Рішення № 4022265, 30.06.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

30 червня 2009 р. Справа 7/114-09

за позовом: ЗАТ "Райз" в особі Подільської філії, смт. Вапнярка, Томашпільський р-н

до: Селянського фермерського господарства "Гурино", смт. Чечельник, Вінницька обл.

про стягнення 13730,25 грн

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Гайворонюк Т.О.

Представники

позивача : Карлащук О.А. - довіреність № 573/1-07UR.

відповідача : Поцілуйко В.М. - голова фермерського господарства.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з СФГ "Гурино" на користь ЗАТ Компанії "Райз" 13730,25 грн. у тому рахунку 9982,43 грн. основного боргу з урахуванням курсової різниці по відношенню до долара США, 1216,60 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 1022,22 грн. 28% річних, 876,24 грн. пені та 632,76 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою від 15.05.2009 року порушено провадження у справі № 7/114-09 та призначено до розгляду на 16.06.2009 року.

В судовому засіданні 16.06.2009 року заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи докази судом встановлено, що сторони не у повному обсязі виконали вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі щодо надання доказів. Крім того представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи мотивоване можливістю укладення між сторонами мирової угоди.

За таких обставин розгляд справи було відкладено до 30.06.2009 року.

За письмовим клопотанням представника позивача та відповідача справа розглядається без здійснення технічної фіксації (звукозапису) судового процесу.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

07.03.2008 року між Подільською філією ЗАТ Компанія "Райз" та СФГ "Гурино" було укладено договір поставки на умовах товарного кредиту № 035/6-21.

Слід вказати, що судом було здійснено перевірку повноважень Подільської філії ЗАТ компанія "Райз" щодо укладення договорів та можливості бути стороною у судовому процесі. Як встановлено судом, згідно п.3.2 Положення про Подільську філію ЗАТ компанія "Райз" філії надано право від імені Товариства укладати договори, набувати майнових та особистих немайнових прав та нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді, господарському або третейському суді. В п.5.3 Положення встановлено, що директор філії на підставі довіреності і в межах своєї компетенції діє від імені Товариства і представляє його у взаємовідносинах з фізичними та юридичними особами.

Крім того, позивач надав суду довіреності на Августа Віталія Анатолійовича від 11.12.2007 року та Фещенка Василя Васильовича (директор філії) від 11.01.2007 року, які від імені позивача укладали договір 07.03.2008 року № 035/6-21 та додатки до нього. Згідно вказаних довіреностей останнім, крім іншого, надано право на укладання договорів поставок насіння сільськогосподарських культур (а.с.28,29, т.1).

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про наявність повноважень як у філії так і у осіб, які діяли від її імені на укладання договору від 07.03.2008 року № 035/6-21.

Згідно п. 1.1 даного Договору постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність Покупця (відповідач) продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити його вартість, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

У п.1.2 Договору сторони встановили, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю, гривнева вартість, товару та її доларовий еквівалент, порядок та термін оплати вартості товару та нарахованих відсотків, інші умови погоджені сторонами - визначені в договорі та специфікації, яка складає невід'ємну частину договору.

Сторонами було підписано ряд додатків до договору поставки від 07.03.2008 року.

Згідно додатку № 1 передбачалось передати товар (Ярий ячмінь "Вакула") відповідачу на суму 8951,87 грн. з визначенням дати оплати авансової суми до 01.04.2008 року.

В додатку № 1/1 передбачалось передати товар (Соняшник "Ricacol") відповідачу на суму 3272,40 грн. з визначенням дати оплати авансової суми до 01.04.2008 року.

Згідно додатку № 1а передбачалось передати товар (Ярий ячмінь "Вакула", Ярий ячмінь "Мальз" ) відповідачу на суму 28023,76 грн. з врахуванням нарахованих процентів з відстроченням платежу до 21.10.2008 року.

Згідно додатку № 1а/1 передбачалось передати товар (Соняшник "Ricacol", Ярий ячмінь "Мальз" ) відповідачу на суму 10680,07 грн. з врахуванням нарахованих процентів з відстроченням платежу до 21.10.2008 року.

