Постанова № 40220867, 18.08.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2014 р. Справа№ 910/9030/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2014

у справі № 910/9030/14 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий союз"

до Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

про стягнення 5 384,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2014 у справі № 910/9030/14 позов задоволено; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 5 384,32 грн., 1 827,00 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що після виплати страхового відшкодування у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача, відповідно до ст. 993 ЦК України; при цьому право регресу регулюється загальними нормами цивільного права, де також встановлюються підстави для відмови в здійсненні страхової виплати, а саме в ст. 991 ЦК України відсутні норми про обов'язок подання заяви про страхове відшкодування протягом одного року зі сторони страхової компанії за договором майнового страхування; на вимоги, що випливають із договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, поширюється загальний строк позовної давності, встановлений тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), що обчислюється з моменту, коли позивач виплатив страхове відшкодування, та до нього перейшло право зворотної вимоги до відповідача в порядку регресу, про що також зазначено у постанові Верховного Суду України № 6-112цс13 від 25.12.2013; суд дійшов висновку про те, що позивач на підставі ст.ст. 22, 1191 ЦК України, ст. 228 ГК України набув право регресу до відповідача щодо відшкодування останнім понесених позивачем витрат у вигляді суми виплаченого страхового відшкодування, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2014 у справі № 910/9030/14 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права, порушення та неправильного застосування норм матеріального права і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом першої інстанції порушено вимоги статті 43 ГПК України; суд в порушення ст. 111-28 ГПК України не взяв до уваги постанову Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13, що призвело до винесення неправильного рішення; суд в порушення п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" неправильно застосував норму матеріального права щодо підстави у відмові виплати страхового відшкодування, що також призвело до прийняття неправомірного рішення щодо задоволення позовних вимог; при прийнятті рішення не було враховано те, що позивач набуває право вимоги потерпілої особи (свого страхувальника) до відповідача відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток

Скаржник зазначає, що до позивача перейшли всі права та обов'язки потерпілого згідно із ст. 512 ЦК України, тому, оскільки правовідносини між потерпілим та страховиком за полісом ОСЦВВТЗ (відповідач) регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", заміна кредитора в зобов'язанні не змінює їх суті та норми, якою вони регулюються.

Скаржник вважає, що момент виконання зобов'язання страховика за полісом ОСЦВВТЗ, що виникло внаслідок заподіяння шкоди при ДТП, і право вимоги, яке мав потерпілий, перейшли до страхової компанії, яка провела виплату, пов'язаний із направленням заяви в порядку п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її доводів, вказує на те, що перебіг позовної давності щодо вимог страховика про відшкодування збитків у порядку регресу починається з моменту виконання страховиком свого зобов'язання за договором добровільного страхування, а на вимоги, що випливають із договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, поширюється загальний строк позовної давності, встановлений тривалістю у три роки.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача в порядку регресу завдані збитки у сумі 5 384,32 грн., спричинені настанням страхового випадку при ДТП 19.09.2012 в м. Харків; судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.06.2012 між позивачем та Приватним науково-виробничим підприємством "Тех-Трейд" укладено договір добровільного комплексного страхування автотранспортних засобів № 17-0022-12-ТЗ, об'єктом якого є транспортний засіб марки Таврія Пікап, реєстраційний № НОМЕР_1, № кузова НОМЕР_3, 2012р. випуску.

Згідно із п. 1.11 договору № 17-0022-12-ТЗ строк дії договору: з 15.06.2012 по 14.06.2013.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" від 07.03.1996, № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Така ж норма закріплена і в ч. 1 ст. 979 ЦК України.

Згідно із ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Як вбачається із довідки Відділу Державтоінспекції ХМУ ГУМВС України в Харківській області (а.с. 26), виданої ОСОБА_2, 19.09.2012 о 19 год. 20 хв. на пр. Московському - вул. Плиточній, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, транспортний засіб марки ЗАЗ TF55Y03, номерний знак НОМЕР_1, кузов НОМЕР_4, отримав механічні пошкодження: розбитий задній бампер.

