Рішення № 40209457, 20.08.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2014 р.Справа № 922/2595/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Ліпчанської В.В.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Будівельний торговий будинок", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд УА", м. Харків про стягнення 24992,89 грн. за участю представників сторін:

позивача - Новікова В.С. довіреність №01/10 від 01.10.13 р.;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Будівельний торговий будинок" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою щодо стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд УА", заборгованості у розмірі 24 992,89 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно договору поставки №17/07-13 від 19.07.13 р., який укладений між позивачем та відповідачем. Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

Присутній представник позивача у судовому засіданні підтримав уточнену позовну заяву, в якій надано нормативне обґрунтування суми боргу відповідача, та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. До господарського суду Харківської області 22 та 28 липня 2014 року повернулись ухвали: від 27 червня 2014 року про порушення провадження у справі та від 14 липня 2014 року про відкладення розгляду справи, які були направлені на адресу відповідача: М.Харків, пр. Гагаріна, буд.127А,оф. 205, з відміткою пошти: зі спливом терміну зберігання.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач був повідомлений належним чином, про дату та час розгляду справи, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.

19.07.2013 року, між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) був укладений договір №17/07-13 (далі по тексту - договір). Відповідно до умов договору постачальник взяв на себе зобов'язання поставити, а покупець оплатити та прийняти матеріали, які іменуються товар на умовах, передбачених цим договором.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 2.2 договору, передбачено, що відповідач сплачує 100% вартості товару в триденний термін з моменту виставлення рахунку.

04.12.13 р. позивачем отримано рахунок фактуру №19 ТОВ "Технобуд УА" на сплату раствору готового кладочного М-150, яка була оплачена позивачем 13.12.14 р.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними: №6 від 28.08.13 р. на суму 570 000,00 грн., №7 від 26.09.13 р. на суму4 200 620,54 грн., №8 від 30.09.13 р. на суму 2576,18 грн., №10 від 30.10.13 р. на суму 15 140,99 грн., №14 від 03.12.13 р. на суму 16 787,81 грн., №11 від 16.12.13 р. на суму 7 038,656 грн., №12 від 16.12.13 р. на суму 18 281,76 грн., рахунком - фактурою №19 від 04.12.13 р. на суму 25 318,28 грн. та актом звіряння розрахунків підписаним між сторонами, які містяться в матеріалах справи.

Відповідач виконав свої зобов"язання лише частково, у зв"язку із чим виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 24992,89 грн., що зумовило звернення позивача до суду.

20.05.2014 року, позивач в порядку досудового врегулювання спору направив відповідачу претензію, щодо належного виконання умов договору, та необхідності сплати відповідачем заборгованості у розмірі 24 992,89 грн. Але відповідач на вказану претензію не відреагував та суму боргу не сплатив.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення коштів в сумі 24 992,89 грн. правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягаєть задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд УА" (61000, м. Харків, пр. Гагаріна, буд.127 А, оф. 205, код ЕДРПОУ 38630865) на користь Приватного Акціонерного Товариства "Будівельний торговий будинок" (61007, м. Харків, вул.2-ї П'ятирічки, 18, код ЕДРПОУ 23916532) заборгованість у розмірі 24 992,89 грн. за договором №17/07-13 від 19.07.13 р. та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.08.2014 р.

Суддя Ю.В. Светлічний