Ухвала суду № 40203653, 13.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" серпня 2014 р. м. Київ К/800/32320/13

Вищий адміністративний суд України у складі:суддя Костенко М.І. - головуючий, суддіМаринчак Н.Є., Сірош М.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргудержавної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Кримвід 11.12.2012

та ухвалуСевастопольськогоапеляційногоадміністративного суду від 21.05.2013

у справі № 2а-1864/12/0170/5

за позовомпублічногоакціонерноготовариства "Суднобудівний завод "Залів" (далі - Товариство)

доДПІ

провизнанняпротиправним та скасуванняподатковогоповідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.12.2012, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.08.2011 № 0001400700 в частині визначення Товариству суми завищення бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2011 року в розмірі 2 912 948 грн.

Посилаючись на неправильність здійсненого судами тлумачення норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини (зокрема, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України), ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити в позові Товариства. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування є надмірне надходження відповідної суми податку до бюджету, внаслідок чого утворюється джерело для проведення відповідних видатків, а тому відсутність доказів виконання постачальниками платника по ланцюгу обов'язків з декларування та сплати податку виключає наявність наведеної підстави для повернення позивачеві ПДВ з бюджету.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, щооспорюванеподаткове повідомлення-рішення було прийнято за наслідками проведення ДПІ документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за травень 2011 року.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 29.07.2011 № 297/07-0/14307251, в якому зазначено, що у рамках проведення зустрічних перевірок постачальників позивача по ланцюгу не було встановлено факту надмірного надходження відповідної суми ПДВ до бюджету у зв'язку з неотриманням відповідей від усіх учасників ланцюгових поставок. Також, за висновком ДПІ, позивач незаконно включив до податкового кредиту ПДВ за податковою накладною, в якій зазначено недостовірні дані про місцезнаходження постачальника.

Наведені обставини було розцінено податковим органом як такі, що виключають право Товариства на отримання бюджетного відшкодування ПДВ в оспорюваній сумі.

Втім суди цілком об'єктивно не підтримали зазначену правову позицію ДПІ по справі.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пунктів 200.2, 200.3 статті 200 названого Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В силу вимог підпункту «а» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у статті 198 Податкового кодексу України не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальниками ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету та які перебувають поза межами його контролю та впливу. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом.

Адже наслідки невиконання своїх зобов'язань постачальниками платника можуть покладатися на останнього у разі існування змови такого платника та його контрагентів,узгодженості їх дій, спрямованих на перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує своїх зобов'язань зі сплати ПДВ, з метою отримання коштів з бюджету у вигляді бюджетного відшкодування, що, однак, не було доведено ДПІ у розглядуваній справі.

Не можна визнати слушними і посилання податкової інспекції на незаконність включення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ за податковою накладною, в якій невірно зазначено місцезнаходження постачальника. Так, обов'язок зі складення податкової накладної, яка є підставою для формування покупцем податкового кредиту, та відображення у ній відомостей, визначених у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, покладається на продавця. Відповідно, при дотриманні контрагентом вказаних вимог щодо оформлення необхідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Зазначене у спірній податковій накладній, виписаній приватним підприємством «Промімпекс», місцезнаходження цього постачальника відповідає його юридичній адресі за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Фактичне місцезнаходження постачальника за місцем реєстрації не може бути проконтрольовано платником, позаяк жодних передбачених законом прав на перевірку цієї обставини у учасників господарської операції немає. А тому платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів щодо відсутності підстав для позбавлення позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування, що обумовлює правильність рішень попередніх інстанцій про задоволення даного позову.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргудержавної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової службизалишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.12.2012 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 у справі № 2а-1864/12/0170/5залишити без змін.

Ухвала набираєзаконноїсиличерез п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянутаВерховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни.

Головуючийсуддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак М.В. Сірош