Рішення № 40204509, 13.08.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13930/14 13.08.14

а позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг», м.Київ, ЄДРПОУ 34613940

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Банк Перший», м.Київ, ЄДРПОУ 20717958

про стягнення 99 640 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Баранов О.В. - нач. відділ.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Банк Перший», м.Київ про стягнення заборгованості в розмірі 99 640 грн.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на порушення відповідачем умов договору №2316 від 06.03.2008р. в частині виконання за вказівкою клієнта списання грошових коштів з банківського рахунку останнього та перерахування їх на рахунки третіх осіб відповідно до представлених платіжних доручень.

У судові засідання 30.07.2014р. та 13.08.2014р. позивач не з'явився, представника не направив, вимог ухвал господарського суду в повному обсязі не виконав. Проте, за висновками суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору, з огляду на таке.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 04655, м.Київ, Оболонський район, вул.Вікентія Хвойки, буд.18/14.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 16.07.2014р. та від 30.07.2014р. з метою повідомлення позивача про час та місце розгляду справи.

Направлена судом кореспонденція була вручена 14.07.2014р. та 04.08.2014р. позивачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями № 0103030387221 та №010303038987.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також наявність в матеріалах справи доказів отримання заявником ухвал суду, суд дійшов висновку про належне повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи.

Одночасно, господарським судом прийнято до уваги надання заявником пояснень по суті спору, що таж свідчить про отримання вказаним учасником судового процесу процесуальних документів.

Наразі, з огляду на неявку позивача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому, судом враховано, що ухвалою від 30.07.2014р. явку у судове засідання представників сторін було визнано не обов'язковою.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що позивач в процесі розгляду справи так і не скористався всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань заявника про відкладення розгляду справи.

Відповідач у відзиві №00/19-1716 від 30.07.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, з огляду на відсутність у Публічного акціонерного товариства «Банк Перший» заборгованості перед заявником. Одночасно, відповідачем надані пояснення про те, що платіжні доручення заявника не було виконано через відсутність у банку грошових коштів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «Універсальний банк розвитку та партнерства» (правонаступником якого відповідно до п.1.4 статуту є Публічне акціонерне товариство «Банк Перший») (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» (клієнт) було укладено договір №2316 банківського рахунку, згідно з п.1.1 якого банк на умовах та в строки, що передбачені цим договором, відкрив клієнту поточний рахунок в національній валюті України №2600030158265 та рахунок №2600030158265 в іноземній валюті (долар США, євро), на які зобов'язався приймати та зараховувати грошові кошти, що надходять клієнту, для зберігання і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом одного календарного року, який обліковується з дати відкриття рахунку за заявою клієнта, тобто до 06.03.2009р. Якщо за 30 днів до строку припинення дії правочину жодна із сторін письмово не заявить свої пропозиції щодо його змін або припинення, договір вважається продовженим на діючих в поточному році умовах ще на один рік. Термін дії угоди на кожний наступний рік продовжується в аналогічному порядку (п.11 договору №2316 від 06.03.2008р.). Жодних заперечень з приводу автоматичної пролонгації терміну дії спірного правочину матеріали справи не містять.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №2316 від 06.03.2008р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором банківського рахунка, який підпадає під правове регулювання норм статей 1066-1076 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.1068 Цивільного кодексу зазна?чено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієн?та на підставі його? розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом (ст.1071 Цивільного кодексу України).

Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу (ст.22 Закону України «Про платіжні системи та пе?реказ коштів в Україні»).

Частиною 1 ст.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, яки?й надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

З п.2.2 договору №2316 від 06.03.2008р. вбачається, що банк виконує операції по рахунку лише за дорученням клієнта або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів, у безготівковій та готівкових формах, в порядку та строки та на умовах, передбачених чинним законодавством України та угодою.

Банк виконує операції по рахунку виключно в межах залишку коштів на цьому рахунку, на підставі розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються чинним законодавством України, які надаються банку безпосередньо уповноваженою особою клієнта, та/або у формі електронних розрахункових документів, що передаються клієнтом по електронних каналах зв'язку відповідно до умов договору банківського обслуговування за допомогою системи дистанційного обслуговування «клієнт-банк». Банк виконує операції по рахунку за розрахунковими документами, в тому числі, в іноземній валюті, які надійшли від клієнта протягом операційного часу, в день їх надходження, в межах залишків коштів на рахунку на початок операційного дня, при умові належного оформлення документів, необхідних для здійснення зазначених операцій (п.2.3, 2.6 договору №2316 від 06.03.2008р.).

