Постанова № 40237363, 12.06.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

12 червня 2014 року Справа № 814/1097/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., за участю секретаря судового засідання Ополинського О.В.,

представника позивача: Остапенко Л.М., довіреність № 353 від 14.12.13р.,

представника відповідача: Литвиненко О.І., довіреність № 562/14/09/10-010 від 21.02.14р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальності «Альянс» (вул. Промислова, 8, корпус А, смт. Костянтинівка, Арбузинський район, Миколаївська область, 55340)

до відповідача: Южноукраїнської об'єднанної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області (вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002)

про: скасування податкового повідомлення-рішення від 17.01.14р. № 0000032201,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальності «Альянс» (далі - позивач, ТОВ «Альянс») звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднанної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області (далі - відповідач, Южноукраїнська ОДПІ) № 0000032201 від 17.01.2014 року.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що акт перевірки Южноукраїнської ОДПІ. містить не підтверджені нормами закону висновки щодо нереальності господарських операцій; доказів факту відсутності господарських операцій з контрагентом ТОВ «Гепард Груп», або ж формального складання первинних документів органами Міндоходів не наведено.

Відповідач проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що взаємовідносини між позивачем та його контрагентом, ТОВ «Гепард-груп», не спричиняють реального настання правових наслідків, отже права на податковий кредит з податку на додану вартість позивач не має (т. 1 арк. спр. 142 - 144).

Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу «Оберіг».

У судовому засіданні 12.06.2014 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Южноукраїнською ОДПІ за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Альянс» з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Гепард Груп» (код ЄДРПОУ 38448969) за період квітень 2013 року складено акт № 44/22-01/32741433 від 24.12.2013 року (т. 1 арк. спр. 21 - 35, далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Альянс» при придбанні послуг, в результаті чого ТОВ «Альянс» у періоді, що перевіряється, безпідставно завищено дозволений податковий кредит в податкових деклараціях в розмірі податку на додану вартість 163 456,61 грн., чим занижено податок на додану вартість за квітень 2013 року на суму 163 456,61 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки, позивач надав у встановленому законодавством порядку свої заперечення до податкового органу (т. 1 арк. спр. 36 - 38).

17.01.2014 року ТОВ «Альянс» отримано відповідь Южноукраїнської ОДПІ на заперечення (т. 1 арк. спр. 21 - 35), в якій відповідач зазначає що позивачем в запереченнях неправомірність висновків, наведених у акті перевірки, не доведено.

17.01.2014 року, на підставі акту перевірки, Южноукраїнською ОДПІ сформовано податкове повідомлення-рішення № 0000032201, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Альянс» з податку на додану вартість на загальну суму 245 185,50 грн., з яких за основним платежем - 163 457,00 грн. та 81 728,50 грн. - нараховані штрафні (фінансові) санкції (т. 1 арк. спр. 44).

Не погоджуючись з визначеною сумою податкових зобов'язань та штрафною санкцією платник позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення № 0000032201 від 17.01.2014 року до ГУ Міндоходів і зборів України в Миколаївській області (т. 1 арк. спр. 46 - 51).

Рішенням ГУ Міндоходів і зборів України у Миколаївській області про результати розгляду скарги ТОВ «Альянс» № 1064/10/14-29-10-05-10 від 26.03.2014 року податкове повідомлення-рішення № 0000032201від 17.01.2014 року залишено без змін, а саму скаргу - без задоволення (т. 1 арк. спр. 52 - 56).

Не погоджуючись із вищезазначеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У відповідності до п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 ПК України).

Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Позивачем надано суду достатньо доказів реальності господарської операції між ним та його контрагентами.

Так, 01.04.2013 року між позивачем та ТОВ «Гепард груп» укладено договора підряду № 8/2013 (т. 1 арк. спр. 79 - 83) та № 9/2013 (т. 1 арк. спр. 84 - 88), відповідно до умов яких замовник (ТОВ «Альянс») доручає, а підрядник (ТОВ «Гепард груп») забезпечує, відповідно проектно-кошторисної документації та умовами договору, виконання будівельно-монтажних робіт у відповідності до погодженої сторонами Програми робіт, якає невід'ємною частиною договору.

На підтвердження факту виконання робіт та їх оплату, позивачем надано до суду: довідки про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року (т. 1 арк. спр. 89, 108), акти здачі-приймання наданих послуг від 30.04.2013 року (т. 1 арк. спр. 91, 110), акти приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року (т. 1 арк. спр. 93 - 96, 100 - 103, 112 - 113, 119 - 121), підсумкові відомості ресурсів за квітень 2013 року (т. 1 арк. спр. 97 - 99, 104 - 107, 114 - 118, 122 - 126), податкові накладні № 30 від 30.04.2013 року (т. 1 арк. спр. 92), № 153 від 30.04.2013 року (т. 1 арк. спр. 103), № 31 від 30.04.2013 року (т. 1 арк. спр. 111), витяги по рахункам 631 та 311 за квітень та травень 2013 року (т. 1 арк. спр. 127 - 134), матеріальний звіт по рахунку 205 за квітень 2013 року (т. 1 арк. спр. 135 - 137).

Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону «Про державну податкову службу» та ст. 20 ПКУ.

За таких обставин суд вважає, що позивач має право на податковий кредит, сплачений на користь підприємств-контрагентів, а спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 7, 11, 94, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднанної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Миколаївської області № 0000032201 від 17.01.2014 року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 163 457,00 грн. та застосування штрафної санкції.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Альянс» (код ЄДРПОУ 32741433) судовий збір у сумі 487,20 грн., сплачений за платіжним дорученням № 507 від 14.04.2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 17.06.2014 року.