Ухвала суду № 40203002, 12.08.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

12 серпня 2014 року Справа № 911/3439/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіМележик Н.І.,суддів:Губенко Н.М., Дунаєвської Н.Г., Кочерової Н.О., Селіваненка В.П.,розглянувши заявуНаціонального медичного університету ім. О.О. Богомольцяпро перегляд Верховним Судом УкраїнипостановиВищого господарського суду України від 17.06.2014у справі№ 911/3439/13за позовомНаціонального медичного університету ім. О.О. БогомольцядоКозинської селищної ради Обухівського району Київської областітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаМіністерство охорони здоров'я Українитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на сторонівідповідача:1. ОСОБА_6; 2. ОСОБА_7,провизнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсними рішень,

В С Т А Н О В И В:

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про:

- визнання права позивача на постійне користування земельною ділянкою площею 10 га, розташованою на території Козинської селищної ради, якій присвоєно державний кадастровий номер 3223155400:05:018:0007;

- визнання недійсними рішення 37 сесії Козинської селищної ради від 30.10.2010 № 5/12 та 5/11 про затвердження проектів землеустрою та надання у власність земельних ділянок громадянам ОСОБА_7 та ОСОБА_6;

- зобов'язання Козинської селищної ради припинити дії, що порушують право постійного користування Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця земельною ділянкою площею 10 га, розташованою на території Козинської селищної ради, якій присвоєно державний кадастровий номер 3223155400:05:018:0007, які полягають у незаконній передачі цієї земельної ділянки іншим особам.

Рішенням господарського суду Київської області від 20.09.2013 у справі № 911/3439/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 рішення господарського суду Київської області від 20.09.2013 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, а саме:

- визнано недійсними рішення 37 сесії Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 30.10.2010 № 5/12 та № 5/11 про затвердження проектів відведення та передачу у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_6 та ОСОБА_7;

- визнано за Національним медичним університетом ім. О.О. Богомольця право постійного користування земельною ділянкою площею 10,0 га, розташованої на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, якій присвоєно державний кадастровий номер 3223155400:05:018:0007. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014 у справі № 911/3439/13 постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 скасовано, а рішення господарського суду Київської області від 20.09.2013 залишено в силі.

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17.06.2014 у справі № 911/3439/13, в якій просить зазначену постанову скасувати та залишити без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2014.

Заяву з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 10.10.2012 у справі № 22/5025/152/12, від 11.10.2012 у справі № 8н/5014/561/2012, від 02.07.2013 у справі № 5017/3646/2012 на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.12.2012, від 03.10.2012, від 25.09.2013, від 19.12.2012, від 19.06.2013 та на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12.09.2012 мотивовано неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України вважає за необхідне відмовити в допуску справи до провадження Верховного Суду України з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 частини першої статті 11116 ГПК України) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

У постанові від 17.06.2014 у справі № 911/3439/13, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції про визнання недійсними рішень селищної ради про затвердження проектів землеустрою та надання у власність спірної земельної ділянки третім особам, та визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що: рішенням господарського суду в іншій справі визнано недійсним розпорядження державної адміністрації, на підставі якого позивачу видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою під розміщення спортивно-оздоровчого табору, та спірну земельну ділянку повернуто до земель запасу селищної ради; спірній земельній ділянці, яка розташована на території відповідача, присвоєно державний кадастровий номер, який, в свою чергу, є анульованим, а інформація щодо земельної ділянки, стосовно якої заявлений даний позов, видалена з автоматизованої бази даних Державного земельного кадастру; чинним законодавством унормовано, що суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів, зокрема, про надання земельних ділянок у власність або в користування.