Постановою Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18.10.2012 у справі № 2029/9641/2012 встановлено, що 19.09.2012, приблизно о 19:20 год., ОСОБА_3, керуючи автомобілем ВАЗ 21093 держ. № НОМЕР_5 та рухаючись на перехресті пр. Московському та вул. Плиточній в м. Харкові в порушення вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України, не дотримався безпечної дистанції до автомобіля попереду, в результаті чого припустився зіткнення з автомобілем НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2, який здійснював рух попереду; своїми діями водій ОСОБА_3 здійснив адміністративне правопорушення.

Зазначеною постановою від 18.10.2012 накладено на ОСОБА_3 адміністративне стягнення за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 340,00 грн.

20.09.2012 Приватне науково-виробниче підприємство "Тех-Трейд" звернулось до позивача із заявою про факт настання страхової події та з проханням виплатити страхове відшкодування на рахунок СТО.

У висновку № 03-08 експертного автотоварознавчого дослідження від 09.08.2013 визначено вартість відновлювального ремонту КТЗ ЗАЗ TF55Y0ЗНГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 та вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу КТЗ ЗАЗ TF55Y0ЗНГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 на дату дослідження 09.08.2013 - у розмірі 5 846,64 грн.

17.09.2013 Приватне науково-виробниче підприємство "Тех-Трейд" звернулось до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 25 Закону № 85/96-ВР здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Позивачем складено страховий акт № 2/143 від 30.09.2013 згідно із яким сума, яка підлягає до сплати в якості страхового відшкодування, становить розмір 5 384,32 грн.

Позивач виплатив страхувальнику - Приватному науково-виробничому підприємству "Тех-Трейд" страхове відшкодування у розмірі 5 384,32 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4114 від 13.11.2013.

Статтею 27 Закону № 85/96-ВР встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Така ж норма закріплена і у ст. 993 ЦК України.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як вбачається із матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 в момент ДТП була застрахована відповідачем відповідно до полісу № АВ/5703677 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

21.01.2014 позивач звернувся до відповідача із регресною вимогою № 08-02/50 щодо відшкодування збитків згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/5703677 транспортний засіб ВАЗ 21093, реєстраційний номер 15147ХК.

Спір у даній справи виник у зв'язку із стягненням виплаченого страхового відшкодування, тобто із правовідносин, що регулюються положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону № 85/96-ВР, згідно із якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за цими вимогами.

Такою особою, в даному випадку, є винний у скоєнні ДТП ОСОБА_3, однак, у разі якщо його цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, то останній стає відповідальною особою, адже, внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик в межах страхової суми несе відповідальність за шкоду, завдану застрахованою ним особою, тобто, бере на себе відповідальність за свого страхувальника, що виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки застрахував такий страховий ризик, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі Закон № 1961).

Згідно із ст. 22 Закону № 1961 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону № 1961 у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України; якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності ОСОБА_3, є особою, зобов'язаною відшкодувати завдані спірною ДТП збитки відповідно до положень Закону № 1961, встановлених полісом № АВ/5703677.

Отже, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції щодо виникнення у позивача права вимоги до відповідача в межах обов'язкового ліміту відповідальності страховика, тому є правомірним задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 5 384,32 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України зазначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із п. 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" із змінами, за приписом частини шостої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за регресними зобов'язаннями починається від дня виконання основного зобов'язання; тому, зокрема, право страховика за договором страхування на подання до суду регресного позову про стягнення з винної особи коштів, виплачених страховиком як страхове відшкодування, виникає з моменту сплати такого відшкодування, а не з моменту виникнення страхового випадку.

За таких обставин, саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду.

Також, зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі № 58/168.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень господарським судом першої інстанції норм процесуального права, порушення та неправильного застосування норм матеріального права.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 25.12.2013 є безпідставним, адже у зазначеній справі мали місце договірні правовідносини, а не деліктні правовідносини, які мають місце у справі № 910/9030/14.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2014 у справі № 910/9030/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" без задоволення.

2. Справу № 910/9030/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.Г. Сітайло

В.І. Рябуха