Ухвала суду № 40244061, 21.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" серпня 2014 р. м. Київ К/800/55907/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Стародуба О.П.,розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року,

встановив:

В липні 2009 року ОСОБА_4 пред'явила позов до Кабінету Міністрів України про визнання неправомірною бездіяльності у ненаданні об'єктивної, повної і точної відповіді на заяву від 30.03.2009 р., зобов'язання відповідача об'єктивно і вчасно розглянути заяву від 30.03.2009 р. з прийняттям рішення відповідно до чинного законодавства та повідомленням її про наслідки розгляду.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 4 вересня 2013 року позов задовольнив частково: зобов'язав Кабінет Міністрів України розглянути по суті заяву ОСОБА_4 від 30.03.2009 р. та надати відповідь заявнику. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 21 жовтня 2013 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на неправильне визначення апеляційним судом предмету її звернення від 30.03.2009 р., суперечність висновків суду про правомірність дій відповідача при наданні неповної відповіді та про віднесення порушених у зверненні питань до предмету регулювання Цивільного кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 30.03.2009 р. ОСОБА_4 звернулася до Кабінету Міністрів України із письмовою заявою про сприяння в отриманні страхових виплат. У заяві зазначила, що є рішення суду про відшкодування завданої її здоров'ю шкоди, але підприємство, яке визнано винним в ушкодженні її здоров'я, ліквідоване, а Фонд соціального страхування від нещасних випадків відмовляється прийняти на себе зобов'язання по здійсненню виплат. Отже, рішення суду виконати нікому і інвалід другої групи без засобів існування залишається сам на сам зі своїми проблемами. Вважала, що Кабінет Міністрів України до прийняття відповідного нормативного акта, що встановлює порядок відшкодування шкоди у разі ліквідації винної сторони, через своїх уповноважених представників у Правлінні Фонду соціального страхування від нещасних випадків може посприяти прийняттю рішення на її користь. Просила Прем'єр Міністра України як керівника Кабінету Міністрів України звернутися до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України безпосередньо або через представників держави у Правлінні Фонду, призначених Кабінетом Міністрів України, з проханням прийняти відповідним органом Фонду рішення щодо виплати їй заборгованості за рішенням суду у зв'язку із нещасним випадком та розпочати їй виплату відповідних страхових сум, передбачених чинним законодавством України.

Листом від 03.04.2009 р. № 41-А-014041/12 Секретаріат Кабінету Міністрів України надіслав звернення ОСОБА_4 на розгляд до Міністерства юстиції України відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян".

Відповідь на звернення ОСОБА_4 в частині, що стосується виконання судового рішення, в межах своєї компетенції надав Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України листом від 28.04.2009 р. № А-10852-25.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон України "Про звернення громадян".

Передбачене статтею 1 Закону України "Про звернення громадян" право громадян України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення кореспондується із встановленими статтями 14, 15, 19 цього Закону обов'язками органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України "Про звернення громадян" якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач безпідставно надіслав звернення ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, оскільки заявниця просила безпосередньо Кабінет Міністрів України у визначений нею спосіб вчинити дії для вирішення питання про виплату їй страхових сум і нею не порушувалось питання про стан виконавчого провадження з виконання рішення суду про призначення їй відповідних виплат. Отже, саме Уряд в межах своїх повноважень мав дати відповідь на заяву позивача.

В свою чергу апеляційний суд дійшов взаємовиключних висновків щодо надання департаментом ДВС неповної відповіді на звернення та відсутності при цьому підстав для визнання неправомірними дій та бездіяльності відповідача.

Крім того, апеляційний суд помилково вважав, що відсутні підстави для задоволення позову у зв'язку з тим, що позивач намагається виконати рішення у цивільній справі через механізм звернень громадян, оскільки даний спір стосується виключно надання відповіді на звернення, а не вирішення по суті порушених у ньому питань.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції про зобов'язання Кабінету Міністрів України надати відповідь на заяву ОСОБА_4

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 4 вересня 2013 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді:Черпак Ю.К. Головчук С.В. Стародуб О.П.