Рішення № 40200816, 13.06.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/3459/14

Справа № 522/26687/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2014 р. м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л. В.,

при секретарі - Герасименко Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов'язання припинення неправомірної діяльності, відшкодування моральної шкоди, стягнення судових витрат,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся 18.10.2013 року до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов'язання припинення неправомірної діяльності, відшкодування моральної шкоди, стягнення судових витрат та просив визнати, поширені ОСОБА_2 відомості, викладені в заявах до голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 22 вересня 2011 року та 18 липня 2013 року, а саме що адвокат ОСОБА_1: «... всю эту «историю» придумал адвокат ОСОБА_1»

«...ОСОБА_1 звонил мне и моей жене со всякими измышлениями и угрозами. Более того используя все то же дело ОСОБА_4, он предъявил иск в приморский районный суд...».

«...Одновременно он «надоумил» ОСОБА_4 обратиться в исполнительную службу...».

«...Складывается такое впечатление, что ОСОБА_1 решил «затравить» меня...». «...в его действиях усматривается не только недобросовестное и незаконное поведение, но и элементы уголовного преступления...».

«...я не исключаю, что письма адресованные ректору Одесского национального университета написаны и подписаны самим ОСОБА_1...».

«...ОСОБА_1 способствовал вынесению определения суда о временном ограничении моего права на выезд за рубеж...».

«...в июле 2010 года ОСОБА_1 уговорил ОСОБА_4 предъявить ко мне иск...».

«...ОСОБА_1 вместе с ОСОБА_4 по существу «сфабриковали» дело в Суворовском суде...».

«.. .ОСОБА_1 до сих пор занимается откровенной травлей в отношении меня...».

«...ОСОБА_1 вместе с ОСОБА_4 стали писать порочащие меня письма...».

«...ОСОБА_1 грубейшим образом нарушает принципы адвокатской деятельности, совершая действия несовместимые с высоким званием правозащитника...».

«... Если ОСОБА_1 все названные выше положения хорошо известны и, тем не менее, он их грубо нарушает, то я полагаю, что ему просто не место в адвокатуре...».

«...В связи с изложенным убедительно прошу Вас вынести вопрос о незаконных и аморальных действиях адвоката ОСОБА_1..», такими що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача, а також зобов'язати ОСОБА_2 припинити неправомірні дії щодо приниження честі, гідності, ділової репутації відносно ОСОБА_1, зобов'язати ОСОБА_2, шляхом письмового звернення до голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії в Одеській області спростувати оскаржувані факти щодо адвоката ОСОБА_1, викладені в заявах від 22.09.2011 року та від 18.07.2013року, та визнати ці факти неправдивими, стягнути з ОСОБА_2 на його користь, в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000 грн., та судові витрати у розмірі 624,10грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив позовні вимоги задовольнити, з підстав викладених у позові. При цьому зазначив, що звернення відповідача до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури є зловживанням ним своїм правом на звернення, які не мають під собою жодних підстав, був лише намір завдати йому шкоду.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності від 30.11.2013 року, в судовому засіданні просив відмовити у задоволені позову. В обґрунтування вказав, що доводи, висловлені відповідачем у вищевказаних зверненнях, є лише особистими суб'єктивними оціночними судженнями, які крім того, були направлені на реалізацію ОСОБА_2 своїх конституційних прав, шляхом звернення до компетентного органу, а тому не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з слідуючого.

Між сторонами виникли правовідносини із захисту особистих немайнових прав фізичної особи, які регулюються ст.ст.269,275,277 ЦК України.

Судом встановлено, що 22 вересня 2011 року ОСОБА_2 подав до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області заяву, в якій просив прийняти відповідні міри дисциплінарного характеру відносно адвоката ОСОБА_1, оскільки в його діях вбачається недобросовісна та незаконна поведінка повіреного по відношенню до довірителя та елементи кримінальної поведінки. (а.с. 7-20) В цій заяві присутні висловлювання: «... всю эту «историю» придумал адвокат ОСОБА_1»

«...ОСОБА_1 звонил мне и моей жене со всякими измышлениями и угрозами. Более того используя все то же дело ОСОБА_4, он предъявил иск в приморский районный суд...».

«...Одновременно он «надоумил» ОСОБА_4 обратиться в исполнительную службу...».

«...Складывается такое впечатление, что ОСОБА_1 решил «затравить» меня...». «...в его действиях усматривается не только недобросовестное и незаконное поведение, но и элементы уголовного преступления...».

«...я не исключаю, что письма адресованные ректору Одесского национального университета написаны и подписаны самим ОСОБА_1...».

18.07.2013 року ОСОБА_2 подав до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області заяву, в якій просив винести питання про незаконні та аморальні дії адвоката ОСОБА_1 на засідання кваліфікаційно-дисциплінарної комісії та вирішити питання щодо допустимості його подальшої професійної діяльності в якості адвоката.(а.с. 21-24) В цій заяві присутні такі висловлювання: «...ОСОБА_1 способствовал вынесению определения суда о временном ограничении моего права на выезд за рубеж...».