Відповідно до п.2.1 Договору вартість (ціна) товару та сума нарахованих відсотків за користування товарним кредитом вказана в додатку № 1а та № 1а/1. При цьому ціною договору є вартість товару та сума належних до сплати процентів за користування товарним кредитом і визначено її грошовий еквівалент в іноземній валюті вказаній в додатку.

В п.2.2 Договору сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривні, шляхом множення грошового еквіваленту ціни договору в іноземній валюті на офіційний курс до іноземної валюти, який встановлений НБУ на день фактичної оплати відповідачем ціни договору (її неоплаченої частини).

Згідно п.п. 3.5, 3.5.1, 3.5.2, 3.5.3 Договору відповідач зобов'язувався провести оплату за товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом з дотриманням порядку встановленого п.2.2 Договору та в терміни встановлені в договорі та додатках № 1, № 1а до нього.

На підтвердження передачі товару відповідачу позивач надав суду видаткові накладні № ВН-10035-00147 від 07.03.2008 року, довіреність ЯИР № 528772 від 07.03.2008 року на ім'я Поцілуйко В.М.; № ВН-10035-00450 від 18.04.2008 року, довіреність ЯИР № 528774 від 17.04.2008 року на ім'я Поцілуйко В.М.; та № ВН-10035-00209 від 19.03.2008 року, довіреність ЯИР № 528773 від 19.03.2008 року на ім'я Поцілуйко В.М..

Дослідивши договір, додатки до нього, видаткові накладні суд дійшов висновку, що поставка відповідачу продукції здійснювалась на підставі договору від 07.03.20058 року № 035/6-21 виходячи з цього, що у вказаних вище видаткових накладних є посилання як на підставу поставки на договір № 035/6-21 від 07.03.2008 року.

Відповідно до вказаних вище первинних документів відповідачем було отримано товар на суму 39513,49 грн. (еквівалент 7824,46 дол. США на момент укладення Договору = 5,05 грн. - 1 дол США).

Відповідач з отриманий товар розрахувався не повністю перерахувавши позивачу лише 11824,27 грн. в рахунок авансового платежу та 20287,00 грн. в рахунок погашення боргу на умовах товарного кредиту, що підтверджується виписками банку, довідкою про рух коштів (а.с.25-27, т.1).

При цьому оплата проводилась наступними платежами: 11.03.2008 року (8551,87 грн. - 1696,44 дол. США - 1 дол. США - 5,05 грн.); 24.04.2008 року (3272,40 грн. - 648 дол. США - 1 дол. США - 5,05 грн.); 28.08.2008 року (20287,00 грн. 4186,60 дол. США - 1 дол. США - 4,8457 грн.).

З врахуванням викладеного борг відповідача за поставлений товар становить 7402,22 грн., який суд вважає доведеним позивачем (39513,49-11824,27-20287,00).

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначеним вище накладним відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частина 1 ст. 530 ЦК України вказує, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось раніше, сторони в додатках до договору від 07.03.2008 року передбачили, що вартість товару яка сплачується на умовах відстрочки платежу сплачується в строк до 21.10.2008 року.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 7402,22 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 1216,60 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 1022,22 грн. 28% річних, 876,24 грн. пені та 632,76 грн. інфляційних суд вважає їх правомірними та підставними з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.5 ст.694, ч.2 ст. 536 ЦК України передбачено можливість для сторін при продажу товару в кредит встановити оплату у вигляді процентів як на ціну товару так і на суму заборгованості. При цьому розмір процентів може бути встановлено в договорі.

Як вбачається із п.п. 1.1, 1.2, 2.1, 2.3 Договору, додатку № 1а до Договору сторони погодили розмір відсотків за користування товарним кредитом в грошовому еквіваленті до іноземної валюти (долар США).

