Ухвала суду № 40195515, 11.08.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2014 р. Справа № 876/999/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Костіва М.В., Савицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1, який представляє інтереси ОСОБА_2 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.11.2013 року у справі № 807/3723/13-а за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про оскарження рішення органу влади про відмову в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про оскарження рішення органу влади про відмову в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.11.2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції ОСОБА_1, який представляє інтереси ОСОБА_2 оскаржив її, подавши до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, та з наведених в ній підстав з посиланням на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, норм матеріального права та неповне з'ясування всіх обставин справи просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.11.2013 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги.

Сторони, будучи повідомленими про час та місце розгляду справи,явки представників в судове засідання не забезпечили, а тому спір вирішено відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України в письмовому провадженні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Сирії, приїхав до України у 2007 році з метою навчання. У тому ж році поступив до Національного фармацевтичного університету (НФаУ) в м. Харкові та у 2012 році отримав диплом магістра № 026709 від 17.05.2012 року за спеціальністю фармацевт.

У зв'язку із військовими діями, що відбуваються в Сирії, ОСОБА_2, перебуваючи в Україні і не бажаючи повертатися до країни походження став біженцем на місці.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 стверджує, що всі чоловіки з вісімнадцяти років зобов'язані відбути військову повинність в армії Сирії, однак він не підтримує уряд і не бажає служити в армії, що належить уряду і брати участь у військових діях на його боці. Зазначив, що має страх переслідування з боку органів влади за ухилення від служби в армії, що може призвести до покарання та арешту, а також позивач впевнений, що у разі повернення його до Сирії, він може загинути через військові дії, що відбуваються в його країні та носять масовий характер.

З матеріалів справи вбачається, що 15 вересня 2013 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через посадову особу Мукачівського прикордонного загону, яка 19 вересня 2013 року у порядку частини 1 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» була прийнята до розгляду.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до Керівних положень УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16 грудня 1998 року, пункт 5 і 6: «Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов'язком доказування».

Згідно з абзацом 7 статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту повідомив, що народився і проживав у м. Дейр-Нз-Заур, Сирія. За національністю араб, сповідує іслам, неодружений, п. 4.1 вказаної анкети зазначив, що «Виїхав з метою навчання» В країні громадянської належності залишилися проживати батько ОСОБА_3 та мати ОСОБА_4.

Також позивач надав органу міграційної служби національний НОМЕР_1, дата видачі 21.03.2013, дійсний до 20.03.2015, на підставі якого прибув з метою навчання в Харківському фармацевтичному університеті.

У своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вказав, що «я проживав у країні, в якій зараз проходять військові дії. Я побоююсь за своє життя. До України я прийшов офіційно з метою навчання. Повернутись не можу в Сирію. Оскільки я побоююсь за своє життя».

Відповідно до п. 4.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України 07.09.2011 N 649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що за час перебування у процедурі визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту позивач для продовження довідки про звернення за захистом в Україні не з'явився, а також не з'явився на виклик для проведення співбесіди, хоча про час та місце проведення позивач був повідомлений, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомлення про співбесіду від 19.09.2013 р. №8568.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що позивача було ознайомлено із прийняттям рішення за заявою, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно якого він зобов'язаний:

- відбути до визначеного місця тимчасового проживання у разі одержання направлення органу міграційної служби;

- проходити медичне обстеження на вимогу органів міграційної служби;

- з'являтися до відповідного органу міграційної служби у визначений ним строк;

- повідомляти органу міграційної служби, до якого було подано заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про свої поїздки за межі адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюються повноваження цього органу, чим порушив вимоги частини 2 статті 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції та вважає безпідставними та необґрунтованими твердження позивача про те, що він не мав можливості передзвонити до органу міграційної служби в Закарпатській області та повідомити про відсутність в м. Ужгороді, оскільки позивач міг звернувся за допомогою до територіального органу чи будь-якого підрозділу міграційної служби в м. Харкові для того щоб повідомити, що затримується.

Відповідно до п. 4.3. Правил на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи органу міграційної служби щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

- про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Положеннями ч. 4 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо законності оскаржуваного рішення, оскільки позивачем не доведено протиправності наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 09.10.2013 року за №121/б, а тому судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено вірно.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, який представляє інтереси ОСОБА_2 суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1, який представляє інтереси ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який представляє інтереси ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.11.2013 року у справі № 807/3723/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.І. Запотічний

Судді М.В.Костів

Н.В.Савицька