Ухвала суду № 40233397, 18.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2014 року м. Київ К/800/41883/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Кошіля В.В.,

Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.05.2013

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013

у справі № 822/2048/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Анне-ЛТД"

до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.05.2013, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.03.2013 №0000082200/49 та №0000072200/50.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом документальної планової перевірки ТОВ ВКФ «Анне-ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 30.09.2012, складено акт від 15.02.2013 №115/220/14159997, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог: п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 188356,00 грн.; п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 163787,00 грн.

На підставі акта перевірки, 06.03.2013 відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення: №0000072200/50, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 245681,00 грн., з яких за основним платежем - 163787,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 81893,50 грн.; №0000082200/49, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 188356,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013, враховуючи наступне.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що за перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Елемент-СА» та ТОВ «Брокер-Сервіс» по поставці нафтопродуктів.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими і видатковими накладними, актами приймання нафтопродуктів за кількістю, актами приймання-передачі, залізничними накладними, платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Доводи податкового органу про те, що у залізничних накладних відправником дизельного пального вказане ТОВ «УкрРостТрансОйл», а не контрагенти позивача, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в залізничних накладних зазначаються лише відправник та отримувач товару, а не сторони, які уклали договір на постачання даного товару, в даному випадку в залізничних накладних отримувачем товару зазначено ТОВ ВКФ «Анне- ЛТД», що в свою чергу, не може свідчити про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Крім того, чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Таким чином, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області - відхилити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.05.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) В.В. Кошіль (підпис) Ю.І. Цвіркун