Постанова № 40193788, 13.08.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 серпня 2014 року № 810/1597/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Терлецької О.О., суддів Головенко О.Д. та Скрипка І.М., при секретарі судового засідання Акопян Е.Н., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1,

від відповідача 1: Падун Є.В.,

від відповідача 2: Падун Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доКиївської обласної митниці (Відповідач №1), Міністерства доходів і зборів України (Відповідач №2)про визнання бездільяності щодо невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення заробітної плати та моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Київської митниці Міндоходів (далі - відповідач-1) та Міністерства доходів і зборів України (відповідач - 2) про визнання протиправною бездіяльності та зобов?язання до вчинення дій.

Зміст позову складають наступні позовні вимоги: визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку та заробітну плату під час вимушеного прогулу, перебування на лікарняному; зобов?язати відповідача-1 виплатити позивачу 120 416 грн.79 коп., як відповідальність за затримку розрахунку при звільненні (невиплата грошової компенсації за невикористану відпустку) та 50 000 грн. моральної шкоди.

Предметом позову є правовідносини між сторонами справи з приводу невиплати відповідачами (як власниками в розумінні трудового законодавства) позивачу сум, належних до виплати працівнику у зв?язку та на підставі трудових відносин.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач-1 вчинив протиправну бездіяльність не нарахувавши позивачу при звільненні в порядку п.5 ст.36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) суму компенсації за невикористану відпустку, а відповідач-2 - порушив умови трудового договору в наслідок чого утворилась заборгованість з заробітної плати під час вимушеного прогулу. Також позивач заявив про суму компенсації за спричинену відповідачами моральну шкоду.

Відповідачі проти позову заперечують, просять відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування заперечень представник відповідачів вказав, що відповідачем-2 були вчинені всі належні дії по нарахуванню позивачу компенсації за невикористану відпустку, що ж до решти позовних вимог - представник відповідачів вказав, що вони не можуть бути задоволені, оскільки вони передбачають нарахування сум за період, коли позивач не мав трудових правовідносин з відповідачами, і, відповідно, позивач не мав права на заявлення вимог в межах та у зв?язку з такими трудовими відносинами, в тому числі - і щодо виплат заробітної плати та ін.

Дослідивши обставини справи, суд встановив наступне.

2.12.2010 Головою Державної митної служби України Калєтніком І. Г. було видано наказ №2242-к про звільнення позивача, заступника начальника управління міжнародного співробітництва - начальника відділу багатостороннього співробітництва та з питань європейської інтеграції Державної митної служби України, із займаної посади з 03.12.2010 року у порядку переведення до Київської обласної митниці відповідно до п.5 ст.36 КЗпП України; про проведення з позивачем повного розрахунку у зв?язку зі звільненням та про перерахування позивачу грошової компенсації за 17 календарних днів невикористаної щорічної відпустки (далі - Наказ №2242-к). З пояснень позивача слідує, що ним 2.12.2010 було також подано відповідачу-2 заяву про згоду на перехід на іншу посаду в системі Державної митної служби України - посаду головного інспектора Київської обласної митниці, правонаступником якої є відповідач-1.

20.12.2010 позивачу було доведено до відома відповідачем-2 про звільнення з посади в порядку переведення до відповідача-1. Дана обставина не спростовувалась представниками сторін. Так позивач 20.12.2010 розписався про ознайомлення з Наказом №2242-к та отримав обхідний листок. 21.12.2010 позивач отримав трудову книжку на руки.

З 21.12.2010 по 13.01.2011 позивач провів усні розмови з посадовими особами відповідача-1 з приводу прийняття на роботу в порядку виконання Наказу №2242-к, однак йому було відмовлено у такому прийнятті.

З позовної заяви та пояснень представника позивача в судовому засіданні слідує, що позивач вже з 13.01.2011 вважав свої права порушеними у зв?язку з порушенням відповідачами порядку звільнення з посади та прийняття на нову посаду відповідно.

Однак дії відповідача-2 по звільненню з посади та дії відповідача-1 по неприйнятті на нову посаду, позивач ні в судовому порядку, ні в адміністративному порядку не оскаржував.

З письмових пояснень відповідача-1 слідує, що 03.12.2010 до Київської обласної митниці надійшла електронна копія наказу Державної митної служби України від 02.12.10 № 2242-к «Про звільнення ОСОБА_1.» (вх. № 18034/16-10 від 03.12.201. Відповідно до даного наказу Позивача звільнено із займаної посади у порядку переведення до Київської обласної митниці відповідно до п.5 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а, відповідно до довідки від 6.05.2014, - особова справа позивача від відповідача-2 до відповідача-1 не надходила. Також відповідач-1 вказує на те, що позивач не звертався з заявою про зарахування на посаду до Київської обласної митниці в період з 21.12.2010 по 13.01.2011 та у трудові відносини, відповідно, з відповідачем-1 не вступав.

