Рішення № 40201002, 14.08.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 20/68/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2014 Справа № 908/2294/14

За позовом Концерну "Міські теплові мережі" (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; фактична адреса: 69059, м. Запоріжжя, вул. Парамонова, 15-В)

до відповідача: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, вул. О. Матросова, 29)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 113)

про стягнення суми збитків у розмірі 39511,95 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача - Ведмедь А.Є. (дов. № 1/27 від 31.12.2013 р.);

Від відповідача - Коваленко І.М. (дов. № 65/57 від 11.03.2014 р.);

Від третьої особи - не з'явився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення збитків у розмірі 39511,95 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.07.2014 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2294/14, справі присвоєно номер провадження 20/68/14, справу призначено до розгляду на 15.07.2014 р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 30.07.2014 р. Ухвалою суду від 30.07.2014 р. до участі у справі залучено Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 14.08.2014 р.

Справу розглянуто 14.08.2014 р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач підтримує позовні вимоги, викладені у позовній заяві, які мотивовано наступними обставинами. 12.12.2012 р. позивач отримав від відповідача пропозицію щодо укладання договору купівлі-продажу теплової енергії на потреби опалення гуртожитку по вул. Луначарського, 7, який перейшов на баланс відповідача. 11.01.2013 р. позивач вручив відповідачу проект договору. Листом від 14.01.2013 р. відповідач запропонував внести у проект договору зміни. 30.01.2013 р. відповідач отримав від позивача два проекти договору купівлі-продажу теплової енергії № 515525 від 01.01.2013 р. з внесеними змінами, запропонованими відповідачем. Проте договір укладено не було. 21.02.2013 р. позивач направив відповідачу вимогу № 13-пр про погашення заборгованості у сумі 39511,95 грн., яку вимагав сплатити в семиденний термін. Вимога з боку відповідача залишилася без задоволення. 02.06.2014 р. відповідачу було надіслано повторну вимогу, яка теж залишилася без задоволення. Позивач вважає, що між сторонами існували господарські зобов'язальні фактичні правовідносини з надання послуг з теплопостачання без укладання договору у вигляді єдиного письмового документу. Не оплативши позивачу вартість фактично спожитої у грудні-листопаді 2012 р. теплової енергії на загальну суму 39511,95 грн., відповідач спричинив позивачу збитки. Факт споживання теплової енергії підтверджується показаннями приладу обліку теплової енергії. Кількість спожитої теплової енергії за період з листопада по грудень 2012 р. та сума до сплати зазначалася позивачем у рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії, які надсилалися відповідачу. Просить позов задовольнити, стягнути з відповідача суму збитків у розмірі 39511,95 грн. Позов обґрунтовано ст.ст. 11, 22, 322, 526, ч. 2 ст. 530, ст.ст. 610, 611 ЦК України, ч. 1 ст. 175, ст.ст. 193, 224, 225 ГК України, Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 р., Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198, Оглядовим листом ВГСУ від 14.01.2014 р. № 01-05/20/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши в письмовому відзиві, що між сторонами договірних відносин стосовно постачання теплової енергії в листопаді-грудні 2012 р. не існувало. Застосування позивачем Правил користування тепловою енергією при розрахунку вартості наданих послуг є безпідставним, оскільки Правила застосовуються до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з якими виробником укладено відповідний договір. Позивач не обґрунтував яким чином був визначений обсяг теплової енергії, наданої на об'єкт по вул. Луначарського, 7, оскільки з моменту, коли позивач та відповідач дізналися про зміну балансоутрмувача комісійний акт обстеження вузла обліку та зняття показів не проводилися, покази теплового лічильника відповідачем за спірний період позивачу не надавалися. Позивач в обґрунтування суми не надав інформацію по опалювальному об'єкту (технічні характеристики, теплове навантаження, конвертація показів лічильників у Гкал). Вважає наданий позивачем