Вказана сума відсотків підлягала сплаті до 01.09.2008 року відповідно додатку № 1а (94,54 дол. США) та додатку № 1а/1 (63,46 дол. США) до Договору, однак не була сплачена відповідачем. Позивач провів розрахунок відсотків за користування товарним кредитом станом на 18.04.2009 року. Офіційний курс долара США 18.04.2008 року складав 770,00 за 100 доларів США, що вбачається із інформації наявної в ІПС "Ліга:Еліт" - Розділ "Довідники" та офіційному сайті Національного Банку України (www.bank.gov.ua/kurs/last_kurs1.htm). В зв'язку з цим довідка Томашпільського відділення ВАТ "Райффайзен Бак Аваль" про офіційний курс долара США станом на 18.04.2009 року (707,00 грн. за 100 дол. США) оцінюється судом критично, оскільки наявна у ній інформація щодо курсу гривні до долара США є невірною (а.с.30, т.1).

З врахуванням викладеного проведений позивачем обрахунок в частині відсотків за користування товарним кредитом є вірним і суд погоджується з ним (158*7,7=1216,60).

Стосовно вимог про стягнення з відповідача 28 % річних в розмірі 1022,22 грн. за період з 22.10.2008 року по 18.04.2009 року судом встановлено, що у п.7.5 Договору передбачено відповідальність відповідача у вигляді сплати відсотків у розмірі 28 % у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків з простроченої суми.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином вимога про стягнення 28 % річних є обґрунтованою та правомірною, оскільки відповідає умовам договору та чинному законодавству.

Провівши перевірку наданого позивачем розрахунку 28 % річних судом виявлено помилки в наданому позивачем обрахунку які полягають в наступному.

Так, позивачем при обрахунку 28 % річних не було враховано того, що в 2008 році кількість днів становила 366. Натомість в розрахунку така кількість днів визначена в кількості 365. Крім того, позивач допустив помилку у визначенні кількості днів в періоді з 22.10.2008 року по 18.04.2009 року, зазначивши, що така кількість днів становить 180, тоді як правильним значенням буде 179.

Провівши перерахунок 28 % річних з врахуванням виявлених помилок судом отримано за вказаний позивачем період 1015,32 грн. (7402,22*28*71 (22.10.2008-31.12.2008)/366=402,06)+7402,22*28*108 (01.01.2009-18.04.2009)/365=613,26).

З врахуванням викладеного вище, в стягненні 6,90 грн. 28 % річних суд відмовляє.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 876,24 грн. пені та 632,76 грн. інфляційних втрат в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п. 7.3 Договору сторони узгодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідачу нараховується неустойка у вигляді пені в розмірі 0,3 % від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Крім того, в пункті 7.6 Договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань по цьому договору, припиняється в день виконання стороною зобов'язання забезпеченого санкцією.

Слід зауважити, що статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку судом встановлено наступне.

Так, позивачем заявлено до стягнення 876,24 грн. пені за період з 22.10.2008 року по 18.04.2009 року.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок судом встановлено наявність у ньому помилок, аналогічні тим, що виявлені під час перевірки розрахунку 28 % річних, а саме: неврахування того, що в 2008 році кількість днів становила 366; помилка у визначенні кількості днів –не 180, а 179 днів.

В результаті проведеного перерахунку судом отримано за вказаний позивачем період 870,27 грн. пені (7402,22*24*71 (22.10.2008-31.12.2008)/366=344,62)+7402,22*24*108 (01.01.2009-18.04.2009)/365=525,65).

З врахуванням викладеного вище, в стягненні 5,97 грн. пені суд відмовляє.

В наданому позивачем розрахунку інфляційних втрат судом також виявлено помилки.

Так, позивач заявив до стягнення інфляційні втрати за період з 22.10.2008 року по 28.02.2009 року включно в розмірі 632,76 грн..

Суд дійшов висновку про те, що в наданому розрахунку інфляційних втрат позивачем допущено помилки враховуючи наступне.

Відповідно до методики визначеної в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді справ" при проведенні розрахунків інфляційних втрат індекс інфляції береться за наступний місяць в разі внесення суми після 15 числа звітного місяця.

Оскільки відповідач повинен був здійснити розрахунок до 21.10.2008 року, є неправомірним проведення нарахування інфляційних втрат за жовтень 2008 року.

