Ухвала суду № 40241217, 13.08.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2014 р.м.ОдесаСправа № 1570/5371/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Голбан К.В.,

за участю представника позивача Кучера О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РАФ-ПЛЮС» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (правонаступник - ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

06.09.2012р. ТОВ «РАФ-ПЛЮС» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС (правонаступник - ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001242250 від 21.06.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 155571 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 1 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що зазначене спірне рішення податкового органу є протиправним, оскільки, воно було ухвалено на підставі помилкових висновків перевіряючих про нікчемність правочинів, укладених між підприємством позивача та його контрагентом ПП «Мотів-А», а також суперечить діючому законодавству.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року адміністративний позов ТОВ «РАФ-ПЛЮС» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС №0001242250 від 21.06.2012 року, яким ТОВ «РАФ ПЛЮС» збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 155571 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 1 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представником ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС 09.11.2012р. подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.11.2012р. та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ТОВ «РАФ ПЛЮС» відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «РАФ-ПЛЮС» зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 09.11.2000 року за №1 556 120 0000 005148.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основними видами діяльності ТОВ «Раф-Плюс» за КВЕД-2010 є: 38.11 - збирання безпечних відходів, 38.21 - оброблення та видалення безпечних відходів, 38.32 - відновлення відсортованих відходів, 93.13 діяльність фітнес-центрів, 46.77 - оптова торгівля відходами та брухтом, 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля.

В червні 2012 року, на підставі наказу начальника ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС від 08.05.2012 року №696, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ та у відповідності до п.п.75.1.2. п.75.1. ст.75 ПК України, було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Раф-Плюс» з питань підтвердження взаємовідносин з ПП «Мотів-А» за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС складено акт від 05.06.2012 року №2254/22-5/31185987, в якому, зокрема, зазначено про порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в зв'язку із чим встановлено заниження позивачем ПДВ у сумі 155 571 грн.

В подальшому, на підставі вищевказаного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення №0001242250 від 21.06.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 155571 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 1 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням податкового органу, позивач спочатку оскаржив його в адміністративному порядку, а потім до суду.

Вирішуючи справу по суті та приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд 1-ї інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а також відповідно, з протиправності спірного рішення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість та ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях безпосередньо регулюються Податковим кодексом України та Законом України від 16.07.1999р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону «Про бухгалтерський облік» визначено загальне поняття та характеристика документу, на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формуються показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

У відповідності до ч.2 ст.3 Закону «Про бухгалтерський облік», на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також, досліджуючи питання щодо недійсності угод, судовою колегією встановлено наступні обставини.

Як видно зі спірного акту перевірки, відповідачем зроблено висновок про те, що угоди між підприємством позивача та ПП «Мотів-А» за період березень 2011 року мають ознаки «нікчемності».

Проте, суд апеляційної інстанції, як і окружний суд, з таким висновком податкового органу погодитися не може, виходячи з наступного.

Так, як встановлено з матеріалів справи, позивач у перевіряємому періоді дійсно здійснював господарські операції з ПП «Мотів-А», а саме: 03.12.2010 року він уклав договір поставки №03ЗЧ; 01.03.2011 року - договір надання послуг №11Р/03; 01.02.2011 року уклав договір поставки №30П/15; 14.03.2011 року - договір поставки №30П/18; 02.02.2011 року уклав договір поставки №24/95.

Факт реальної сплати позивачем грошових коштів за вищезазначеними договорами підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №368 від 10.05.2011р., №362 від 05.05.2011р., №346 від 04.05.2011р., №344 від 29.04.2011р., №345 від 04.05.2011р., №369 від 10.05.2011р., №372 від 11.05.2011р., №389 від 13.05.2011р., №391 від 13.05.2011р., №445 від 26.07.2011р., №1721 від 21.07.2011р., №1743 від 25.07.2011р., №1744 від 25.07.2011р., №1719 від 21.07.2011р., №1308 від 31.05.2011р., №1306 від 31.05.2011р., №1720 від 21.07.2011р., №569 від 22.08.2011р., №446 від 26.07.2011р.

Виконання ж усіх умов вищезазначених договорів підтверджується видатковими накладними, рахунками-фактурою, актами прийому-передачі, які мають всі необхідні реквізити, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV, п.1 ст.9 якого встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, вищезазначені документи, на думку суду, підтверджують факт реального настання правових наслідків за вказаними вище правочинами.

Як слідує з п.п.14.1.178. п.14.1 ст.14 ПК України, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу;

У відповідності до п.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з вимогами п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Як вже зазначалося вище, порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Відповідно до положень п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Також, п.198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу) .

Судами обох інстанцій по справі також встановлено, що контрагентом ПП «Мотив-А» були видані позивачу і належним чином оформлені податкові накладні.

Факт же поставки товару безпосередньо підтверджується і наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

Що ж стосується посилань податкової інспекції в акті перевірки на «нікчемність» укладених позивачем у спірний період правочинів, то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до вимог ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. А згідно із ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, виходячи з аналізу вказаних правових норм та відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом. У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Крім того, згідно з п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто, при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом такої вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, податковим органом до суду не надано жодних доказів, що укладені між позивачем та його контрагентом угоди віднесені законом до «нікчемних», і будь-які судові рішення про визнання їх недійсними або вироки суду відносно їх керівників в матеріалах справи відсутні.

Також, не представлено відповідачем і належних доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між ТОВ «Раф-Плюс» з ПП «Мотив-А» та підтверджували висновки акту перевірки.

До того ж, під час розгляду справи, судами обох інстанцій не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладених договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Окрім того, судова колегія ще раз звертає увагу на те, що всі укладені договори не визнані в встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване заниження позивачем в цьому випадку податкового кредиту з податку на додану вартість - також немає.

При цьому, необхідно наголосити ще й на тому, що усі наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані контрагентом, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Таким чином, суд 2-ї інстанції вважає, що належних і достатніх підстав для висновку ДПІ про те, що ТОВ «Раф-Плюс» сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними, не встановлено.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Отже, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, судова колегія приходить до висновку, що усі спірні правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України, а тому, відповідно, позивач правомірно відніс до свого податкового кредиту з ПДВ суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

При цьому, також слід вказати і про те, що згідно із ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має виключно індивідуальний характер.

До того ж, судова колегія звертає увагу, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, проаналізувавши норми чинного законодавства та дослідивши матеріали справи, судова колегія ще раз вважає за необхідне вказати, що при здійсненні спірних перевірок і при ухваленні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв з порушенням вимог діючого законодавства, правомірність своїх дій та рішень не довів, в зв'язку із чим, у суду 1-ї інстанції були усі законні підстави для задоволення даного адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко