Ухвала суду № 40255900, 27.08.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Мельник І.Г.

Суддя-доповідач - Компанієць І.Д.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2014 року справа №265/6514/13-а

приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів Васильєвої І.А., Жаботинської С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 17 квітня 2014 року по адміністративній справі №265/6514/14-а за позовом ОСОБА_3 до Маріупольської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ігнорування заяв позивача до транспортного відділу Маріупольської міської ради про порушення його прав на безкоштовний проїзд міським транспортом; зобов'язати відповідача вивісити у всіх маршрутних автобусах постанову КМУ №555 від 16.08.1994 року із зазначенням категорій осіб, що мають право на безоплатний проїзд; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що протягом тривалого часу неодноразово звертався до транспортного відділу Маріупольської міської ради з приводу порушення його прав на безкоштовний проїзд в міському пасажирському транспорті, однак всі його заяви проігноровані з боку посадових осіб Маріупольської міської ради.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 17 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову, прийняти нову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд, посилаючись в постанові на наявність відповідей Маріупольської міської ради на звернення позивача, не перевірив, чи надсилалися ці відповіді позивачу.

Крім цього, порушення прав позивача на безоплатний проїзд в міському транспорті відбувалося з боку перевізників, проте суд не встановив коло цих перевізників та не залучив їх до участі у справі в якості третіх осіб або відповідачів.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п. 2 ч. 1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_3 є інвалід третьої групи профзахворювання (а.с.101-103) та відповідно до постанови КМУ №555 від 16.08.1994 року має право на безкоштовний проїзд на транспорті загального користування.

Протягом періоду 2006-2014 років ОСОБА_3 неодноразово звертався до Маріупольської міської ради з заявами про порушення його права на безкоштовний проїзд в транспорті загального користування.

На всі звернення позивача Маріупольською міською радою надано відповіді: 22.11.2010 року вих.№Ю-290/7-01; 28.02.2011 року вих.№Ю-38/701; 18.10.2011 року вих.№Ю-213/7-01; 27.04.2012 року вих.№Ю-98/701; 27.08.2012 року вих.№Ю-248/701.

В зазначених листах Маріупольська міська рада повідомляла позивача про прийняті заходи до перевізників та кондукторів, які порушували право позивача на безкоштовний проїзд, а також роз'яснювала право позивача на звернення до територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області для застосування штрафних санкцій до перевізників в разі безпідставної відмови в пільговому перевезенні.

Що стосується звернень ОСОБА_3 від 11.05.2006 року, від 11.08.2008 року, то відповідно до розпорядження міського голови № 35 від 27.01.2012 року про затвердження номенклатури справ виконкому міської ради на 2012 рік та ЗУ «Про звернення громадян» відповіді на ці звернення знищено в зв'язку із закінченням строків зберігання.

На підставі ст.19 ЗУ «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Згідно ст.20 ЗУ «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі ст.30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів міських рад в галузі транспорту належить, зокрема, затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством; залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв'язку.

Згідно з ч.9 ст.6 ЗУ «Про автомобільний транспорт» органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

Відповідно до ст.31 ЗУ «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Пунктом 1 частини 2 статті 30 ЗУ «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов'язаний забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт.

На підставі ст.16 ЗУ «Проо автомобільний транспорт» до персоналу автомобільного транспорту належать працівники, які безпосередньо надають послуги з перевезення пасажирів чи вантажів, виконують роботи з ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів, надають допоміжні послуги, пов'язані з перевезеннями.

Трудові відносини персоналу автомобільного транспорту регулюються трудовим законодавством, у тому числі положенням про дисципліну та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно ст.18 ЗУ «Про автомобільний транспорт» з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Таким чином, саме автомобільний перевізник здійснює контроль за дотриманням водієм та кондуктором трудової дисципліни (про що в своїх зверненнях до ради зазначав позивач) та саме він повинен реагувати на порушення з боку своїх робітників, про що неодноразово роз'яснювалося Маріупольською міською радою у відповідях на звернення позивача.

Згідно зі ст.37 ЗУ «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Відповідно до п.27 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ №176 від 18.02.1997 року (далі Правила) у салоні автобуса розміщується така інформація:

витяг із цих Правил (у частині прав та обов'язків водія і пасажира);

позначення входу та виходу;

відомості про розмір штрафу за безквитковий проїзд і перевезення неоплаченого багажу;

відомості про перевізника та страховика (найменування, адреса і телефон);

загальна пасажиромісткість із зазначенням окремо кількості місць для сидіння пасажирів;

позначення місць розташування аварійних виходів (із зазначенням способу їх відчинення), вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки;

напис "Не курити", "Місця для пасажирів з дітьми та інвалідів" (на міських та приміських маршрутах);

нумерація місць під час здійснення міжміських та міжнародних перевезень;

позначення місць для інвалідів рельєфною піктограмою в порядку, визначеному Мінінфраструктури.

Зазначена норма Правил визначає вичерпний перелік інформації, яка повинна розміщуватися в салоні автобусу.

На підставі п.145 Правил перевізник зобов'язаний, зокрема, здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд.

Тобто, саме автомобільний перевізник, а не Маріупольська міська рада, забезпечує пільгові перевезення пасажирів.

Тому вимоги позивача про зобов'язання автомобільних перевізників розмістити в автобусах список категорій громадян, які мають право на пільговий проїзд,не засновані на законі та задоволенню не підлягають.

З огляду на матеріали справи, судова колегія зазначає, що Маріупольська міська рада не допускала протиправної бездіяльності стосовно звернень ОСОБА_3 щодо порушень його права на безкоштовний проїзд в транспорті загального користування.

Судова колегія не приймає доводи апелянта, що суд не встановив коло перевізників та не залучив їх до участі у справі в якості третіх осіб або відповідачів, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

На підставі ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Таким чином, позов про порушення автомобільними перевізниками, які не є суб'єктами владних повноважень, прав позивача на пільговий проїзд в транспорті не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність протиправної бездіяльності з боку Маріупольської міської ради при розгляді звернень позивача про порушення його права на пільговий проїзд в транспорті загального користування.

На підставі викладеного, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини по справі, судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 24, 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 17 квітня 2014 року по адміністративній справі №265/6514/14-а - залишити без задоволення.

Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 17 квітня 2014 року по адміністративній справі №265/6514/14-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Суддя-доповідач І.Д. Компанієць

Судді С.В.Жаботинська

І.А.Васильєва