Водночас у постановах Вищого господарського суду України від 10.10.2012 у справі № 22/5025/152/12, від 11.10.2012 у справі № 8н/5014/561/2012, від 02.07.2013 у справі № 5017/3646/2012 суд касаційної інстанції погодився з доводами судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним рішення міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою та відсутності підстав для визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою, з огляду на те, що:

- відповідачем не доведено належним чином використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, у зв'язку з чим відсутні підстави для припинення права користування земельною ділянкою; припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою суперечить положенням статей 120, 141 Земельного кодексу України; іншими юридичними особами правомірно набуто право власності на три об'єкти нерухомості, які розташовані на спірній земельній ділянці, однак, решта площі спірної земельної ділянки продовжує перебувати під виробничими приміщеннями, які належать на праві власності позивачеві; за наявності дійсного державного акта, яким посвідчено право позивача на постійне користування земельною ділянкою, позовна вимога про визнання такого права є безпідставною; позовна вимога про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою згідно державного акта задоволенню не підлягає з огляду на неправильність обрання позивачем способу захисту свого інтересу (справа № 22/5025/152/12);

- позивач з заявою про відмову від права постійного користування земельною ділянкою не звертався, а зазначені у спірному рішенні ради листи не містять однозначного волевиявлення землекористувача саме на відмову від права постійного користування земельною ділянкою; спірне рішення міської ради не відповідає статті 141 Земельного кодексу України; у позивача не припинилось право постійного користування спірною земельною ділянкою (справа № 8н/5014/561/2012);

- спірне рішення прийнято за відсутності підстав та з порушенням земельного законодавства, а також без дотримання порядку такого припинення, у зв'язку з чим відбулося порушення прав позивача на землекористування. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою (справа № 5017/3646/2012).

У постановленні ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.10.2012, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та повернення земельних ділянок у власність держави, з огляду на те, що розпорядженням голови обласної державної адміністрації, за протестом прокурора, скасовано розпорядження голови районної держадміністрації щодо відведення у власність земельних ділянок громадянам для ведення особистих селянських господарств. Проте, такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на землю, Земельним кодексом України не передбачено.

В ухвалі від 25.09.2013 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення правління громадської організації садівничого товариства у частині надання дозволу третьому відповідачу на переоформлення земельної ділянки; визнання незаконним та скасування рішення сільської ради у частині передання третьому відповідачу земельної ділянки для колективного садівництва; визнання недійсним виданого державного акту на право власності на земельну ділянку. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що: рішенням суду у іншій справі визнано незаконним та скасовано рішення садівничого товариства у частині виключення позивача із членів товариства; у позивача не вилучалась земельна ділянка, якою він користувався до виключення із членів товариства, тому у товариства не було підстав передавати цю земельну ділянку у користування іншій особі. Крім того, оформлення за третім відповідачем права власності на спірну земельну ділянку та отримання нею державного акта на право власності на земельну ділянку порушує права позивача, та з урахуванням того, що земельна ділянка не була вилучена у позивача, то надання її іншій особі не відповідало вимогам Земельного кодексу України.

В ухвалі від 19.06.2013 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації, з огляду на їх недоведеність.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суди касаційної інстанції дійшли відповідних правових висновків.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.12.2012 та від 19.12.2012 рішення суду апеляційної інстанції скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Однак прийняття касаційною інстанцією ухвал про скасування рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідні ухвали не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України.

Крім того, до кола судових рішень, на які може бути здійснене посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України, належать виключно рішення суду касаційної інстанції, ухвалені в порядку розгляду касаційної скарги на рішення судів попередніх інстанцій, а тому на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12.09.2012 не може бути здійснене посилання, оскільки останню прийнято згідно з главою 3 розділом V ЦПК України, якою встановлено порядок перегляду судових рішень Верховним Судом України після їх перегляду в касаційному порядку.

Також, колегія суддів зазначає, що встановлений статтею 11116 ГПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів є вичерпним, а тому неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права не може бути підставою для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів.

Керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В:

Відмовити Національному медичному університету ім. О.О. Богомольця у допуску справи № 911/3439/13 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя Н. Мележик Судді Н. Губенко Н. Дунаєвська Н. Кочерова В. Селіваненко