Рішення № 40210587, 18.08.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/8265/14 18.08.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Дон"до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС"простягнення 13 617 812,30 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Заворотній А.В. - представник за дов.;

від відповідача: не з'явились.

У судовому засіданні 18.08.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю " ДПЗКУ-МТС " про стягнення 7 973 167,00 грн. основного боргу, 3 % річних - 311 268,95 грн., пені - 1483397,27 грн., 1229102,55 грн. штрафу згідно п. 4.3 Договору, 2048504,25 грн. штрафу згідно п. 4.4 Договору, 271087,68 інфляційних нарахувань.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.05.2014 порушено провадження по справі № 910/8265/14, розгляд справи призначено на 26.05.2014.

Ухвалою від 26.05.2014 розгляд справи відкладено на 05.06.2014.

02.06.2014 позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, відповідно до якої збільшив розмірі 3 % річних до 331 699,32 грн. та інфляційних втрат - 551 941,91 грн.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 05.06.2014, у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному, справу передано на розгляд судді Мельнику В.І.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2014 справу прийнято до провадження судді Мельника В.І., розгляд призначений на 18.06.2014.

05.06.2014 відповідач звернувся до суду із заявою про розстрочку виконання рішення на 36 місяців рівними частинами.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 16.06.2014, у зв'язку з виходом судді Літвінової М.Є. з лікарняноого, справу передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2014 справу прийнято до провадження судді Літвінової М.Є., розгляд призначений на 18.06.2014.

В судовому засіданні 18.06.2014, в порядку статті 77 ГПК України, оголошено перерву до 02.07.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.07.2014, в порядку статті 77 ГПК України, у зв'язку з нез'явленням сторін в судове засідання, розгляд справи відкладений на 16.07.2014.

Ухвалою від 16.07.2014, в порядку ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 18.08.2014.

Позивач звернувся до суду із заявами про забезпечення позову від 30.05.2014, від 26.05.20.14 та від 12.06.2014 (уточнена), які суд розглянув та дійшов наступного висновку.

Позивач просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить ТОВ "ДПЗКУ-МТС", в межах суми позовних вимог, а саме 13 617 812,3 грн., враховуючи заяву від 12.06.2014.

В обґрунтування поданих заяв позивач посилається на те, що відповідач з грудня 2012 року не повертає позивачу суму позики, що є грубим порушенням зобов'язань відповідачем.

Заборгованість відповідача становить 13 617 812,30 грн., що є більш ніж істотним для позивача, а тривалість її прострочення становить 17 місяців.

Нормами статті 66 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї власної ініціативи вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України визначені заходи забезпечення позову, якими безпосередньо є: накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороно відповідачеві вчиняти певні дії; забороно іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, наведені у заяві про забезпечення позову, суд не вбачає підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заява позивача є такою, що не підлягає задоволенню.

Аналогічного висновку суд дійшов і щодо інших заяв про забезпечення позову.

В судовому засіданні 18.08.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

03.12.2012 між ТОВ "ДПЗКУ-МТС" (позичальник, відповідач) та ТОВ "Техноторг-Дон" (позикодавець, позивач) укладено договір б/н (надалі - договір) про надання фінансової допомоги.

Відповідно п. 1.1. Договору, позикодавець передає в власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору, а позичальник - повернути фінансову допомогу у визначений договором строк.

Згідно п. 1.2 Договору, фінансова допомога є поворотною та безпроцентною.

Пунктом 2.1 Договору, сума фінансової допомоги становить 8 194 017,00 грн., однак відповідно до п. 2.2 Договору, за письмовою домовленістю сторін сума фінансової допомоги може бути змінена.

Згідно умов договору, позикодавець зобов'язаний у безготівковому порядку перерахувати позичальнику суму фінансової допомоги протягом 3 робочих днів з моменту укладення сторонами цього Договору, а позичальник - в строк до 29.12.2012 повернути позикодавцю у безготівковому порядку одержану фінансову допомогу у сумі згідно п. 2.1 Договору.

Відповідно до п. 6.1, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту перерахування позикодавцем позичальнику суми фінансової допомоги та діє до строку зазначеного у п.п.3.2.1 Договору, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за Договором.

Позивач виконав умови договору та надав позичальнику кошти у розмірі 8 194 017,00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Позичальник, в свою чергу, повернув фінансову допомогу у розмірі 220 850,00 грн. (банківські виписки в матеріалах справи), тобто заборгованість становить 7 973 167,00 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, враховуючи п.3.2.1 Договору, строк виконання зобов'язання відповідача настав, тобто він повинен був повернути кошти до 29.12.2012, однак матеріали справи свідчать про не належне виконання зобов'язань за Договором з боку позичальника.

Доказів повернення фінансової допомоги в повному обсязі - 8 194 017,00 грн. суду не надано.