розрахунок суми позовних вимог таким, що не підтверджує обсяг та вартість фактично спожитої теплової енергії в спірний період, оскільки розрахунок містить тільки посилання на дату виставлення рахунку та суму боргу. Акти приймання-передачі теплової енергії від 30.11.2012 р., 29.12.2012 р. не є належними доказами, оскільки не підписані відповідачем. Акт прийому-передачі, яким був переданий об'єкт по вул. Луначарського, 7 на баланс, затверджений МВС України 31.10.2012 р. та направлений до ГУМВС України в Запорізькій області для виконання 12.11.2012 р. На його виконання 12.12.2012 р. позивачу було направлено прохання про укладення договору. У той же час діють договірні відносини між позивачем та Запорізьким юридичним інститутом ДДУВС щодо забезпечення опаленням об'єкту по вул. Луначарського, 7 (гуртожиток). Угода про розірвання договору купівлі-продажу теплової енергії № 501560 від 01.09.2006 р., якою договір вважався розірваним з 31.10.2012 р., укладена тільки 28.12.2012 р. Крім того, за спірний період (листопад-грудень 2012 р.) Запорізький юридичний інститут проводив нарахування по оплаті за комунальні послуги мешканцям гуртожитку. Мешканцями гуртожитку сплачувались житлово-комунальні послуги на розрахунковий рахунок, який належить Запорізькому юридичному інституту. Підставою для вмикання опалення на об'єкті по вул. Луначарського, 7 був лист споживача та розпорядження. Від імені споживача підпис було поставлено представником Запорізького юридичного інституту. Таким чином, фактично споживачем теплової енергії з 01.11.2012 р. по 28.12.2012 р. був Запорізький юридичний інститут, а не відповідач. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач на відзив відповідача надав письмове заперечення, в якому зазначив, що згідно зі ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» обов'язок своєчасного укладення договору на постачання теплової енергії покладається на споживача. Відповідач в порушення вимог діючого законодавства звернувся до позивача 12.12.2012 р. - після початку опалювального сезону. Гуртожиток по вул. Луначарського, 7 обладнано приладом обліку теплової енергії, який є належним чином встановлений та повірений та знаходиться на балансі балансоутримувача будинку. Показання приладу обліку були зняті представником позивача, у актах приймання-передачі теплової енергії зазначена кількість фактично спожитої теплової енергії, у рахунку зазначений тариф, який діяв на той час та сума до сплати. Таким чином, позивач повністю обґрунтував розрахунок позовних вимог. На підставі листа відповідача від 12.12.2012 р., у якому було зазначено про те, що відповідач просить укласти договір купівлі-продажу теплової енергії на потреби опалення гуртожитку на умовах дії попереднього договору, позивач застосував теплове навантаження, яке було зазначено у договорі № 501560 від 01.09.2006 р., укладеного з Запорізьким юридичним інститутом. Факт прийняття відповідачем гуртожитку по вул. Луначарського, 7 підтверджується актом приймання-передачі теплової енергії від 31.10.2012 р. Відповідач з цього моменту повинен був отримати від бюджету цільові кошти для проведення розрахунків з постачальником теплової енергії. Позивач про передачу об'єкта на баланс відповідача довідався 12.12.2012 р. з листа останнього. Безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями відповідача та негативними наслідками для позивача у вигляді збитків полягає у несвоєчасному укладанні договору купівлі-продажу теплової енергії та не повідомленні позивача про зміну балансоутримувача. Вказане призвело до того, що позивач здійснював відпуск теплової енергії на гуртожиток без укладеного договору, виставляв рахунки та акти, що свідчить про відпуск енергії. Причинний зв'язок полягає також у тому, що відповідач неналежним чином виконував свої фактичні зобов'язання з оплати прийнятих послуг (в т.ч. по неналежному оформленню будь-яких первинних документів, що мають відношення до фактичних зобов'язальних правовідносин та ухилення від оформлення договору у вигляді єдиного письмового документу). Зазначає, що у діях відповідача присутні усі складові, обов'язкові для відшкодування збитків: неправомірна поведінка відповідача, негативні наслідки для позивача, безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями відповідача та негативними наслідками для позивача.

