Постанова № 40219592, 12.08.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

12 серпня 2014 року 14 год. 15 хв. Справа № 808/4571/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Філоненко Ю.М., представника позивача - не прибув, представника відповідача - не прибув, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Мелітопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області до Приватного підприємства «Автотранс-СВ» про накладення арешту на кошти та інші цінності, які знаходяться в установах банку.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі іменується - позивач) до Приватного підприємства «Автотранс-СВ» (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд накласти арешт на кошти та інші цінності платника податків - Приватного підприємства «Автотранс-СВ», які знаходяться в установах банку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на дату звернення до суду у відповідача наявний податковий борг, стягнення якого за рахунок рухомого чи нерухомого майна платника податків неможливе через фактичну відсутність такого майна. Відтак, посилаючись на приписи підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, позивач вважає, що в даному випадку наявні всі підстави для реалізації права контролюючого органу щодо стягнення податкового боргу за рахунок коштів та інших цінностей відповідача, що знаходяться в установах банку. В обґрунтування наявності підстав для накладення арешту, позивач надав докази наявності у відповідача податкового боргу, та докази відсутності у нього будь-якого рухомого чи нерухомого майна.

Ухвалою судді від 21.07.2014 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

12.08.2014 позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не прибув, проте подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. Разом із клопотанням позивач надав облікову картку відповідача станом на 12.08.2014, копію податкової вимоги від 14.11.2013 та докази направлення її на адресу відповідача.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, не повідомив суд про причини неприбуття, та не надав до суду жодних заяв, клопотань чи письмових заперечень проти адміністративного позову.

Керуючись приписами частини 4 статті 128 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, зміст та обсяг яких достатній для вирішення спору по суті.

Відповідно до вимог частини 6 статті 12, статті 41 КАС України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідач - Приватне підприємство «Автотранс-СВ», пройшов процедуру державної реєстрації, а відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання в розумінні статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.05.2003 №755-IV.

Право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, передбачено підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового Кодексу України.

Поняття податкового боргу, відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, включає в себе грошове зобов'язання, яке самостійно узгоджене платником податків, або узгоджене в порядку оскарження, але не сплачене у встановлений ПК України строк.

Наявні у справі докази свідчать про те, що відповідач має податковий борг зі сплати узгоджених грошових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 6248 грн. 57 коп., який виник внаслідок несплати ним самостійно визначених грошових зобов'язань у податкових деклараціях з податку на додану вартість №9064717600 від 15.10.2013, №1400020634 від 14.05.2014, а також узгодженого грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні №0000051503 від 21.01.2013. Доказів протилежного суду не надано.

Суд зазначає, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

Додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу, визначені підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не може розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.

Наведене пояснюється тим, що норма підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Норми підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивачем з метою встановлення наявності активів у відповідача направленні запити до державних органів реєстрації, в результаті чого отримані: інформаційна довідка Державного реєстру речових прав від 04.03.2014 №18556253 про відсутність відомостей щодо наявності у відповідача об'єктів нерухомого майна, а також відповідь Управління ДАІ ГУМВС України в Запорізькій області від 25.02.2014 №202 про відсутність зареєстрованих за відповідачем транспортних засобів.

Отже, у відповідача наразі відсутнє майно для погашення податкового боргу у розмірі 6248 грн. 57 коп.

Крім цього, суд зазначає, що Постановою Національного Банку України №22 від 21.01.2004 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція).

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та є обов'язковими для виконання ними (пункти 1.1. та 1.3 Інструкції).

Главою 10 Інструкції визначено порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів.

Пункт 10.2 Інструкції передбачає, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 10.3 Інструкції).

Пунктом 10.10 Інструкції передбачено, що у разі надходження до банку платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.

Банк виконує часткову оплату платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) відповідно до пункту 5.10 глави 5 та пункту 12.9 глави 12 цієї Інструкції.

До арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта.

Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у разі визначення конкретного розміру заборгованості у документі, яким накладено арешт, банк без порушення прав платника та одночасно клієнта банка в частині обмеження користування належними такому платнику коштами або цінностями, у разі повного виконання рішення про арешт та списання визначеної суми у визначеному розмірі, продовжує безперешкодно виконувати завдання по списанню або перерахуванню коштів платника за його бажанням.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що вимога позивача про накладення арешту на кошти та цінності, які знаходяться в банку та належать платнику податків, який має несплачений податковий борг в сумі 6248 грн. 57 коп. є правомірною та обґрунтованою.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів сплати податкового боргу в сумі 6248 грн. 57 коп. відповідачем не надано, а позивачем водночас, надані достатні докази відсутності у відповідача майна, достатнього для погашення податкового боргу.

Відповідно до приписів частини 4 статті 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 4, 7-12, 14, 86, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Накласти арешт на кошти та інші цінності Приватного підприємства «Автотранс-СВ» (код ЄДРПОУ 34906719, місцезнаходження: 72311, Запорізька область, місто Мелітополь, проспект Богдана Хмельницького, будинок 70, кімната 519) в межах суми у розмірі 6248 (шість тисяч двісті сорок вісім) грн. 57 (п'ятдесят сім) коп., що знаходяться у банках, обслуговуючих такого платника податків.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М. Недашківська