Ухвала суду № 40190134, 05.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" серпня 2014 р. м. Київ К/800/19603/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Борисенко І.В., Моторного О.А.,

при секретарі: Сватко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року

по справі №2а-5226/12/2670

за позовом Державного підприємства «Український центр механізації колійних робіт» (надалі - ДП «УЦМКР»)

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Святошинському районі м.Києва ДПС)

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У квітні 2012р. позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Святошинському районі м.Києва ДПС про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.11.2011р. №0003172350, №0003182350, №0003192350, №0003202350 та висновки акту №338/23-50/31349738 від 09.11.2011р.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.06.2012р. в задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийняте нове, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.11.2011р. №0003172350, №0003182350, №0003192350, №0003202350. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ДПІ у Святошинському районі м.Києва ДПС звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013р. та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.06.2012р., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, ДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку ДП «УЦМКР» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.06.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.06.2011р. №338/23-50/31349738 від 09.11.2011р., за результатами якої складено акт від 09.11.2011р. №339/23-50/31349738, в якому, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.4.1, ст.4, п.5.1, п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5, п.п.7.3.3 п.7.3, п.п.7.9.1 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1, п.п.138.5.2 п.138.5 ст.138, п.141.1 ст.141, п.п.153.1.3, п.153.1 ст.153 ПК України; п.138.8 ст.138, п.144.1 ст.144 ПК України. Враховуючи зазначене, перевіркою зроблено висновок про порушення вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість».

На підставі зазначеного акта відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.11.11р. №0003182350, №0003192350, №0003172350, №0003202350.

Слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що податковий орган не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, колегія апеляційного суду цілком вірно та обґрунтовано виходила з огляду на наступного.

Так, судом апеляційної інстанції на підставі наявних матеріалів справи встановлено, що Кредитна угода (Проект розвитку залізничних шляхів України) між «Укрзалізницею» та Європейським банком реконструкції та розвитку від 06.12.1999 №783 передбачає, що Укрзалізниця (Позичальник) має намір втілювати Проект, призначений для допомоги Позичальнику у впровадженні ініціатив щодо комерціалізації у сферах бізнес-планування системи управління технічним обслуговуванням колій, а також у поліпшенні експлуатаційного стану його колій, особливо по Транс-Європейському коридору №3.

У додатку 3 до цієї Кредитної угоди передбачено створення підрозділу в структурі «Укрзалізниці» для реалізації діяльності з технічного обслуговування колій на комерційній основі. В розділі 2.04 Гарантійної угоди (Проект розвитку залізничних шляхів України) між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку від 06.12.1999 передбачено, що Україна (Гарант) зобов'язується сприяти та допомогти Позичальнику під час його перетворення у незалежну юридичну особу згідно з законодавством України, яка діятиме згідно з Заявою про принципи комерціалізації залізниць, викладеною у Додатку 3 до Кредитної угоди, та дозволить таке перетворення, коли набудуть чинності відповідні Закони України.

Верховна Рада України 8.06.2000 за №1803-111 прийняла Закон України «Про ратифікацію Гарантійної угоди (Проект розвитку залізничних шляхів України) між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку».

Також, встановлено, що Укрзалізниця з метою реалізації вищеназваних Угод створила незалежну юридичну особу - ДП «Український центр механізації колійних робіт». Статут ДП «Український центр механізації колійних робіт» затверджений наказом Укрзалізниці від 18.12.2000 №584-Ц. В ст.2 Статуту ДП «УЦМКР» визначено, що метою створення підприємства, зокрема, є виконання кредитної угоди від 06/12/1999 р., укладеною між Укрзалізницею та Європейським банком реконструкції та розвитку ( далі - ЄБРР).

Укрзалізниця з метою реалізації вищеназваних Угод затвердила накази №450-Ц від 17.08.2001р. та №399 від 06.11.2006р., в яких ДП «УЦМКР» визнано кінцевим отримувачем кредиту та зобов'язано сплачувати всі платежі пов'язані з використанням, обслуговуванням та погашенням кредиту: основний борг, відсотки за кредит, комісії, гарантії, тощо. Начальник ДП «УЦМКР» призначений повноважним представником Укрзалізниці щодо права підписання заявок на вибірки з рахунків, інших повідомлень або документів. ДП «УЦМКР» зобов'язане забезпечити отримання у постачальників колійних машин їх зберігання і ефективне використання. Визначення ДП «УЦМКР» кінцевим отримувачем кредиту із покладанням на нього обов'язку сплачувати всі платежі пов'язані з використанням, обслуговуванням та погашенням кредиту було узгоджено із ЄБРР.