Представник третьої особи (Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ) в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань, письмового пояснення по суті спору від третьої особи до суду не надійшло. Відповідно до Витягу з ЄДРЮОтаФОП станом на 23.07.2014 р., до державного реєстру 31.08.2011 р. внесено запис про перебування юридичної особи - Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ в стані припинення, за рішенням засновників.

Суд визнав можливим розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд,

ВСТАНОВИВ:

Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України від 07.07.2012 р. № 1041 зобов'язано начальника ГУМВС України в Запорізькій області створити комісію та в місячний термін здійснити передачу нерухомого майна (будівель та споруд згідно з додатком до наказу) з балансу Запорізького юридичного інституту ДДУВС на баланс ГУМВС України в Запорізькій області; акти приймання-передачі подати до МВС на затвердження. Згідно з додатком до даного наказу до передачі на баланс підлягає, зокрема, гуртожиток по вул. Луначарського, 7 в м. Запоріжжі.

31.10.2012 р. заступником Міністра внутрішніх справ України затверджений акт приймання-передачі, відповідно до якого об'єкти нерухомості, зокрема розташовані по вул. Луначарського, 7 в м. Запоріжжі, які обліковуються на балансі Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, передані на баланс ГУМВС України в Запорізькій області.

12.12.2012 р. відповідач вручив позивачу лист, в якому викладено прохання про укладення договору купівлі-продажу теплової енергії на потреби опалення гуртожитку по вул. Луначарського, 7, який передано на баланс відповідача. Відповідно до листування, яке велося між сторонами, у період часу з листопада по грудень 2012 р. включно (спірний період) між сторонами договір купівлі-продажу теплової енергії укладений не був.

25.02.2013 р. та 02.06.2014 р. позивач направив відповідачу вимоги № 13-пр, № 2966/27 про погашення заборгованості за відпущену теплову енергію, вимагаючи сплатити суму 39511,92 грн. у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Посилаючись на існування між сторонами фактичних господарських зобов'язальних правовідносин з надання послуг з теплопостачання без укладання договору у вигляді єдиного письмового документу, позивач просить стягнути з відповідача суму 39511,95 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди за період: листопад-грудень 2012 р.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення збитків задоволенню не підлягають на наступних підставах.

Як слідує з матеріалів справи, письмових та усних пояснень сторін між позивачем та Запорізьким юридичним інститутом був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.09.2006 р. № 501560, згідно з яким здійснювалося постачання теплової енергії на об'єкт нерухомості по вул. Луначарського, 7 (гуртожиток).

13.12.2012 р. Запорізьким юридичним інститутом позивачу був направлений лист № 140 (а.с. 79), яким інститут просить припинити дію договору від 01.09.2006 р. № 501560 з 31.12.2012 р. Причиною припинення договору в листі визначено ліквідацію інституту та передачу нерухомого майна на баланс відповідача у справі.

28.12.2012 р. між Запорізьким юридичним інститутом та позивачем було укладено угоду про розірвання договору купівлі-продажу теплової енергії № 501560 від 01.09.2006 р. В угоді сторонами визначено, що сторони дійшли згоди про розірвання договору купівлі-продажу № 501560 з 31.10.2012 р., угода діє з 31.10.2012 р.

Таким чином, 28.12.2012 р. сторонами укладено угоду про розірвання договору купівлі-продажу теплової енергії з дати (31.10.2012 р.), яка передує даті укладення угоди (на два місяці).

Згідно з актом № 501560-1 від 18.04.2012 р., складеним між Запорізьким юридичним інститутом та позивачем, 06.04.2012 р. проведено відключення опалення на об'єкті по вул. Луначарського, 7. Підпис представника інституту на акті відсутній, мається напис, що споживач від підпису відмовився.

Рішенням виконкому Запорізької міської ради від 25.10.2012 р. № 388 вирішено розпочати опалювальний сезон 2012-2013 р.р. з 26.10.2012 р.

Згідно з актом № 501560 від 20.11.2012 р., складеним між Запорізьким юридичним інститутом та позивачем, 20.11.2012 р. проведено включення опалення на об'єкті по вул. Луначарського, 7. Із збоку споживача акт підписаний представником ОСОБА_4

Обґрунтовуючи суму збитку, позивач зазначає, що для розрахунку застосував теплове навантаження, яке було зазначено у договорі № 501560 від 01.09.2006 р., укладеного з Запорізьким юридичним інститутом, фактичні показники приладу обліку теплової енергії та рішення виконкому Запорізької міської ради від 31.01.2011 р. № 39 «Про встановлення тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та на послуги з централізованого опалення і підігріву питної води для населення, затвердження загальних вказівок до тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, на послуги з централізованого опалення і підігріву питної води для населення».

В матеріалах справи маються довідки «покази приладу обліку теплової енергії по договору № 501560» (а.с.38) за період до 27.11.2012 р., до 25.12.2012 р., при цьому початок періоду в довідках не зазначений. Довідка за період до 27.11.2012 р. підписана відповідальною особою ОСОБА_4 (представник юридичного інституту), прізвище особи, яка підписала довідку за період до 25.12.2012 р., не зазначено. Судом зроблено висновок, що показання приладу обліку теплової енергії за листопад, грудень 2012 р. надавалися представником Запорізького юридичного інституту. Суд бере до уваги, що юридичний інститут листом № 140 від 13.12.2012 р. просив припинити дію договору № 510560 з 31.12.2012 р. Разом з тим, у письмовому запереченні на відзив позивач зазначає, що показання приладу обліку були зняті представником саме позивача.

В матеріалах справи маються надані відповідачем оповіщення на оплату житлово-комунальних послуг за листопад, грудень 2012 р. та банківські квитанції (а.с. 71-72), з яких вбачається, що Запорізьким юридичним інститутом за зазначений період виставлялися, а мешканцями гуртожитку по вул. Луначарського, 7 сплачувалися послуги, в т.ч. за газ та підігрів.

