Рішення № 40212114, 20.08.2014, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/4157/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18 серпня 2014 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова у складі:

головуючої - судді Глинської Д.Б.

при секретарі Цімурі Я.В.

з участю прокурора Мацюри Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Львові цивільну справу за позовом Прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», Львівське комунальне підприємство «Янів - 405» та Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна від добросовісного набувача, -

у с т а н о в и в:

31.05.2013 року прокурор Шевченківського району м. Львова звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом в інтересах держави в особі ЛМР до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», ЛКП «Янів - 405» та Управління комунальної власності департаменту економічної політики ЛМР, в якому просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 39,5 кв.м. від 24.07.2009 року зареєстрований в реєстрі за №1301 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вищевказане нежитлове приміщення та визнати право власності на це нежитлове приміщення за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради.

В обґрунтування позовних вимог прокурор Шевченківського району м.Львова зазначає, що 06.07.2009 року на підставі заочного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області по справі №2-1666/2009 від 06.07.2009 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 громадянка ОСОБА_1, набула право власності на нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 39,5 кв.м. 24.07.2009 року громадянка ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу №1301 з громадянином ОСОБА_5 щодо відчуження вищезазначеного нежитлового приміщення на користь останнього. 30.01.2010 року громадянин ОСОБА_5 подарував вказане вище приміщення громадянці ОСОБА_6, на підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 та зареєстрованого за №18. 02.03.2010 року гр. ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу з гр. ОСОБА_3, яка на підставі вищевказаного договору набула право власності на спірне нежитлове приміщення. На підставі вказаного договору громадянка ОСОБА_3 24.03.2010 року зареєструвала право власності на вищевказане нежитлове приміщення.

Відповідно до інформації наданої Пустомитівським районним судом Львівської області, за № 2-1666/2009 наявна інша справа за позовом АП «Індекс банк» до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням в провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області протягом 2008-2009р.р. не перебувала. За даним фактом 27.01.2012 року СВ Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області порушено кримінальну справу, в ході розслідування якої встановлено, що вказане вище рішення суду Пустомитівським районним судом Львівської області не постановлялось. Згідно довіки від 17.01.2012 року № с/о 48 виданої ЛКП «Янів-405», будинок за адресою АДРЕСА_1 знаходиться на балансі ЛКП «Янів-405», власником даного будинку є територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради. Таким чином, ОСОБА_1 набула у власність спірне нежитлове приміщення на підставі підробленого рішення суду, на підставі цього ж рішення зареєструвала право власності на вказане приміщення та в подальшому відчужила його. Відповідач ОСОБА_3 добросовісно набула право власності на вказане нежитлове приміщення за рахунок держави без достатньої правової підстави.

Прокурор Мацюра Я. в судовому засіданні позов підтримав, давши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представники ЛМР та представник третьої особи Управління комунальної власності департаменту економічної політики ЛМР в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та представники третіх осіб ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» та ЛКП «Янів-405» в судове засідання повторно не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового розгляду справи, про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин суд вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_9 та предсавтники відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в судовому засіданні проти позову заперечили, давши пояснення аналогічні обставинам, викладеним у запереченнях на позовну заяву долучених до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, з'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно копії рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06.07.2009 р. № №2-1666/2009 за ОСОБА_1 визнано право власності на нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 39,5 кв.м.

Відповідно до постанови від 27.01.2012 року СВ Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області порушено кримінальну справу за фактом підроблення невстановленою особою заочного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області по справі №2-1666/2009 від 06.07.2009 року та придбання права на нежитлове приміщення в АДРЕСА_1, загальною площею 39,5 кв.м. шляхом обману (шахрайство) вчиненого у великих розмірах, за ознаками злочинів передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 та ч. 3 ст. 190 КК України.

Згідно договору купівлі-продажу №1301 від 24.07.2009 року громадянка ОСОБА_1 відчужила громадянину ОСОБА_5 вищевказане нежитлове приміщення на користь останнього.

Згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 та зареєстрованого за №18 ОСОБА_5 подарував гр. ОСОБА_6 вищезазначене нежитлове приміщення.

Згідно договору купівлі - продажу від 02.03.2010 р. ОСОБА_6 відчужила на користь ОСОБА_3 вищезазначене нежитлове приміщення.

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 25667159 від 24.03.2010 року право власності на нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 39,5 кв.м. зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу № 458 від 02.03.2010 р., посвідченого ОСОБА_12, приватним нотаріусом ЛМНО.

Частина 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

У відповідності ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків (п.7).

При цьому слід зазначити, що необхідною умовою для визнання договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.07.2009 року недійсним є встановлення умов недійсності правочину, визначених ст.ст. 215, 203 ЦК України.

Стаття 215 Цивільного кодексу України містить підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 - 3, 5статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Оспорюваний договір відповідає вимогам закону, встановлених законом для цього виду договорів.

Як вбачається з копії реєстраційної справи на буд. АДРЕСА_1, спірне нежитлове приміщення площею 39,5 кв.м. не значилося у технічній документації до моменту його первинної реєстрації на підставі вищевказаного заочного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області - 23.06.2009 року. На даний момент нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3

При цьому суд зазначає, що позивачем не оспорюється первинна реєстрація права власності на дане приміщення, хоча і не приймається до уваги наявність судового рішення, на підставі якого здійснювалася державна реєстрація.

З врахуванням наведеного вимога щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.07.2009 року зареєстрованого в реєстрі за № 1301 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, здійснену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 24.03.2010 р. та визнання права власності на згадане нежитлове приміщення за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, то такі вимоги не підлягають задоволенню з наступного.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частина 1 ст. 388 ЦК України передбачає, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник (чи особа, яка має речове право на майно) і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Тобто за змістом зазначених правових норм суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника або володіння особи, якій воно було передане власником у користування, у силу зазначених обставин, а також чи придбав набувач це майно за відплатним договором і чи не знав та не міг знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Суд з'ясував, що громадянка ОСОБА_1 набула право власності на нежитлове приміщення за адресою: м.Львів, АДРЕСА_1 загальною площею 39,5 кв.м. на підставі заочного рішення Пустомитіського районного суду Львівської області від 06.07.2009 року та у подальшому відчужила дане приміщення і на час розгляду справи судом, власником приміщення є ОСОБА_3

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.11, ч.1 ст.60 ЦПК України, суд розглядає справу на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів. Кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав, а суд у процесі розгляду справи не здобув доказів того, що Львіська міська рада на час звернення до суду або на час первинної реєстрації права власності на спірне приміщення була належним власником даного нерухомого майна.

За таких обставин відсутні підстави для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 39,5 кв.м. здійснену ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 24.03.2010 р. та визнання права власності на згадане нежитлове приміщення за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради.

Керуючись ст. 8, 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212, 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

в позові Прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», Львівське комунальне підприємство «Янів - 405» та Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна від добросовісного набувача - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: Д. Б. Глинська