Рішення № 4020645, 27.05.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/191

27.05.09

За позовом

До

про

Закритого акціонерного товариства «В.М.»

Державного управління справами

стягнення боргу в розмірі 661 419,44 грн.

Суддя Хрипун О.О.

Представники сторін:

Від Позивача Тарасов А.Г. –предст.,

Від Відповідача Банах О.Л. –гол.ю/к,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство «В.М.»звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного управління справами та просить стягнути з Відповідача кошти в сумі 661 419,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов’язань за Договором поставки товару № 315 від 07.11.2008, укладеного між сторонами, в частині оплати поставленого Позивачем Державному управлінню справами товару.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого Державне управління справами проти позову заперечувало з мотивів його необґрунтованості. Державне управління стверджувало, що Поставка товару Позивачем була здійснена в порушення строків, обумовлених Договором в частині недопоставки окремих вузлів та несвоєчасного проведення пуско-налагоджувальних робіт. Враховуючи прострочення поставки Товару, допущене Позивачем, Відповідач наголошував, що, зобов’язання сторін за Договором поставки товару № 315 від 07.11.2008 перейшли на 2009 бюджетний рік, в той час коли Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»від 26.12.2009 № 835 не передбачено фінансування капітальних видатків Державному управлінню справами, у тому числі на погашення кредиторської заборгованості, а тому, в силу положень Цивільного кодексу України та умов пункту 7.2 Договору поставки товару № 315 від 07.11.2008 Відповідач запропонував Позивачу перенести передбачений Договором строк виконання зобов’язань щодо оплати Товару.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника Позивача у відкритому судовому засіданні, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07 листопада 2008 року між Закритим акціонерним товариством «В.М.»та Державним управлінням справами укладено Договір поставки товару № 315 (далі - Договір).

За своєю правовою природою укладений між сторонам Договір є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 Договору сторони обумовили, що Позивач зобов'язався поставити і передати у власність Відповідача цифрові чорно-білі копіювально-розмножувальні машини (надалі - Товар), а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити отриманий від Позивача Товар.

Загальна вартість Товару згідно з протоколом погодження договірної ціни склала 635 796,00 грн., у тому числі ПДВ –105 966,00 грн. (п. 2.1 Договору).

Пунктом 9.5 Договору сторони передбачили, що Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2008, та виконання ними своїх зобов’язань у повному обсязі. Закінчення строку дії Договору, так само, як і його розірвання або припинення з підстав, визначених Договором або чинним законодавством, не звільняє Сторони від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань, що виникли в період дії Договору (п. 9.6 Договору).

Згідно з пунктом 3.1 Договору постачання Товару здійснюється протягом 21 календарного дня з дня укладення договору. Товар передається уповноваженому представнику Відповідача на підставі довіреності, виданої Державним управлінням справами на отримання Товару (п. 3.3 Договору). Передача Товару Відповідачу здійснюється на підставі накладних та актів здачі-приймання, що є невід’ємними частинами цього Договору (п. 3.7 Договору).

Так, на виконання умов Договору поставки товару № 315 від 07.11.2008 Позивачем було здійснено постачання Товару, обумовленого Договором, а саме –за довіреністю від 16.12.2008 серія НБЕ № 901949 по видатковій накладній № ННУ00001127 від 16.12.2008 передано Відповідачу Товару на суму 635 796,00 грн. Крім того, відповідно до умов п. 4.1.4 Договору поставки товару № 315 від 07.11.2008, Позивачем у повному обсязі були проведені пуско-налагоджувальні роботи поставленого Товару.

Сторонами до справи долучено Акт № 1 від 09.01.2009 здачі-приймання цифрових чорно-білих копіювально-розмножувальних машин за Договором поставки товару № 315 від 07.11.2008.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що Відповідач, обумовлений Договором поставки товару № 315 від 07.11.2008, товар та пуско-налагоджувальні роботи останнього прийняв у повному обсязі та без зауважень, що підтверджується Довіреністю серії НБЕ № 901949 від 16 грудня 2008 року, накладною № ННУ 00001127 від 16 грудня 2008 року та Актом здачі-приймання товару № 1 від 09 січня 2009 року.

Розділом 2 Договору поставки товару № 315 від 07.11.2008 сторони визначили порядок розрахунків, за отриманий за Договором Товар. Так, відповідно до п. 2.3 оплата за поставлений Товар здійснюється Відповідачем за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України за кодом програмної класифікації видатків і кредитування КПКВК 0301010 (КЕКВК –2110). Оплата за поставлений Товар здійснюється Відповідачем протягом 30 календарних днів з дня здачі-приймання Товару (п. 2.4 Договору). Пунктом 4.2.1 Договору Відповідач зобов’язаний прийняти і оплатити Товар згідно з умовами цього Договору.

Однак, як було встановлено в ході розгляду справи, Відповідач, порушуючи взяті на себе зобов’язання, не розрахувався з Позивачем за отриманий на умовах Договору товар.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарськими визнаються зобов’язання, що виникають між суб’єктами господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а іншій суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (п. 1 ст. 74 ГК України).

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Стаття 530 Цивільного кодексу України передбачає, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено умовами Договору поставки товару № 315 від 07.11.2008, а саме - п. 3.7 останнього, передача Товару Відповідачеві здійснюється на підставі накладних та актів здачі приймання, що є невід'ємними частинами цього Договору, а пункт 2.4 Договору передбачає зобов’язання Відповідача з оплати за поставлений Товар з дня здачі-приймання Товару, тобто з моменту фактичної передачі Товару Відповідачу, що в даному випадку було здійснено 16.12.2008 та засвідчено накладною № ННУ00001127 від 16.12.2008 та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБЕ № 901949.

Зважаючи на викладене, на 31-й календарний день після здачі-приймання Товару, Відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань.

