Ухвала суду № 40233278, 22.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2014 року м. Київ К/9991/19386/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова та Державної податкової адміністрації у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011 по справі № 2а-1430/10/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоком" до Державна податкова інспекція у Фрунзенському районі м. Харкова до Державної податкової адміністрації у Харківській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення-рішення від 16.09.2009 № 0003101502/2, яким позивачу Державною податковою інспекцією визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем у сумі 279 741,67 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 13987,08 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Судові рішення вмотивовано висновком про те, що Закон України "Про податок на додану вартість" не обмежує право платника податку на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.

Не погодившись із судовими рішеннями відповідачі до Вищого адміністративний суд України подали касаційні скарги, у яких посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги касаційних скарг, відповідачі посилаються зокрема на те, що Товариство зобов'язане декларувати суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов'язання у контрагента. Позивач на дату виникнення такого права не скористався ним, оскільки одночасно із поданням декларації з ПДВ не подав скарги стосовно контрагентів щодо відмови у наданні податкових накладних, а тому, резюмує відповідач, Товариство не мало право включати до складу податкового кредиту лютого 2009 року податкові накладні попередніх звітних періодів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з ПДВ та штрафних санкцій, відповідно до оспорюваного податкового повідомлення - рішення, слугував висновок контролюючого органу, викладений у акті камеральної перевірки декларації Товариства з ПДВ за лютий 2009 року від 21.04.2009 № 1412/15-222/31942314, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок включення до податкового кредиту лютого 2009 року податкових накладних попередніх звітних періодів (2007 року), що призвело до заниження ПДВ на суму 279 741,67 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки та за результатами неодноразового адміністративного оскарження Державною податковою інспекцією прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону № 168/97-ВР до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що Закон № 168/97-ВР не обмежує право платника на включення до податкового кредиту, сум податку, що підтверджуються податковими накладними, які отримані після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), а суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Отже, враховуючи пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР, згідно якого підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку, податковими накладними чи митними деклараціями, факт включення позивачем до податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням, а також аналізуючи пп. 7.2.6 зазначеного Закону, згідно якого подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність визначення податкового зобов'язання з ПДВ та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.

Також суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції відносно доводів державного податкового органа про скасування в судовому порядку (справа № 2а-41790/09/2070) податкового повідомлення - рішення через дріб 1, внаслідок чого оскаржуване податкове повідомлення - рішення (від 16.09.2009 № 0003101502/2) автоматично втратило чинність, що є підставою про залишення позовної заяви без розгляду. Відхиляючи вказані доводи відповідача, суд апеляційної інстанції зазначив, що прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення - рішення через дріб 2 за наслідками адміністративного оскарження попереднього податкового повідомлення - рішення, прийнятого раніше, з метою доведення строків сплати податкового зобов'язання не позбавляє позивача права на окреме оскарження цього податкового повідомлення - рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційних скарг визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова та Державної податкової адміністрації у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011 по справі № 2а-1430/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко