Рішення № 4022558, 25.06.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.09 Справа № 17/81

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма „Сади України”, с. Красне Кегичівського району Харківської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Свердловська машино-технологічна станція”, м. Свердловськ Луганської області

про стягнення 54 855 грн. 00 коп.

Суддя Фонова О.С.

Представники:

від позивача –Рибак І.В., довіреність № б/н від 22.06.2009;

від відповідача –представник не прибув.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 28150 грн. та штрафу у розмірі 70% від вартості товару в сумі 26705 грн.

Відповідач відзив на позовну заяву суду не надав, явку повноважного та компетентного представника у судові засідання 09.06.2009, 25.06.2009 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце їх проведення, про що свідчить відповідний штамп суду з відміткою про відправку документу на звороті примірника всіх ухвал суду, який містить вихідний реєстр. номер, загальну кількість відправлених примірників ухвали, дату відправки, підпис працівника суду, яким вона здійснена.

Як зазначив Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 13.08.2008 № 01-8/482 Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України (п. 19)… дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до вимог п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затв. наказом ВГСУ від 10.12.2002 № 75 (з подальшими змінами), є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

До повноважень суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилались згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, а також згідно відомостей, що містяться у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, станом на час розгляду справи.

З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників сторін, що прибули у судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма „Сади України” (позивач у справі), як Продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Свердловська машино-технологічна станція” (відповідач у справі), як Покупцем, укладено договір купівлі-продажу № 1387 від 23.03.2007 (далі – Договір), за умовами якого Продавець зобов’язується передати у власність товар, а Покупець прийняти і оплатити на умовах Договору насіннєвий матеріал (далі - Товар).

Згідно пункту 3.1. Договору, умови поставки здійснюються на базисі EXW - склад Продавця (Інкотермс 2000). Строки поставки Товару встановлений у пункті 3.2 Договору з 10.04.2007 до 25.04.2007.

Пунктами 4.1-4.2 Договору встановлено, що загальна вартість Товару становить 31791,67 грн., ПДВ -20% - 6358,33 грн., разом 38150,00 грн. Покупець здійснює оплату в порядку оплати загальної вартості в строк з 01.10.2007 по 10.10.2007.

Згідно додаткової угоди №1 до Договору були продовжені строки оплати за поставлений Товар в наступному порядку: оплата в сумі 7000 грн. в строк з 01 вересня до 01 жовтня 2008 p.; оплата в сумі 14000 грн. в строк з 01 жовтня до 01 листопада 2008 p.; кінцевий розрахунок в сумі 17150 грн. в строк з 01 листопада до 01 грудня 2008 р.

У випадку якщо Покупець не зробить оплату в строки зазначені в Договорі, він несе майнову відповідальність у вигляді сплати штрафу в розмірі 70% від вартості Товару (пункт 7.1 Договору).

Факт поставки позивачем відповідачеві товару підтверджується матеріалами справи, у тому числі накладною та довіреністю на отримання матеріальних цінностей на суму 38150 грн.

Позивач у справі в обґрунтування позову посилається на те, що погашення заборгованості з боку відповідача відбулося лише часткове на суму 10000 грн. та на час розгляду справи заборгованість складає 28150 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Також позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 70% від вартості товару в сумі 26705 грн.

Відповідачем відзиву на позовну заяву та пояснень стосовно суті спору не надано.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Як встановлено статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 38150 грн., що підтверджується накладною № 2866 від 17.04.2007 та довіреністю серії ЯМУ № 310619 від 17.04.2007 на отримання від позивача цінностей (а.с.10-11).

Сторони в додатковій угоді №1 до Договору встановили наступні строки оплати за поставлений Товар: оплата в сумі 7000 грн. в строк з 01 вересня до 01 жовтня 2008 p.; оплата в сумі 14000 грн. в строк з 01 жовтня до 01 листопада 2008 p.; кінцевий розрахунок в сумі 17150 грн. в строк з 01 листопада до 01 грудня 2008 р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було сплачено частково товар у сумі 10000 грн. (а.с.104-15).

Факт наявності боргу в сумі 28150 грн. підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 28150 грн., є обґрунтованими, такими, що підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення штрафу у розмірі 70% від вартості товару в сумі 26705 грн.

Відносно даної вимоги суд дійшов висновку про задоволення з огляду на наступне.

В силу частини 1 статті 216, частини 1 статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов‘язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 2 статті 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються Господарським кодексом України.

Так, Господарський кодекс України називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів.

Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю штрафу визнає те, що він обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Коли обов’язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв’язку з порушенням зобов’язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч.1 ст.549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

Дана правова позиція викладена також у постанові Вищого господарського суду України від 27.01.2009 у справі № 15/287-08.

Сторони в пункті 7.1 Договору встановили відповідальність за порушення строків оплати Товару, а саме, штраф у розмірі 70 % від вартості Товару.

Позивач обґрунтував свою вимогу щодо стягнення штрафу у такому розмірі (а.с.41), тому суд задовольняє вимогу про стягнення штрафу у сумі 26705 грн. з огляду на обґрунтований та вірний розрахунок.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги слід задовольнити повністю з віднесенням судових витрат на відповідача, згідно статті 49 ГПК України.

Відповідно до пункту «а»частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»№ 7-93 від 21.01.1993, державне мито з заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, сплачується у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ціна позову складає 54855 грн., отже державне мито складатиме 548,55 грн., тоді як позивачем сплачено 549 грн. Зайве сплачене держане мито у сумі 0,45 грн. підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Свердловська машино-технологічна станція”, м. Свердловськ Луганської області, провулок Лутугіна, буд. 7, ідентифікаційний код 24206156, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма „Сади України”, юридична адреса: с. Красне Кегичівського району Харківської області, фактична адреса: м. Харків, вул. академіка Проскури, буд. 1, ідентифікаційний код 20212313, борг у сумі 28150 грн. та штраф у сумі 26705 грн., витрати по сплаті держмита у сумі 548,55 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 312,50 грн., видати наказ.

3. Повернути Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма „Сади України”, юридична адреса: с. Красне Кегичівського району Харківської області, фактична адреса: м. Харків, вул. академіка Проскури, буд.1, ідентифікаційний код 20212313, зайве сплачене державне мито у сумі 0,45 грн.

Підставою для повернення державного мита є дане рішення, засвідчене печаткою господарського суду Луганської області.

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення: 26.06.2009.

Суддя О.С. Фонова