Рішення № 40245764, 20.08.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14854/14 20.08.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод"

до Державного територіально-галузевого підприємства "Південно-Західна залізниця"

про стягнення 33 274,78 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Попович Е.О. (за довіреністю від 02.06.2014);

від відповідача: Кацедан Л.В. (за довіреністю від 13.02.2013).

В судовому засіданні 20 серпня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

18.07.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява №1-57юр від 02.07.2014 Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" до Державного територіально-галузевого підприємства "Південно-Західна залізниця" про стягнення 33 274,78 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 20.08.2014.

13.08.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив б/н від 12.08.2014 на позовну заяву.

В судове засідання, призначене на 20.08.2014, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2014 між Публічним акціонерним товариством «Крюківський вагонобудівний завод» (далі за текстом - ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод») та Статутним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» (далі за текстом - ДТГП «Південно-Західна залізниця») було укладено Договір №7613/010129/с/ПЗ/Л-14408/НЮ купівлі-продажу продукції (далі за текстом - Договір).

Позивач зазначає, що у відповідності до п. 1.1. та п.1.2. Договору, постачальник повинен передати у власність замовнику певну продукцію, а саме демпфери гідравлічні для ремонту візків 68-7007/7012 пасажирських вагонів моделей 61-779Є, 61-779ЄА у кількості 28 шт., на загальну суму 61 680,00 грн., а замовник прийняти цю продукцію та здійснити оплату відповідно до умов Договору.

Позивач посилається на те, що виконав договірні зобов'язання та відповідно до Акту прийому-передачі поставив 03.04.2014 демпфери гідравлічні для ремонту візків 68-7007/7012 пасажирських вагонів моделей 61-779Є, 61-779ЄА у кількості 28 шт.

Усупереч умов Договору, замовником станом на 29.04.2014 не сплачено залишок суми у розмірі 30 840,00 грн.

На підставі вищевикладеного позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 30 840,00 грн., пеню у сумі 1 090,50 грн., 3% річних у сумі 172,36 грн.,інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 1 171,92 грн.

Відповідач, не погоджуючись з обставинами, викладеними у позовній заяві, звернувся до суду із відзивом, відповідно до якого вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідач зазначає, що Акт прийому-передачі не містить дати його підписання, з огляду на що неможливо встановити строк у який повинно було бути виконаним грошове зобов'язання по оплаті поставленого товару. За таких обставин, на думку відповідача підлягають застосуванню приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Зважаючи на те, що позивачем направлялась претензія від 07.05.2014, яка була отримана відповідачем 19.05.2014, то днем пред'явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України слід вважати 19.05.2014. Також, відповідач наголошує на тому, що обов'язок по сплаті грошових коштів у відповідача настав 26.05.2014 по спливу 7-денного строку з моменту отримання претензії позивача відповідачем.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.02.2014 між ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» (постачальник) та ДТГП «Південно-Західна залізниця» (замовник) було укладено Договір №7613/010129/с/ПЗ/Л-14408/НЮ купівлі-продажу продукції.

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що у відповідності з цим Договором постачальник зобов'язується передати у власність замовнику певну продукцію, у комплектації відповідно до погодженого у специфікації переліку, а замовник зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати оплату відповідно до умов даного Договору.

Найменування товару: демпфери гідравлічні для ремонту візків 68-7007/2012 пасажирських вагонів моделей 61-779Є, 61-779ЄА побудови КВБЗ в кількості 28 штук (п.1.2. Договору).

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв демпфери гідравлічні, загальною вартістю 61 680,00 грн. з ПДВ. Наведене підтверджується Актом прийому-передачі від 03.04.2014, скріпленим підписами та печатками сторін.

Позивачем було виставлено відповідний Рахунок-фактуру №КВ-03008 від 03.03.2014 на суму 61 680,00 грн.

У відповідності до п.6.1. Договору, замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною в специфікації, яка є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно з п.6.3. Договору, загальна сума по Договору становить 61 680,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 10 280,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Розділом 7 вказаного Договору передбачено порядок розрахунків.