Крім того, судом встановлено, що позивач допустив помилку при обрахунку індексу інфляції за період грудень 2008 року, що пов'язано із неврахуванням позивачем правил математичного заокруглення при проведенні розрахунків.

Так, позивачем заявлено за вказаний період 155,45 грн. інфляційних втрат, тоді як вірним значенням є 155,44 грн. (7402,22*102,1/100-7402,22).

З огляду на вказане, в стягненні 40,60 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення курсової різниці по відношенню до долара США, яку позивач заявив до стягнення станом на 18.04.2009 року в розмірі 9982,43 грн. (1296,42 Х 7,7), тобто 2580,21 грн. курсової різниці.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В п. 2.2 договору сторони передбачили, що відповідач зобов'язаний сплатити борг у гривнях шляхом множення грошового еквіваленту суми боргу в доларах США на офіційний курс гривні, який буде встановлений на день фактичної оплати.

Виходячи з викладеного, суд вважає вказану вимогу позивача правомірною та вважає вірним проведений останнім обрахунок щодо курсової різниці.

Крім цього судом розглянуто усні заперечення відповідача, які заявлялись ним в судових засіданнях з його присутністю, щодо неспіврозмірності суми боргу із сумою позову яка заявлена до стягнення позивачем. При цьому відповідач посилається на важкий фінансовий стан підприємства та вказує, що недотримання зобов'язань по договору спричинено падінням цін на сільськогосподарську продукцію в кінці 2008 року.

При цьому суд дійшов наступних висновків.

У статті 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від нього, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів, тощо.

Крім того, в ч.2 ст.218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Також суд взяв до уваги п.3.9.2 .9.2. роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" якому зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідач зобов'язувався оплатити отриманий від позивача товар не пізніше 21.10.2008 року. Як встановлено судом, останній платіж за отриманий товар відповідач здійснив 28.08.2008 року. Як до подачі позовної заяви, так і після порушення провадження у справі відповідач не здійснив жодного платежу.

З врахуванням викладеного та того, що відповідач не подав жодного доказу на підтвердження важкого фінансового становища його підприємства суд вважає, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

Слід зауважити, що як вказувалось раніше 16.06.2009 року судом було задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з метою надання можливості досягнення між сторонами примирення. Однак, на момент проведення судового засідання 30.06.2009 року між сторонами не було досягнуто згоди щодо примирення.

При цьому суд враховуючи пояснення відповідача принагідно зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду із заявою про відстрочку виконання рішення суду в порядку визначеному ст.121 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 15.05.2009 року та від 16.06.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні 28 % річних, пені та інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, ч.2 ст.524, ст.ст.525, 526, 527, ч.2 ст.533, ч.2 ст.536, ч.2 ст.549, ч.1 ст.550, ч.1 ст. 530, ч.2 ст.536, ст.610, ч.1 ст.612, ч.ч. 1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 627, 628, 629, ч.5 ст.694 ЦК України, ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.230 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Селянського фермерського господарства "Гурино", вул. Радянська, 15, смт. Чечельник, Вінницька область. - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32227907, р/р - 2600910751 в "Райффайзен Банк Аваль", МФО - 302247) на користь Закритого акціонерного товариства "Компанія "Карім" в особі Подільської філії, вул. Леніна, 231, смт. Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область, 24240 - (інформація про реквізити - р/р - 26005410016675 в ВАТ "Укрексімбанк", МФО - 322313, ідентифікаційний код - 13980201) - 7402 грн. 22 коп. основного боргу, 2580 грн. 21 коп. курсової різниці по відношенню до долара США, 1216 грн. 60 коп. - відсотків за користування товарним кредитом, 1015 грн. 32 коп. - 28 % річних, 592 грн. 16 коп. інфляційних втрат, 870 грн. 27 коп. пені, 136 грн. 76 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 311 грн. 28 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в стягнені 06 грн. 90 коп. 28 % річних, 40 грн. 60 коп. інфляційних нарахувань та 05 грн. 97 коп. пені.

5. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 06 липня 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Леніна, 231, смт. Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область, 24240.

3 - відповідачу - вул. Радянська, 15, смт. Чечельник, Вінницька область.