Рішення № 40214377, 19.08.2014, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Провадження №2/263/998/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2014 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Турченка О.В., при секретарі Лапоног Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому зазначив, що з 12.11.1999 року по 15.10.2012 року він перебував у шлюбі із ОСОБА_2 За час шлюбу подружжям за спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу від 08.02.2001 року було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, проте зареєстрована ця квартира була на ОСОБА_2 Враховуючи, що у добровільному порядку поділити спільне майно подружжя не уявляється можливим, то просить суд визнати вказану квартиру спільною власністю подружжя і поділити її по ? частині, після чого право спільної власності подружжя припинити. Також просить суд стягнути з відповідачки на користь позивача понесені судові витрати.

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому зазначила, що вони з ОСОБА_1 зареєстрували шлюб у 1999 році. Проте з 2000 року через постійні сварки їх сімейні стосунки припинилися, ОСОБА_1 мешкав окремо, спільного господарства вони не вели. За час окремого проживання у лютому 2001 року ОСОБА_2 за запозичені кошти придбала квартиру АДРЕСА_1, тож вважає що вона купила квартиру при фактичному припиненні шлюбу за власні кошти, тому просить суд визнати спірну квартиру її особистою власністю, а з ОСОБА_1 стягнути понесені судові витрати.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності, наполягав на задоволенні позову. Надав суду заперечення на зустрічний позов, в яких просив у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримав, заперечував проти зустрічного позову та зазначив, що позивач усе життя працює водієм автобуса, регулярно возив до Одеси приватних підприємців та заробляв гроші. У 1999 році він всиновив дитину ОСОБА_2, відповідачка в той час працювала реалізатором на ринку. Квартира була придбана за суму, вказану у договорі, позивач при цьому був присутній.

Відповідачка у судове засідання не з'явилася, надала заяву з проханням розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги не визнала, наполягала на задоволенні зустрічного позову.

Представник відповідачки ОСОБА_5 у судовому засідання позов ОСОБА_1 не визнав, наполягав на задоволенні зустрічної позовної заяви та зазначив, що відповідачка не придавала значення розірванню шлюбу, позивач на той момент не працював та доходів не мав. В борг 16000 грн. ОСОБА_2 брала з метою не тільки купівлі квартири, але й для ремонту в ній та придбання меблів.

Вислухавши пояснення представників сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно рішенню Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 15.10.2012 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 12 листопада 1999 року, розірвано.

За договором купівлі-продажу №2452 від 08.02.2001 року ОСОБА_2 придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 за ціною 9122 грн.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засідання пояснив, що він з ОСОБА_1 разом працювали та товаришували з 1995 року, він був водієм автобусу, добре заробляв, потім став підприємцем та їздив не грузовику. У 2001 році позивач з дружиною купили квартиру, потім стали робити в ній ремонт. З дружиною у позивача були гарні стосунки.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засідання пояснив, що з ОСОБА_1 він знайомий з 2000 року, він працював водієм автобусу, їздив у Москву, потім став працювати на вантажівці. З 2001-2002 років вони стали товаришувати сім'ями, позивач з дружиною тоді робили ремонт в квартирі, яку купили недорого за власні зароблені кошти.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що з ОСОБА_1 знайомий з 1998 року по роботі. Він тоді працював водієм автобусу, їздив по комерційним рейсам десь 2-3 роки. Після цього він також продовжив свою трудову діяльність водієм по теперішній час.

Пояснення даних свідків узгоджуються між собою та з іншими об'єктивними доказами, а саме: наданими суду фотографіями позивача разом з відповідачкою; актом ККП «КК «Західна» №1466 від 28.04.2014 року, в якому зазначено, що з лютого 2001 по теперішній час ОСОБА_1 фактично проживає у АДРЕСА_3; довідкою виконкому Урзуфської селищної ради №273 від 30.04.2014 р. про непроживання позивача за місцем реєстрації; рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27.12.1999 р. про усиновлення позивачем сина відповідачки, в якому зазначено, що ОСОБА_1 працює, має стабільний заробіток, позитивно характеризується, а також матеріалами вказаної цивільної справи; відомостями з класних журналів за 2001-2006 рр. про батьків ОСОБА_4 (місце їх роботи та мешкання); власноруч підписаною ОСОБА_2 позовною заявою до суду у 2012 році, де вона вказала, що проживала однією сім'єю з ОСОБА_1 до травня 2012 року.

Разом з тим на підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 приводить наступне.

Згідно договору позики та розписки від 06.02.2001 року ОСОБА_9 передала у борг, а ОСОБА_2 отримала 16000 грн. для придбання житла строком до 20.12.2002 року.

Згідно розписки від 17.12.2002 року ОСОБА_9 отримала від ОСОБА_10 гроші в сумі 16000 грн. в рахунок погашення боргу за його доньку ОСОБА_2 по договору позики від 06.02.2001 року.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснив, що сім'ю ОСОБА_2 знає з 1995 року, вони тоді мешкали у матері відповідачки, часто сварилися, потім стали шукати гроші на квартиру. Він чув від матері відповідачки, що ОСОБА_2 у когось зайняла гроші на покупку квартири та десь у 2000 році її купила. Чи мешкав ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 перед самою купівлею квартири, він не знає.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що спочатку ОСОБА_2 мешкали у матері ОСОБА_12, потім у них почали виникати суперечки, оскільки ОСОБА_1 не працював. Тому у лютому 2001 року ОСОБА_9 зайняла ОСОБА_2 16000 грн., тобто 3000 доларів США на купівлю квартири. ОСОБА_13 казала, що збирається розлучатися. Придбана квартиру була без ремонту. Квартиру вона купила за 3000-3500 доларів. США. Борг їй повернув батько ОСОБА_12 через рік.

Згідно із ч. 2 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинний на момент виникнення правовідносин, суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Проте суд критично ставиться до наданих розписок та пояснень свідків, оскільки іншими належними та об'єктивними доказами вони не підтверджені, а з їх змісту факт окремого проживання сторін не вбачається взагалі.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, ОСОБА_2 не доведено обставин, на які вона посилається як підставу своїх вимог щодо визнання спірної квартири її особистою власністю, тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Враховуючи, що на момент придбання спірної квартири подружжя ОСОБА_2 перебувало у зареєстрованому шлюбі, то згідно зі ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинний на момент виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Тому суд визнає квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Пленум Верховного Суду України в постанові №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначив у п.25, що в разі якщо неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

За таких обставин, виходячи з принципу рівності часток у спільному майні подружжя, суд вважає можливим поділити квартиру, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, визнавши за кожним право власності на 1/2 частину квартири, внаслідок чого право спільної сумісної власності на неї автоматично припиняється.

Відповідно до ст.88 ЦПК України на користь позивача з відповідача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений удовий змір у розмірі 1000 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 1330 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 10, 11, 58-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Поділити спільно нажите майно подружжя та визнати за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 загальною площею 56,1 м2, жилою площею 36,7 м2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1000 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 1330 грн., а всього - 2330 (дві тисячі триста тридцять) гривень 00 копійок.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Турченко