«...в июле 2010 года ОСОБА_1 уговорил ОСОБА_4 предъявить ко мне иск...».

«...ОСОБА_1 вместе с ОСОБА_4 по существу «сфабриковали» дело в Суворовском суде...».

«.. .ОСОБА_1 до сих пор занимается откровенной травлей в отношении меня...».

«...ОСОБА_1 вместе с ОСОБА_4 стали писать порочащие меня письма...».

«...ОСОБА_1 грубейшим образом нарушает принципы адвокатской деятельности, совершая действия несовместимые с высоким званием правозащитника...».

«... Если ОСОБА_1 все названные выше положения хорошо известны и, тем не менее, он их грубо нарушает, то я полагаю, что ему просто не место в адвокатуре...».

«...В связи с изложенным убедительно прошу Вас вынести вопрос о незаконных и аморальных действиях адвоката ОСОБА_1..».

Також встановлено, що згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1, ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Одеської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 22.12.2006 року. (а.с. 25)

Згідно рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 13.08.2013 року по скарзі гр. ОСОБА_2 від 18.07.2013р. відносно адвоката ОСОБА_1 по суті порушених питань та матеріалів перевірки, відмовлено в порушені дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю в діях адвоката ознак дисциплінарного проступку (а.с. 26) При цьому в рішенні вказано, що ОСОБА_1 виконуючи свої професійні обов'язки, Присягу адвоката України, Правила адвокатської етики та інші обов'язки адвоката не порушував.

З листа кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 3.08.2013р. № 312 вбачається, що згідно облікових даних кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області VI каденції, термін повноважень якої скінчився в жовтня 2012 року, в порушенні дисциплінарного провадження щодо адвоката ОСОБА_1 за скаргою ОСОБА_2, що надійшла до комісії 22.09.2011 року, на підставі п. 33 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, затвердженого Указом Президента України від 05.05.1993 року № 155/93, з наступним змінами, відмовлено. Рішення дисциплінарної палати про відмову в порушення дисциплінарного провадження в архіві дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області VI каденції не збереглося. (а.с. 27)

Також судом встановлено, що підставою звернення ОСОБА_2 із заявами щодо поведінки адвоката ОСОБА_1 до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, стали позови до суду, в яких ОСОБА_2 виступав в якості відповідача, а представником позивача виступав адвокат ОСОБА_1

При цьому, в судовому засіданні було встановлено, що на протязі 2007 року ОСОБА_1 згідно з досягнутими домовленостями, здійснював представництво за захист інтересів ОСОБА_2 в усіх установах, підприємствах, організаціях, у тому числі суді, у кримінальних, цивільних, господарських справах і справах про адміністративні правопорушення, що підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю на ім'я ОСОБА_1 від 26.07.2007 року (а.с. 70)

Так, рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 04.06.2010 року, по цивільній справі № 2-4032/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, а позов ОСОБА_4 про стягнення грошової суми задоволено. (а.с. 71-72) Інтереси позивача по вказаній справі, представляв, діючий на підставі довіреності від 26.07.2007 року, ОСОБА_1 (а.с. 70)

Як вбачається з рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27.03.2013 року по цивільній справі № 1522/7897/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків, в задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено. (а.с. 79-80). Інтереси позивача ОСОБА_4 по вказаній цивільній справі представляв, діючий на підставі договору про надання юридичних послуг від 04.12.2012 року, адвокат ОСОБА_1(а.с. 78)

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 07.08.2013 року по цивільній справі № 2/1522/7941/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних від суми боргу, що виникла згідно договору позики, у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмолено. (а.с. 85-86). Інтереси позивача ОСОБА_4 по вказаній цивільній справі представляв, діючий на підставі договору про надання юридичних послуг від 27.11.2012 року, адвокат ОСОБА_1(а.с. 83)

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25.11.2013 року рішення Приморського районного суду м.Одеси від 07.08.2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 три проценти річних за період з 15.09.2009 року по 25.11.2013 року у розмір 7985,13 грн. та судові витрати у розмірі 465,70 грн. (а.с. 87-90)