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, з метою здійснення розрахункових операцій (перерахування грошових коштів на рахунки третіх осіб) Товариством з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» було подано банку платіжні доручення на загальну суму 99 640 грн., зокрема, №8859 від 28.03.2014р. на суму 46640 грн., № 8869 від 05.05.2014р. на суму 3000 грн. та №8870 від 04.06.214р. на суму 50 000 грн.

З представлених до матеріалів справи документів, зокрема, з банківських виписок, судом встановлено, що станом на 28.03.2014р. вихідний залишок на рахунку позивача складав 233 813,97 грн., з 29.04.2014р. по 05.05.2014р. - 6 680 грн. та у період з 03.06.2014р. по 04.06.2014р. баланс становив 50 000 грн.

Тобто, на момент звернення до фінансової установи з переліченими вище платіжними дорученнями на рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» було достатньо грошових коштів для їх перерахування банком на інші рахунки.

Проте, вказані платіжні доручення банком виконані не були, грошові кошти визначеним заявником одержувачам не перераховані.

У судовому засіданні 13.08.2014р. представником відповідача наголошено, що порушення умов укладеного між сторонами правочину виникло внаслідок складного фінансового становища Приватного акціонерного товариства «Банк Перший», зокрема, відсутності грошових коштів у розмірі, необхідному для виконання платіжних доручень Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг».

Таким чином, господарським судом встановлено, що Публічним акціонерним товариством «Банк Перший» було порушено умови договору №2316 від 06.03.2008р. банківського рахунку в частині виконання зобов'язань з виконання платіжних доручень клієнта.

Проте, за висновками суду, невиконання банком платіжних доручень на суму 99 640 грн. не свідчить про наявність саме заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 99 640 грн., а отже і підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг». При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Виходячи зі змісту прохальної частини позовної заяви, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 99 640 грн., тобто, про перерахування грошових коштів з рахунку банку на рахунок позивача, а не про зобов'язання банк здійснити переказ активів з рахунку заявника на виконання представлених останнім платіжних доручень.

Суд зазначає, що з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що заборгованістю є сума фінансових зобов'язань, грошових боргів, що підлягає погашенню, поверненню в певний термін. Дебіторська заборгованість, зокрема, визначається як сума активів, що виникла в результаті неналежного чи виконаного в неповному обсязі зобов'язання.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п.3.12 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Наразі, підставою позову Товариством з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» визначено порушення умов договору №2316 від 06.03.2008р. в частині виконання банком платіжних доручень клієнта.

Таким чином, враховуючи приписи матеріального та процесуального права, за висновками суду, заявник повинен довести факт наявності у Публічного акціонерного товариства «Банк Перший» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» простроченої заборгованості на суму 99 640 грн., що є підставою для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Проте, позивачем не доведено, а судом не встановлено факту невиконання відповідачем зобов'язань, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 99 640 грн.

При цьому, як вказувалось вище, підстави виникнення цивільних зобов'язань перелічені у ст.11 Цивільного кодексу України. Зокрема, такими є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Статтею 1073 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Наразі, договір №2316 від 06.03.2008р. не містить умов, відповідно до яких у разі неналежного здійснення своїх обов'язків щодо виконання платіжних доручень клієнта, сума грошових коштів, яку повинно було бути перераховано, трансформується у заборгованість банку.

Тобто, ані норми цивільного законодавства, ані умови укладеного між сторонами договору банківського рахунку не передбачають обов'язку банку виплатити клієнту грошові кошти за рахунок власних фінансових активів (заборгованість), які фінансовою установою було безпідставно не перераховано на рахунок належного одержувача за відповідними платіжними дорученнями.

При цьому, інших належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності у відповідача заборгованості, що виникла з інших передбачених чинним законодавством підстав, у заявленому до стягнення розмірі позивачем до матеріалів справи не представлено.

Крім того, судом також враховано відсутність у матеріалах справи доказів припинення зобов'язань сторін за договором №2316 від 06.03.2008р., в тому числі, у зв'язку з закінченням строку дії останнього або з інших підстав.

Суд зазначає, що відповідно до господарського процесуального законодавства судовий орган розглядає спір з визначених позивачем предмету і підстав позовних вимог та не може зобов'язувати позивача змінити позовні вимоги чи спонукати останнього до їх уточнення.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на відсутність належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності у банку боргу перед клієнтом в сумі 99 640 грн., господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» до Публічного акціонерного товариства «Банк Перший» про стягнення заборгованості є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Банк Перший», м.Київ про стягнення заборгованості в розмірі 99 640 грн.

У судовому засіданні 13.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 18.08.2014р.

Суддя М.О.Любченко