Окрім цього, Укрзалізниця наказом №054-Ц від 23.01.2007р. затвердила Порядок проходження та повернення кредиту по Кредитній угоді між Укрзалізницею та ЄБРР. Згідно з цим Порядком отримання кредиту відображається в бухгалтерському обліку ДП «УЦМКР» по мірі перерахування коштів Банком постачальникам товарів, робіт (послуг) як дебіторська заборгованість Постачальника та кредиторська заборгованість (борг) перед Банком за довгостроковими позиками. При оприбуткуванні товарів (послуг) на підставі первинних документів, що підтверджують їх отримання, підприємством відображається погашення дебіторської заборгованості перед постачальниками. Погашення кредиту на закупівлю колійного обладнання і відсотки та комісії по ньому відображається в обліку ДП «УЦМКР».

Отже, відповідно до вимог Кредитної угоди, на виконання Гарантійної угоди, ратифікованої Верховною Радою України, Укрзалізниця створила господарюючий суб'єкт - ДП «УЦМКР», на який за погодженням із ЄБРР поклала обов'язки щодо обліку та оподаткування операцій з придбання колійної техніки та обслуговування кредиту.

Згідно п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України. її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п.п.7.9.1 п.7.9 ст.7 цього Закону не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого у правління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

Відповідно до п.п.7.3.3 п.7.3 ст.7 наведеного Закону балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом треті цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, ДП «УЦМКР» на підставі імпортних ВМД, де зазначений імпортер/отримувач -ДП «УЦМКР» і відправник-постачальник, авізо, банківських виписок, що свідчать про надходження коштів постачальникам від ЄБРР, тощо оприбуткувало на свій баланс придбані колійні машини, відображало борг перед Постачальниками, а також одночасно відображало погашення цього боргу перед Постачальниками і відображало новий борг (кредиторську заборгованість) за кредитом перед ЄБРР, який в подальшому погашало. Тобто ДП «УЦМКР» отримувало колійні машини від Постачальника, оприбуткувало їх на свій баланс та використовувало в своїй господарській діяльності.

На підставі Повідомлення Банку про вибірку кредитних коштів, які підтверджують сплату кредитних коштів постачальникам товарів із зазначенням основних даних кредитної угоди, дати перерахування коштів від ЄБРР, ДП «УЦМКР» (а не Укрзалізниця) відображало погашення боргу Постачальнику за рахунок кредитних коштів і відповідно відображало заборгованість за кредитом перед ЄБРР, який у подальшому його погашало.

Як встановлено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З наведеного вбачається, що визначальною підставою віднесення тих чи інших витрат підприємства до складу валових є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Укрзалізниця, підписавши з ЄБРР кредитну Угоду, не отримувала від ЄБРР на свій банківський рахунок кредитні кошти, не укладала з постачальниками договори купівлі-продажу обладнання, не отримувала обладнання від постачальників і не передавала обладнання ДП «УЦМКР», не відображало борг за кредитом і борг за процентами за кредит. Укрзалізниця є органом управління залізничним транспортом загального користування, що здійснює централізоване управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні та регулює виробничо-господарську діяльність залізниць у сфері організації цього процесу. Тобто, Укрзалізниця виконує адміністративні функції, а не здійснює господарську діяльність безпосередньо.

Крім того, на момент укладання угод, видання наказів, щодо обслуговування кредиту та закупівлі колійних машин Укрзалізниця взагалі не була зареєстрована платником податку на прибуток та платником ПДВ. Укрзалізниця зареєстрована платником податку на прибуток лише в 2007р. платником ПДВ - в грудні 2010р.

З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що ДП «УЦМКР» правомірно включало в податковому обліку до складу валових доходів на підставі п.4.1.6 «Доходи з інших джерел» кошти, які Укрзалізниця перераховувала на рахунок в зв'язку з тимчасовою відсутністю у підприємства обігових коштів на погашення кредиту; витрати на придбання колійних машин збільшувало вартість 3 групи основних фондів у відповідності з вимогами п.8.1.2 Закону, як витрати на придбання основних фондів для власного виробничого використання; проценти за користування кредитними коштами враховувало у складі валових витрат відповідно до вимог п.5.5.1 Закону; суми податку на додану вартість, сплачені під час митного оформлення придбаних машин, враховувало у складі податкового кредиту у відповідності з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом також відзначено, що грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість нараховані позивачу у зв'язку з господарськими відносинами з ЄБРР. Господарські відносини підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів.

Окрім цього, судом апеляційною інстанцією доречно звернуто увагу на те, що на підставі направлень ГоловКРУ від 11.02.2011 №№370, 371 та 369 було проведено ревізію стану погашення та використання кредитів, наданих під державну гарантію Державній адміністрації залізничного транспорту України в Державному підприємстві «Український центр механізації колійних робіт» за період з 01.01.2008р. по 31.12.2010р. та І квартал 2011р. За результатами якої складено акт від 12.05.2011 №05-21/33 порушень щодо повноти та достовірності відображення в бухгалтерському обліку одержання, використання та погашення кредитних коштів ревізією не виявлено.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.