Ухвала суду № 40218923, 20.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" серпня 2014 р. м. Київ К/800/18698/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Карась О.В., Рибченко А.О.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Русіної О.С.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (далі - Товариство)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2014

у справі № 826/19439/13-а

за позовом державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

до Товариства

про стягнення заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2014, позов задоволено; з рахунків Товариства до Державного бюджету України стягнуто податковий борг у загальній сумі 3 302 864,03 грн.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що невиконання платником податкового обов'язку зі сплати до бюджету самостійно задекларованих сум податкових зобов'язань, призвело до виникнення у Товариства податкового боргу, який підлягає стягненню в примусовому порядку.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та направити справу до суду першої інстанції з метою встановлення фактичної суми податкової заборгованості відповідача на час вирішення цього спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювана сума податкового боргу утворилася у Товариства у зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань з ПДВ у загальному розмірі 1 852 143 грн., самостійно визначених у податкових деклараціях з цього податку за звітні періоди з червня 2013 року по жовтень 2013 року (з урахуванням поданих уточнюючих розрахунків), а також податкових зобов'язань із земельного податку в сумі 1 450 721,03 грн., задекларованих у наданих до контролюючого органу податкових розрахунках.

З огляду на факт надсилання відповідачеві першої податкової вимоги від 13.01.2010 № 1/8 та другої податкової вимоги від 03.03.2010 № 2/615 та з урахуванням безперервного існування у Товариства з цього часу податкової заборгованості нова податкова вимога на суму оспорюваного податкового боргу платникові не направлялася.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди цілком обґрунтовано виходили з такого.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

В силу вимог пункту 54.1 статті 54 ПК крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

За змістом пункту 57.1 статті 57 ПК платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 95.1 статті 95 ПК передбачено, що орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з пунктом 95.3 цієї ж статті Кодексу стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Керуючись наведеними нормами податкового законодавства, суди з урахуванням установлених ними обставин даної справи щодо існування у відповідача податкового боргу в оспорюваній сумі та щодо дотримання ДПІ порядку надсилання платникові податкових вимог, дійшли цілком об'єктивного висновку про обґрунтованість позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень зі спору. Фактично скаржник намагається переконати касаційний суд у неправильному встановленні судами обставин щодо суми наявного у Товариства податкового боргу, тоді як перевстановлення фактичних обставин спору, установлених судами, перебуває поза межами перегляду справи у касаційній інстанції. Суму податкового боргу було встановлено судами на підставі наявних у справі податкових декларацій та уточнюючих розрахунків до цих декларацій, поданих Товариством.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних рішень не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2014 у справі № 826/19439/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Карась А.О. Рибченко