Представник відповідачів в судовому засіданні спростував твердження позивача про бездіяльність щодо виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку. Так на розрахунковий рахунок Київської обласної митниці 07.12.10 з Державної митної служби України надійшла компенсація за невикористану відпустку ОСОБА_1 в кількості 17 календарних днів в сумі 1708,73 грн. Оскільки позивач не був і не є працівником митниці, та не звертався до митного органу як фізична особа, не надавав реквізитів про перерахунок коштів за невикористану відпустку йому на особистий рахунок чи рахунок іншої організації по причині не влаштування на роботу в Київську митницю Міндоходів, то компенсація за 17 календарних днів невикористаної відпустки ОСОБА_1 станом на 07.04.2014 року знаходиться на розрахунковому рахунку митниці, як депонована. Дана обставина позивачем чи його представником не була спростована в судовому засіданні.

Надаючи правове обґрунтування обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до Указу Президента України «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 24.12.12 №726/2012 утворено Міністерство доходів і зборів України шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.13 №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів, - утворено як юридичну особу публічного права територіальний орган Міністерства доходів і зборів Київську митницю Міндоходів, визначено територіальні органи Міністерства доходів і зборів правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, зокрема, - визначено Київську митницю Міндоходів правонаступником Київської обласної митниці. Таким чином, Київська митниця Міндоходів являється правонаступником Київської обласної митниці в розумінні ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Зі змісту Наказу №2242-к слідує, що позивач був звільнений з займаної посади в порядку п.5 ст.36 КЗпП України - тобто у зв?язку з переведенням позивача (працівника), за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

При цьому Наказ №2242-к не передбачає ні зарахування позивача на нову посаду, ні назви посади в структурі відповідача-2.

Чинним законодавством як в сфері трудових відносин, так і сфері державної служби, зокрема і служби в системі органів Державної митної служби, не передбачено такої безпосередньої та достатньої підстави для зарахування особи на державну службу - як наказ про звільнення особи у зв?язку з переведенням.

Натомність, відповідно ч.2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, а відповідно до ч.3 ст.24 КЗпП України, - укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Аналіз зазначених вище норм законодавства, приводить суд до висновку, що трудові відносини з відповідачем-1 наслідок яких позивач просить стягнути заробітну плату мали бути підтверджені укладанням трудового договору та через оформлення відповідачем-1 наказу про прийняття позивача на роботу на певну посаду. Однак такого трудового договору між позивачем та відповідачем-1 не було укладено, що не було спростовано і позивачем чи його представником, а відтак - суд не може констатувати факт таких трудових відносин.

Відповідно до ст.94 КЗпП України, - заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Зважаючи на те, що факт виконання роботи в межах трудових відносин між позивачем та відповідачем-1 в судовому засіданні не доведений, на те, що трудові відносини між позивачем та відповідачем-1 не підтверджені у зв?язку з недоведеністю укладання трудового договору, - суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог до відповідача-1 про виплату середньої заробітної плати за вимушений прогул, грошової компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди, пов?язаної з порушенням відповідачем-1 трудового законодавства щодо позивача, оскільки такі позовні вимоги були заявлені позивачем виключно у зв?язку з невиконанням відповідачем-1 трудового договору.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльністю відповідача-2 щодо невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку та заробітної плати суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.83 КЗпП України, - у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. При цьому у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник. Аналогічні положення закріплені у ст. 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР.

Відповідно до законодавства України грошова компенсація за не використані дні щорічних відпусток виплачується працівнику митниці згідно наказу про вихід у відпустку або при його звільненні з митниці.

Так, відповідно до п.2 Наказу № 2242-к перераховано грошову компенсацію за 17 календарних днів невикористаної позивачем щорічної відпустки на розрахунковий рахунок Київської обласної митниці. Таким чином, Міністерство доходів і зборів України, як правонаступник Держмитслужби України вчинив всі передбачені законодавством дії по перерахуванню коштів за невикористану відпустку позивачу. Дані обставини спростовують твердження позивача про вчинення відповідачем-2 протиправної бездіяльності щодо невиплати позивачу компенсації за невикористану відпустку.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідачем не було заявлено клопотання про присудження йому документально підтверджених судових витрат, а відтак судові витрати задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в межах заявленого предмету позову, а тому - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Терлецька О.О.

Судді: (підпис) Головенко О.Д.

(підпис) Скрипка І.М

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 15 серпня 2014 р.

З оригіналом згідно. Суддя: