Рішення № 40226300, 05.08.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2014 р. Справа № 911/1911/14

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного малого підприємства „ІСКРА" до Відкритого акціонерного товариства „МАКАРІВСЬКА СІЛЬГОСПХІМІЯ" про визнання права власності на рухоме майно за набувальною давністю,

представники:

позивача : Кожара Б.Д. (керівник, згідно статуту);

відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Приватного малого підприємства „ІСКРА" до Відкритого акціонерного товариства „МАКАРІВСЬКА СІЛЬГОСПХІМІЯ" про визнання права власності на рухоме майно за набувальною давністю.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, в порушення умов договору оренди від 01.04.1994 не передав позивачу у власність орендоване майно, як то передбачено п. 5 договору, у зв'язку з чим просить визнати за ним право власності на рухоме майно за набувальною давністю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.05.2014 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 10.06.2014.

Ухвалою від 10.06.2014 розгляд справи було відкладено на 22.07.2014.

Ухвалою від 22.07.2014 строк розгляду спору було продовжено на 15 днів в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 05.08.2014.

В судовому засіданні 05.08.2014 суд заслухав пояснення представника позивача, він підтримав позовні вимоги. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 05.08.2014 суд, після виходу з нарадчої кімнати в порядку ст. 82-1 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на наступне.

01.04.1994 між Макарівським районним об'єднанням «Сільгоспхімія» (орендодавець) та Малим підприємством «Іскра» (орендар) було укладено договір оренди, відповідно до п. 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду автомашину САЗ-3507 державний номер 39-58 КХМ, номер шасі 1016805, номер двигуна 113751, рік випуску 1987, строк до кінця амортизації три роки.

Орендована автомашина переходить у власність орендаря по закінченню амортизаційного терміну служби (п. 5 договору). Договір укладено терміном на три роки, договір вступає в силу з моменту передачі автомобіля в по акту приймання-передачі (п. 6 договору).

Відповідно до акту приймання передачі від 01.04.1994 та акту технічного стану від 01.04.1994 орендодавець передав, а орендар прийняв в користування обумовлену в п. 1 договору автомашину.

Позивач зазначив, що протягом трьох років виплачував грошовими коштами, а також шляхом поставки продукції обумовлену сторонами орендну плату, виконавши свої зобов'язання у повному обсязі.

Так, свої вимоги позивач обґрунтовує положеннями ст.ст. 328, 778, 344 Цивільного кодексу, якими встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Позивач звертався до відповідача з претензією від 23.06.2006, в якій просив виконати обов'язок з передачі майна за договором. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи наведені положення, позивач просить визнати за ним право власності на автомашину САЗ-3507 державний номер 39-58 КХМ, рік випуску 1987.

Суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, безпідставними та недоведеними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання права.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України).

З картки обліку державного автомототранспорту, наданої Центром надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з облуговування Бородянського та Макарівського районів при УДАІ ГУМВС України в Київській області (копія міститься в матеріалах справи) власником спірного транспортного засобу є «Райсільгоспхімія».

З копії технічного паспорту, що додана до позовної заяви, вбачається, що власником транспортного засобу є Макарівське районне виробниче об'єдання «Райсільгоспхімія».

Водночас, в договорі оренди та акті приймання-передачі в якості орендодавця зазначено - Макарівське районне об'єднання «Сільгоспхімія». Крім того, на договорі та акті відсутня печатка відповідача, а на договорі, крім цього, відсутнє прізвище особи, що підписала договір.

У своїх поясненнях представник позивача зазначав, що Відкрите акціонерне товариство „Макарівська сільгоспхімія" (відповідач у справі) є правонаступником Макарівського районного виробничого об'єдання «Райсільгоспхімія» та Макарівського районного об'єднання «Сільгоспхімія». Водночас, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин надано не було.

Суд зазначає, що розгляд справи відкладався неодноразово, проте позивачем не було надано доказів на підтвердження вказаних обставин, або клопотань про витребування останніх в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, оскільки позивачем не було надано доказів правонаступництва Відкритого акціонерного товариства «Макарівська сільгоспхімія», а з договору оренди неможливо встановити осіб, що його підписали, а також те, що суду не надано жодних інших доказів того, що Відкрите акціонерне товариство «Макарівська сільгоспхімія» є зобов'язаною особою за договором оренди від 01.04.1994, суд вважає вимогу позивача безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

В порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Повний текст рішення складено 11.08.2014.

Суддя А.Ф. Черногуз