Зокрема, п.7.1. Договору встановлено, що розрахунки здійснюються у безготівковій формі.

Відповідно до п.7.2. Договору, замовник здійснює передоплату у розмірі 50% від вартості товару у розмірі 30 840,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 5 140,00 грн. Остаточний розрахунок здійснюється протягом 15 банківських днів з дня його отримання.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, всупереч умов Договору відповідач не сплатив залишок суми у розмірі 30 840,00 грн., що становить 50% вартості продукції.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялась на адресу відповідача претензія №1-46 від 07.05.2014 про сплату заборгованості. Однак, станом на час розгляду справи, докази сплати відповідачем існуючої заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Позивач стверджує, що відповідач взятих на себе згідно Договору зобов'язань по сплаті платежів не виконало, а відповідач доказів на спростування таких тверджень суду не надав.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Станом на день розгляду спору відповідач сплату заборгованості за Договором не провів, тому вимогу позивача про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання на умовах Договору необхідно визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, в матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків від 12.08.2014, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем складає 30 840,00 грн. Вказаний Акт скріплений підписами позивача та підписами з печаткою відповідача.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 30 840,00 грн. підлягають задоволенню.

Пунктом 11.1 Договору встановлено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за даним договором винна сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України і цим Договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних у сумі 172,36 грн. та інфляційних втрат у сумі 1 171,92 грн. судом встановлено, що їх розмір вірно вирахувано позивачем, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Так, п.11.2. передбачено, що замовник за даним Договором у разі порушення строків оплати сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від залишкової суми Договору, за кожен день прострочення.

За приписами ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Здійснивши перерахунок пені у сумі 1 090,50 грн. судом встановлено, що її розмір вірно вирахувано позивачем, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Суд зазначає, що посилання відповідача на те, що Акт прийому-передачі не підписаний 03.04.2014 є такими, що не відповідають обставинам справи, оскільки з наявної матеріалах справи копії вказаного Акту вбачається, що дата його підписання - 03.04.2014. Враховуючи, що п.5.3. Договору передбачено, що днем поставки товару вважається дата підписання акту прийому-передачі товару, то в даному випадку днем поставки товару відповідачу слід вважати 03.04.2014. У судовому порядку вказаний Акт прийому-передачі не оскаржувався.

Крім того, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Тобто, юридична особа підтверджує своє волевиявлення з вчинення правочину підписом уповноваженої особи та своєю печаткою.

Згідно з пунктом 3.4.1. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року № 17 зі змінами від 7 вересня 2005 року № 755, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

Таким чином, наявний в матеріалах справи Акт звірки взаємних розрахунків, скріплений підписами та печатками сторін, є належним документом, що підтверджує визнання відповідачем існуючої заборгованості.

З огляду на вказане, суд зазначає, що відповідачем не надано належних доказів, які спростовували обставини, викладені у позовній заяві, а також не надано доказів виконання зобов'язань.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме: заборгованість у сумі 30 840,00 грн., пеня у сумі 1 090,50 грн., 3% річних у сумі 172,36 грн., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 1 171,92 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного територіально-галузевого підприємства "Південно-Західна залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6, р/р 260060008032 в АБ «Експрес-Банк» м. Київ, МФО 322959, код ЄДРПОУ 01069637, ІПН 047130326141, Св-во 100326264) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" (39621, м. Кременчук, вул. І. Приходько, 139, р/р 26008054983000 у відділі АТ «Укрсиббанк» №427 м. Кременчука, МФО 351005, ЄДРПОУ 05763814, ІПН 057638116364, Св-во 100339436) або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: суму основного боргу у розмірі 30 840,00 грн. (тридцять тисяч вісімсот сорок гривень 00 копійок), 3% річних у сумі 172,36 грн. (сто сімдесят дві гривні 36 копійок), пеню у сумі 1 090,50 грн. (одна тисяча дев'яносто гривень 50 копійок), інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 1 171,92 грн. (одна тисяча сто сімдесят одна гривня 92 копійки) та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 26.08.2014 р.

Суддя Ю.В. Цюкало