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Після порушення провадження у справі, про що свідчить відмітка банківської установи на платіжних дорученнях, відповідач погасив основний борг за договором суборенди, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача 41736,94 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи

За таких обставин провадження у справі в частині стягнення основного боргу за договором суборенди в сумі 41736,94 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України через відсутність предмету спору.

Крім того, відповідач надав свій розрахунок основного боргу та зазначив, що в рахунок № 21 за лютий 2014 р. позивач включив відшкодування податку за землю в сумі 85,98 грн. без ПДВ, який відшкодовується за окремим договором. Розмір суборенди за лютий 2014 р. складає 9236,80 грн. В рахунку № 38 за березень 2014 р. позивач також включив відшкодування податку за землю в сумі 58,95 грн. без ПДВ, який відшкодовується за окремим договором, розмір суборендної плати за березень складає 9400,00 грн. Таким чином, позивач вважає, що розмір заборгованості з суборендної плати за період липень 2013 р. по травень 2014 р. складає 51530,23 грн.

Позивач в судовому засіданні не спростував доводи відповідача стосовно неправомірного включення в рахунки № 38 та № 21 витрат по відшкодуванню податку за землю.

Згідно проведеного перерахунку суми основного боргу з урахуванням доводів відповідача в судовому засіданні, суд вважає що сума основного боргу складає 51530,23 грн.

В решті вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 173,91 грн. слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.

Оскільки відповідач не надав суду доказів сплати боргу в сумі 51530,23 грн., наявність цієї заборгованості визнав, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення основного боргу в сумі 51530,23 грн. обґрунтована та підлягає задоволенню.

У зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 7062,84 грн. втрат від інфляції.

Відповідач заперечив проти нарахування втрат від інфляції, оскільки вважає що у встановлений строк зареєстрував в органі державної казначейської служби бюджетні фінансові зобов'язання, що підтверджено відмітками на актах надання послуг за липень 2013 р. - травень 2014 р., а також надав відповідні платіжні доручення на погашення бюджетних фінансових зобов'язань. Однак управління Державної казначейської служби своєчасно не виконало платіжні документи відповідача, що призвело до порушення строків розрахунку з позивачем відповідно до укладеного договору суборенди.

Суд заперечення відповідача до уваги не приймає, оскільки статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз. 5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора відвід знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові...

Щодо розрахунку втрат від інфляції грошових коштів, то перевіривши наданий розрахунок, судом встановлено, що розрахунок втрат від інфляції грошових коштів позивачем виконаний не вірно. Фактично, стягненню з відповідача підлягає 11116,44 грн. втрат від інфляції грошових коштів. Однак, оскільки судом спір вирішується в межах заявлених позовних вимог, а позивачем заявлено до стягнення 7062,84 грн. втрат від інфляції грошових коштів, то судом позовні вимоги в цій частині задовольняються в межах суми, заявленої позивачем.

Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив що вимога про стягнення втрат від інфляції в сумі 7062,84 грн. підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 9616,85 грн. пені за неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.3 договору передбачено, у разі затримки внесення орендної плати, більш ніж на 2 місяці, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такої затримки.

Судом перевірено правильність нарахування пені та встановлено, що розрахунок позивачем виконано не вірно. Згідно проведеного перерахунку суми пені в судовому засіданні судом встановлено, що сума пені, яка підлягає стягненню складає 6932,12 грн. В решті вимог щодо стягнення пені слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо стягнення неустойки суд враховує: причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, майновий стан сторін, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, та приходить до наступних висновків.

Статті 614 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України передбачають, що особа за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, зважаючи на ступінь вини у порушенні зобов'язання, та невідповідність розміру пені наслідкам порушення, майновий стан сторін, суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача і застосувати п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача в розмірі 100 грн.

З урахуванням того, що суд зменшив розмір неустойки, виходячи з повноважень наданих п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача повністю.

Згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України, судовий збір, в частині задоволених вимог, слід покласти на відповідача, тому що частина боргу ним погашена після звернення позивача з позовною заявою до господарського суду.

Керуючись ст. ст. 44, 49, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства "Запорізький інститут регіонального розвитку" Запорізької обласної ради до Управління розвитку підприємництва та Дозвільних послуг Запорізької міської ради про стягнення 110120,77 грн. задовольнити частково.

2. В частині стягнення 41736,94 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

3. Стягнути з Управління розвитку підприємництва та Дозвільних послуг Запорізької міської ради (69096, м. Запоріжжя, вул. Бородинська, буд. 1А, код ЄДРПОУ 37573508) на користь Комунального підприємства "Запорізький інститут регіонального розвитку" Запорізької обласної ради (69005, м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 162, код ЄДРПОУ 36247508) 51530 (п'ятдесят одна тисяча п'ятсот тридцять) грн. 23 коп. основного боргу, 7062 (сім тисяч шістдесят дві) грн. 84 коп. втрат від інфляції, 100 (сто) грн. 00 коп. пені, 2144 (дві тисячі сто сорок чотири тисячі) грн. 90 коп. судового збору. Видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України "08 " серпня 2014 р.

Суддя Н.А. Колодій

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.