Ухвала суду № 40218888, 29.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2014 р. м. Київ К/9991/83957/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року

у справі № 2-а/0570/13791/2011

за позовом Публічного акціонерного товариства «Донецьке обласне підприємство автобусних станцій»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року, позов Публічного акціонерного товариства «Донецьке обласне підприємство автобусних станцій» (далі - ПАТ «Донецьке обласне підприємство автобусних станцій»; позивач) до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (далі - ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька; відповідач) задоволено. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення № 0002502340 від 03 серпня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Донецьке обласне підприємство автобусних станцій» судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Донецьке обласне підприємство автобусних станцій» з питання визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВІК» СВК» за квітень 2011 року, за результатами якої складено акт № 953/23-2/03113785 від 21 липня 2011року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002502340 від 03 серпня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 948 662,00 грн. (1 299 108,00 грн. - основний платіж, 649 554,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «ТВІК» СВК» за нікчемними правочинами.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на неперебування ТОВ «ТВІК» СВК» за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, що, на переконання відповідача, свідчить про те, що господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась поза межами правового поля, а також обумовлює нікчемність всіх правочинів, укладених ТОВ «ТВІК» СВК» з постачальниками та покупцями.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, зокрема, виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарських операцій.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, фактичне здійснення господарських операцій з придбання позивачем послуг суборенди приміщень та споруджень у ТОВ «ТВІК» СВК» підтверджується належним чином оформленими первинними, розрахунковими та платіжними документами, що, зокрема, податковим органом не заперечується, як і не заперечується, що понесені ПАТ «Донецьке обласне підприємство автобусних станцій» витрати безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, а розглядувані операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

Також, слід враховувати, що пунктами 3, 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984, (далі - Порядок) визначено, що акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до пункту 5.2 розділу ІІ Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Однак, в даній ситуації під час проведення документальної перевірки відповідачем не досліджувались первинні документи, які стали підставою для формування позивачем даних податкового обліку, а всі висновки щодо порушення ПАТ «Донецьке обласне підприємство автобусних станцій» податкової дисципліни, викладені в акті, ґрунтуються виключно на даних податкової звітності товариства, автоматизованих інформаційних систем податкового органу та акту Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька № 4126/23-3/36811425 від 30 червня 2011 року про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТВІК» СВК» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за квітень 2011 року, які, в свою чергу, не можуть бути беззаперечним підтвердженням порушення позивачем вимог ПК України.

А відтак, враховуючи встановлений судовими інстанціями факт реального здійснення спірних господарських операцій, що контролюючим органом не спростовано, а також з огляду на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку-покупця на формування податкового кредиту з податку на додану вартість від іншої особи, зокрема, від перебування постачальника за юридичною адресою, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у ДПІ у Ворошиловському район м. Донецька в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слід визнати правильним.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.