Ухвала суду № 40238878, 26.08.2014, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №2-4069/14

760/25434/13-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2014 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Оксюти Т.Г., при секретарі Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві заяву представника відповідачів про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Головного управління Держземагенства в м. Києві, Реєстраційна служба ГУЮ в м. Києві про зняття з державної реєстрації та визнання недійсними свідоцтв про право власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою до відповідачів.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 заявив клопотання про закриття провадження у даній цивільній справі, оскільки даний спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства Окружним адміністративним судом м. Києва.

Представники Головного управління Держземагенства у м. Києві та Реєстраційної служби ГУЮ в м. Києві в судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

В ході розгляду справи в іншому складі суду представник Головного управління Держземагенства у м. Києві заявляв клопотання аналогічного змісту, а представник Реєстраційної служби ГУЮ в м. Києві його підтримав.

Позивач проти заявленого клопотання заперечувала.

Суд, заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАСУ) справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення публічно - правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень є справою адміністративної юрисдикції.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАСУ юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

В роз'ясненнях Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), зазначено: за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, З частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.

Окрім того, відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 № 3 судам надано такі роз'яснення: вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Вбачається, що позивачем заявлено, зокрема, вимогу до Головного управління Держземагентства у м. Києві про скасування державної реєстрації земельної ділянки № 7 по вул. Крутогірній в м. Києві, кадастровий номер 8000000000:72:414:0127, що належить відповідачам.

Дана вимога заявлена до суб'єкта владних повноважень та не стосується приватних прав позивача, а усі наступні вимоги є похідними і такими, що також підлягають розгляду в порядку КАС України виходячи з наступного.

Згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру.

Відповідно до ст.ст. 9, 30 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, дії якого можуть бути оскаржені до суду.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» встановлено, що суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації.

Слід зазначити, що відповідно до п. 2, 3 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України №8 від 20.05.2013 року «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», за змістом частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року №2747-IV юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Стаття 15 ЦПК України передбачає розгляд судами в порядку цивільного судочинства справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в т.ч. на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п.п. 9, 12 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України №8 від 20.05.2013 року «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» за змістом статті 126 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ, статті 19 Закону №1952-IV (до внесення змін згідно із Законом України від 7 липня 2011 року №3613-VI «Про Державний земельний кадастр») державні акти на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом, є підставою для державної реєстрації цих прав. Ці акти видаються спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади у галузі земельних ресурсів - Державним агентством земельних ресурсів України.

Видача державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку здійснювалася за єдиною визначеною процедурою, встановленою Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року №43, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 4 червня 1999 року за №354/3647.

Таким чином, ознаками цих державних актів є:

видача органом виконавчої влади;

видача в межах процедури державної реєстрації права власності, користування, що виникло на підставі правовстановлювального документа;

єдиний порядок оформлення;

фіксування факту державної реєстрації права власності на землю або користування землею.

Оскільки порядок видачі державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку перебуває у сфері публічно-правових відносин, то спори щодо дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень з приводу їх видачі підлягають розгляду адміністративними судами.

З аналізу норм статті 26 Закону №280/97-ВР, статті 6 Закону України від 9 квітня 1999 року №586-XIV «Про місцеві державні адміністрації», частини першої статті 116 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III випливає, що управління та розпорядження державним і комунальним майном є організаційно-правовою діяльністю суб'єктів владних повноважень - органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють її шляхом прийняття актів з дотриманням встановленої процедури.

Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV, статті 148 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-IV власниками землі є держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади. Конституційний Суд України в Рішенні від 1 квітня 2010 року №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що органи місцевого самоврядування у земельних відносинах з громадянами та юридичними особами, в тому числі щодо вирішення питань розпорядження, передачі у власність, у користування земельних ділянок, а також їх вилучення, виступають виключно як суб'єкти владних повноважень.

Відповідно до статті 69 Закону України від 16 жовтня 1996 року №422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Окремо слід зазначити, що сторонами не заперечувався той факт, що позивач зверталась і до Окружного адміністративного суду м. Києва з аналогічними вимогами і адміністративним судом було відкрито провадження, однак, згодом даний позову було залишено без розгляду у зв'язку з неявкою позивача.

Та обставина, що частина відповідачів є суб'єктами владних повноважень змінює правову природу спірних відносин і робить даний спір публічно - правовим, оскільки вимога позивача не стосується захисту його прав, свобод та інтересів у сфері цивільно - правових відносин.

Отже, дана справа є публічно - правовим спором і підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції (адміністративна справа), яке наведено у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України. На цей спір поширюється компетенція адміністративних судів, встановлена ст. 17 КАС України.

Необхідність закриття провадження у даній справі, також підтверджується позицією Вищого адміністративного суду України та матеріалами судової практики, щодо розмежування розгляду подібних спорів в порядку КАС та ЦПК України.

Враховуючи обставини викладені вище, керуючись Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 № 3, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), ч.1 п.1 ст. 205 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Заяву задовольнити.

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Головного управління Держземагенства в м. Києві, Реєстраційна служба ГУЮ в м. Києві про зняття з державної реєстрації та визнання недійсними свідоцтв про право власності на земельну ділянку.

Роз'яснити ОСОБА_1 право на звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через Солом'янський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги в п'ятиденний строк з дня наступного після проголошення ухвали.

Суддя