При цьому позивач у листопаді та грудні 2012 р. направляв відповідачу акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки за теплову енергію.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Балансоутримувачем (будинку, групи будинків, житлового комплексу), відповідно до ст. 1 даного Закону, є власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Згідно з ст. 22 Цивільного кодексу України, яка встановлює відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Крім того, склад збитків передбачено у ст. 225 ГК України: до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування збитків встановлений главою 25 Господарського кодексу України. Так, відповідно до ст. 224 цього Кодексу учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Аналогічні приписи встановлені ст. 623 ЦК України.

Із змісту цих норм, а також ст.ст. 610, 611 ЦК України слідує, що відшкодування збитків є одним із правових наслідків порушення зобов'язання, мірою відповідальності. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 ГК України, із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.

Притягнення до відповідальності можливо лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад правопорушення, який є підставою правової відповідальності. Склад правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом - правовідношення по зобов'язаннях; об'єктивною стороною наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між противоправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону правопорушення складає вина.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань. Оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

На кредитора покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками і їх розмір, на боржника - відсутність вини (ст.ст. 614, 623 ЦК України).

Приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Предметом позову є вимоги про стягнення суми збитків, що складається з заборгованості за теплову енергію, при цьому позивач визначає ці збитки як неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який він мав право розраховувати у разі належного виконання зобов'язань відповідачем.

Суд вважає, що позивачем не доведено, які саме зобов'язання порушив відповідач, а також те, що він повинен нести відповідальність за порушення цих зобов'язань у вигляді збитків. Не доведено позивачем і наявність причинного зв'язку між противоправною поведінкою відповідача і збитками, розмір заявленої до стягнення суми збитків.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, договору.

Правовідносини сторін у спірний період договором не врегульовано. Суд не погоджується з твердженням позивача щодо того, що між сторонами існували фактичні зобов'язальні правовідносини з надання послуг з теплопостачання без укладання договору у вигляді єдиного письмового документу.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198, встановлено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Як вбачається з листування між сторонами (а.с. 39-43), відповідач звернувся до позивача з листом про укладення договору купівлі-продажу теплової енергії 12.12.2012 р. Проект договору був направлений позивачем відповідачу листом від 10.01.2013 р. Договір відповідачем підписаний не був, листом від 14.01.2013 р. відповідач просив внести в проект договору певні зміни. Листом від 29.01.2013 р. позивач повідомив про внесення запропонованих відповідачем змін до договору та направив відповідачу договір у двох примірниках для підписання.

Таким чином, у спірний період (листопад-грудень 2012 р.) між сторонами договір купівлі-продажу теплової енергії у формі єдиного документу підписаний не був. Більш того, у позивача діяв договір № 501560, укладений з Запорізьким юридичним інститутом. Угода про його розірвання була укладена лише 28.12.2012 р. із зазначенням про розірвання договору з 31.10.2012 р.

Узгоджуючи дату розірвання договору (31.10.2012 р.), яка передує на два місяці раніше, ніж сторони фактично дійшли такої згоди (28.12.2012 р.), і теплова енергія за договором вже отримана, сторони договору, зокрема, позивач несуть ризик своєї підприємницької діяльності.

Акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки на оплату теплової енергії, які виставлялися позивачем, судом в якості доказу укладення між сторонами договору у спрощений спосіб не приймаються, оскільки дані документи відповідачем не узгоджені, не підписані та не оплачені.

Причинний зв'язок у даному випадку позивачем також не доведений, оскільки ним не доведено, що заявлена до стягнення сума є саме безпосереднім наслідком дій відповідача.

Суд також бере до уваги, що згідно з ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відповідно до ст. 44 цього Кодексу підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Згідно з ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, суд вважає, що позивачем на підставах, вказаних вище, не доведено обставини, на які він посилається як на обґрунтування своїх вимог, склад збитків. Посилання позивача на інші норми права та листування сторін не спростовують висновків суду, позовні вимоги з підстав, які заявлено, задоволенню не підлягають.

Суд бере до уваги, що позивач вже звертався до суду про стягнення цієї суми на підставі ст.ст.1212 ЦК України, тобто як вартості безпідставно набутої теплової енергії. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.07.2013 р. у справі №908/1585/13 у задоволені позову відмовлено. Однак, позивач не позбавлений права звернутися до суду по іншому предмету спору або з інших підстав.

За таких обставин, у задоволенні позову відмовляється повністю.

Згідно з ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 19 серпня 2014 р.

Суддя Л.П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дати його повного складення (дня підписання).