Що ж до конкретного моменту здачі-приймання Товару, то необхідно прийняти до уваги те, що накладна № ННУ00001127, що засвідчує здачу-приймання Товару Відповідачем у повному обсязі, датована 16 грудня 2008 року. Акт № 1, котрий також засвідчує факт поставки Товару та виконання Позивачем пусконалагоджувальних робіт, датований 09 січня 2009 року. Таким чином, датою повного виконання Позивачем своїх зобов'язань за Договором та днем здачі-приймання Товару, а отже й моментом виникнення зобов'язання щодо оплати Товару, є 09 січня 2009 року. Крім того, листом № 02-23-0472 від 06.03.2009 Відповідач зазначив, що повна комплектація і налагодження обладнання були виконані Позивачем саме у січні 2009 року.

Твердження Відповідача, що фактичне підписання Акту здачі-приймання товару № 1 відбулося 02.04.2009, а тому і днем приймання-передачі товару є вказана дата, з якої починається перебіг строку на оплату товару Відповідачем, судом не приймаються, оскільки підписи сторін, які були поставлені повноважними представниками останніх на вказаному акті стверджують про поставку Позивачем та прийняття Відповідачем товару в кількості та якості, обумовлених Договором, саме в дату складення Акту здачі-приймання товару № 1.

Однак, Відповідач Товар, поставлений за Договором поставки товару № 315 від 07.11.2008, не оплатив.

07 травня 2009 року Відповідачем на адресу Позивача був направлений лист № 01-14-0935 від 30.04.2009 в якому Відповідач, зокрема, повідомляє Позивача про форс-мажорні обставини, які унеможливлюють виконання ним зобов'язань за Договором поставки товару № 315 від 07.11.2008, а саме - постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1036 бюджетне фінансування розпорядникам бюджетних коштів наприкінці 2008 року було суттєво обмежене, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»від 26.12.2008 № 835, взагалі не передбачено фінансування капітальних видатків Відповідача, у тому числі на погашення кредиторської заборгованості.

Щодо можливості визнання форс-мажорними обставинами відсутності бюджетного фінансування капітальних видатків на погашення кредиторської заборгованості суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.1 Договору поставки товару № 315 від 07.11.2008, жодна сторона не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких своїх зобов'язань за цим Договором, якщо таке невиконання буде наслідком обставин непереборної сили, таких як повінь, пожежа, землетрус, та інші стихійні лиха, війна або військові дії, а також рішення Уряду, акти органів влади, які мають обов'язкову дію у відношенні хоча б однієї з сторін, що виникають після підписання Договору.

Проте, згідно з п. 7.3 Договору сторони письмово повідомляють одна одну про обставини форс-мажору негайно (протягом 72 годин) після настання таких обставин. Неповідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищезазначену обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання обов'язків за цим Договором.

Зважаючи на те, що нормативні акти, на які посилається Відповідач, були прийняті та оприлюднені навіть до того моменту, як Відповідач здійснив приймання Товару за Договором, а про безпосередній вплив їх на виконання ним своїх зобов’язань Відповідач зазначив лише у ході розгляду даної справи. Тому такі дії Відповідача розцінюються як ухилення Державним управлінням справами від виконання прийнятого на себе зобов'язання за Договором поставки товару № 315 від 07.11.2008.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, у разі коли невиконання договірного обов'язку сталось через недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У постанові ж Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1036, на яку посилається Відповідач, відсутнє застереження про зменшення або обмеження бюджетного фінансування розпорядникам бюджетних коштів по взятих на себе господарських зобов'язаннях. Натомість, чітко зобов'язано таких розпорядників оперативно управляти відкритими бюджетними асигнуваннями, зокрема спрямовувати залишки невикористаних асигнувань в першу чергу на погашення кредиторської заборгованості (в тому числі шляхом перерозподілу бюджетних призначень), а також вжити дієвих заходів для ліквідації простроченої дебіторської заборгованості.

З огляду на викладене, обставини, на які посилається Відповідач не визнаються судом форс-мажорними, оскільки не є таким, що звільняють останнього від виконання своїх зобов’язань за Договором. З урахуванням викладених обставин суд вважає вимоги Позивача в частині стягнення з Відповідача 635 796,00 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Пунктом 6.3 Договору поставки товару № 315 від 07.11.2008 встановлено, що у разі несвоєчасної оплати за отриманий Товар Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня від суми боргу за кожний день прострочення.

Суд погоджується з розміром пені, розрахованим Позивачем та вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з розрахунком суми боргу з урахуванням індексу інфляції, наданим Позивачем, і вважає його обґрунтованим. Сума 3% річних розрахована Позивачем відповідно до періоду прострочення та складає 3 344,46 грн. підлягає стягненню з Відповідача в силу положень закону.

Договір поставки товару № 315 від 07.11.2008, укладений між Закритим акціонерним товариством «В.М.»та Державним управлінням справами, недійсним не визнавався, а тому є таким, що створює юридичні права та обов’язки для сторін.

Враховуюче викладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість заявлених Позивачем вимог та відповідність їх чинному законодавству, у зв’язку з чим, позов підлягає задоволенню.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного управлінням справами (01220, м. Київ, вул. Банкова, 11, р/р № 35215002000039 у Державному казначействі України, МФО 820172, код ЄДРПОУ 00037256) на користь Закритого акціонерного товариства «В.М.»(01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 4/6, р/р № 260000122101 в ТОВ «Партнер Банк», м. Київ, МФО 339339, код ЄДРПОУ 24095427) 635 796,00 грн. основного боргу, 3 344,46 грн. –3% річних від простроченої суми, 8 901,14 грн. інфляційних витрат, 13 377,84 грн. пені, 6 615,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя О.О.Хрипун