Ухвала суду № 40233384, 18.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2014 року м. Київ К/800/39829/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Кошіля В.В.,

Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013

у справі № 820/2514/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ТЕКО ЛТД"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2013, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 28.02.2013 № 0000222211 та № 0000232211.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом виїзної планової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2012, складено акт від 14.02.2013 №574/22.1-7/34016558, в якому зафіксовано порушення позивачем: пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.2 п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201, пп. б п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України, пп.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та "Порядку заповнення податкових накладних", затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №165, п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. №889-IV.

На підставі акта перевірки від 14.02.2013, відповідачем 28.02.2013 були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення: №0000222211, яким визначено позивачу суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 36 087,00 грн. (29 430,00 грн. - за основним платежем та 7 357,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій), та №0000232211, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 517,00 грн. (за вересень 2011 року - на 50,00 грн. та за жовтень 2011 року - на 1 467,00 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З матеріалів справи вбачається, що що між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Кова-електро" було укладено усний договір купівлі-продажу обладнання (автоматичні вимірювачі, рейки, щитки під автомат).

Факт виконання умов зазначеного договору повною мірою підтверджено наявними в матеріалах справи: податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками.

Також, встановлено, що між позивачем та його контрагентом - ФОП ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу обладнання від 26.07.2010 № 03/07/2010, відповідно до умов якого позивачем було придбано у контрагента прес гідравлічний Cematek CMT-AP30 за ціною 176 580,00 грн. (з урахуванням податку на додану вартість).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: акт прийому-передачі зазначеного товару, банківські виписки, що засвідчують факт оплати товару, податкові накладні, видаткову накладну.

Матеріали справи свідчать, що на момент складання податкових накладних, контрагенти позивача були платниками податку на додану вартість, а відтак, мали право на складання відповідних податкових накладних.

Слід зазначити, що чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 28.02.2013 № 0000222211 та № 0000232211.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) В.В. Кошіль (підпис) Ю.І. Цвіркун