Як вбачається з інформації, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати, вона є оціночним судженням відповідача та вимога доводити правдивість вказаного критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що з позивачем ОСОБА_1 знайомий з 2001-2002 років, приблизно в 2008-2009 роках він познайомив його зі своїм другом ОСОБА_2, тоді він був деканом державного університету ім.Мечникова. Діти свідка навчалися в університеті, та йому доводилося часто відвідувати університет з приводу їх поведінки. З ОСОБА_2 їх почали зв'язувати дружні стосунки, так як у нього дружина афганка, а він в той час їздив до республіки Беларусь та допомагав афганцям з паспортами. Жінка ОСОБА_2 передавала передачу для афганців, а він знайшовши їх в Беларусі це передав, а потім діззнався від цих людей, що вона сказала, що він нічого не передав. Він за їх проханням робив деякі послуги безоплатно, передавав гроші афганцям в Беларусі, які були в СІЗО, та яких при них випустили, це все робилося при свідках, а пізніше від знайомив він дізнався, що ОСОБА_2 сказав, що він не передавав гроші афганцям. Після чого він перестав з ним спілкуватися. З приводу відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, то зі слів ОСОБА_1 йому відомо, що ОСОБА_2 написав листи до адвокатури, та у ОСОБА_1 стало потім менше клієнтів, багато клієнтів стали відмовлятися він його послуг. ОСОБА_1. дуже хвилювався з цього приводу, у нього почалися проблеми зі здоров'ям. Також пояснив, що ОСОБА_1 був поручителем перед своїми людьми, які позичали гроші ОСОБА_2. Приблизно в 2011 році позивач зовнішньо змінився, та сказав йому, що у нього проблеми з ОСОБА_2. На думку свідка, ОСОБА_2 себе так поводив, так як своєчасно не віддав позичені гроші.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що знає позивача з 200 року, між ними дружні відносини, а ОСОБА_2 знає з 2010 року та спочатку між ним були нормальні відносини, але згодом вони погіршилися, підставою погіршення стали гроші, які ОСОБА_2 позичив у нього під розписку та до цього ж дня не повернув. На теперішній час гроші стягуються з зарплатної картки ОСОБА_2 на підставі рішення апеляційного суду Одеської області. До того він приходив неодноразово до ОСОБА_2 та просив повернути гроші, однак той зводив всі розмови на ОСОБА_1 та казав, що він шахрай. З приводу відносин ОСОБА_1 з ОСОБА_2 знає зі слів ОСОБА_1, що ОСОБА_2 написав якусь неправдиву інформацію на нього, у зв'язку з чим у нього виникли фінансові проблеми та проблеми зі станом здоров'я. ОСОБА_1 декілька разів звертався до нього по фінансовим питанням, та він позичав йому гроші.

За змістом т. 277 ч.ч.1,3 ЦК України, особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, згідно зі ст. 280 ЦК України, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до Положень Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Статтями 3, 28 Конституції України визначено честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності.

Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо це орган компетентний перевіряти таку інформацію та надати відповідь, про те в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина може само по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» , кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів.

Згідно зі ст. 36 та 40 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки. Дисциплінарна справа стосовно адвоката розглядається дисциплінарною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Відповідно до п.4.8 Регламенту кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, затвердженому рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2013р. № 268, до компетенції дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури відноситься, між іншим, розгляд скарг громадян на дії адвокатів, вирішення питань про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та прийняття рішень про застосування дисциплінарного стягнення або про відмову у притягненні адвоката до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до п.15 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, затвердженою Указом президента України від 05.05.1993 року, дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії уповноважена розглядати скарги громадян, окремі ухвали судів, постанови суддів, постанови, подання слідчих органів, голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії або її членів, заяви адвокатських об'єднань, підприємств, установи, організації на дії адвокатів.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Як вбачається, з пояснень представника відповідача, відомості, які були викладені у зверненнях ОСОБА_2 від 22.09.2001 року і від 18.07.2013 року, є ні чим іншим, ніж особистим оціночним судженням відповідача.

Право висловлювати судження, оцінку, думки закріплено також у ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Таким чином, звернення відповідача 22.09.2011 року та 18.07.2013 року із заявами до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за змістом ст.277 ЦК України не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність та ділову репутацію або завдають шкоди інтересам адвоката ОСОБА_1, оскільки вказане звернення було подано з метою перевірки уповноваженим законом органом відомостей, викладених у скарзі, тим самим ОСОБА_2 реалізував передбачене Конституцією України право на звернення, що у свою чергу, відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вимоги про захист гідності, честі чи ділової репутації випливають із порушення особистих немайнових прав, тому згідно з п. 1 частини 1 ст. 268 КЦ України позовна давність на них не поширюється, крім випадків, встановлених законом,

зокрема пунктом 2 частини другої статті 258 ЦК і статтею 37 Закону

про пресу, тому вимоги представника відповідача щодо застосування строків позовної давності відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України, не приймаються судом до уваги.

Крім того, належних та допустимих доказів, що позивач внаслідок вказаних дій відповідача зазнав моральних та психологічних страждань, позивачем в процесі розгляду справи не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє ОСОБА_1 у позові за недоведеністю вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32,34,40 Конституції України, ст.ст. 15,16, 20, 23, 200, 201,269, 270, 275, 277 ЦК України , ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 15, 57, 60, 88 ч.1, 208-210, 213-215, 218 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов'язання припинення неправомірної діяльності, відшкодування моральної шкоди, стягнення судових витрат - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення., згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя: Домусчі Л.В.

13.06.2014