Крім того, у заяві про розстрочку виконання рішення суду відповідач зазначив про наявність у нього заборгованості перед позивачем у розмірі 7 973 167,00 грн. за Договором від 03.12.2012.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Заборгованість відповідача складає 7 973 167,00 грн. Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості в сумі 7 973 167,00 грн. відповідача належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростована.

Відповідно до п. 4.2 Договору, у разі порушення строку повернення суми фінансової допомоги, позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Сторони також домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором припиняється через 3 роки від дня коли такі зобов'язання мали бути виконані (п. 5.2).

Водночас необхідно мати на увазі, що за приписом частини третьої статті 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку (в тому числі пеню та штраф) у разі, якщо боржник згідно із статтею 617 цього Кодексу не відповідає за порушення зобов'язання (п. 1.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" № 14 від 17.12.2013.).

У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений статтею 231 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" № 14 від 17.12.2013.).

Розмір пені заявлений позивачем (1 483 397,27 грн.) підлягає задоволенню, відповідно до розрахунку позивача, який перевірений судом та відповідає умовам договору та чинного законодавства України.

Відповідно до п. 4.3, 4.4 Договору, у разі порушення позичальником строку повернення позикодавцю суми фінансової допомоги більш ніж на 15 календарних днів, позичальник сплачує додатково до пені штраф у розмірі 15 % від суми заборгованості, більш ніж на 30 календарних днів - 25% від суми заборгованості.

З позовних вимог вбачається, що позивач застосував п. 4.3 та п. 4.4 Договору та на суму боргу 8 194 017,00 грн. нарахував штраф по вказаним пунктам договору одночасно, що є подвійним стягненням штрафу.

Дійсно умовами Договору передбачено нарахування штрафу при порушенні строку повернення суми фінансової допомоги, однак слід зазначити, що мається на увазі нарахування штрафу 15 % від суми заборгованості в разі порушення строку її повернення більш ніж на 15 календарних днів, а якщо має місце порушення більш ніж на 30 календарних днів, позивач має право нарахувати штраф 25 % від суми заборгованості.

В даному випадку, прострочення сплати суми фінансової допомоги - 8 194 017, 00 грн. становить 108 днів, враховуючи, що початковою датою прострочення є 30.12.2012, а перша сплата фінансової допомоги відповідачем була 17.04.2014 (з 30.12.2012 по 16.04.2014), тобто з даного прикладу слідує прострочення більш ніж на 30 календарних дні та необхідно застосовувати п. 4.4 Договору.

Тому штраф згідно п. 4.4 Договору підлягає стягненню з відповідача у розмірі 2 048 504, 25 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат наданий позивачем, суд дійшов висновку про їх задоволення у заявленому розмірі (3 % річних - 331 699,32 грн., інфляційні втрати - 551 941,91 грн.), враховуючи п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині основного боргу - 7 973 167,00 грн., пені - 1 483 397,27 грн., 3 % річних - 331 699,32 грн., штрафу - 2 048 504,25 грн., інфляційні втрати - 551 941,91 грн.

Відповідач звернувся до суду із заявою в порядку ст. 121 ГПК України та просить суд розстрочити виконання рішення на 36 місяців рівними частинами, проти задоволення якої заперечив позивач.

Щодо поданої заяви відповідачем, суд дійшов наступного висновку.

У відповідності до ч. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору. На необхідність врахування цих обставин також наголошує Вищий господарський суд України у постанові пленуму «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» №9 від 17.10.2012.

Між тим, всупереч положенням статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, заявник під час вирішення питання про можливість розстрочки виконання рішення суду не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують обставини викладені у поясненнях від 09.07.2014.

Також суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Cудом встановлено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, «державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини» (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004р.).

Крім того, відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 351 Цивільного процесуального кодексу України і статті 121 Господарського процесуального кодексу України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

З огляду на наведені приписи вбачається, що розстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, при наявності доказів обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.

Тобто, в будь-якому випадку відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника, форс мажорні обставини, на які посилається відповідач у поясненнях, не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим та є підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" (01024, м. Київ, вул.. Лютеранськаю 15, лыт. А, Н/П 17, код 37702357) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Дон" (54025, Миколаївська область, м. Миколаїв, Центральний район, проспект Героїв Сталінграду, 113/1, код 31764816) основний борг - 7 973 167,00 грн. (сім мільйонів дев'ятсот сімдесят три тисячі сто шістдесят сім гривень 00 коп.), пеню - 1 483 397, 27 грн. (один мільйон чотириста вісімдесят три тисячі триста дев'яносто сім гривень 27 коп.), штраф - 2 048 504,25 грн. (два мільйона сорок вісім тисяч п'ятсот чотири гривні 25 коп.), 3 % річних - 331 699, 32 грн. (триста тридцять одна тисяча шістсот дев'яносто дев'ять гривень 32 коп.), інфляційні втрати - 551 941,91 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот сорок одна гривня 91 коп.) та 66 484,02 грн. (шістдесят шість тисяч чотириста вісімдесят чотири гривні 02 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення:21.08.2014.

Суддя М.Є. Літвінова