Ухвала суду № 40189763, 29.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2014 р. м. Київ К/800/25401/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Островича С.Е., Ланченко Л.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року

у справі №2а-5526/11/1070

за позовом Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-43» (надалі - ПАТ «Пересувна механізована колона-43»)

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (надалі – ДПІ у Вишгородському районі Київської області)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У листопаді 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.07.2011 року №0000852300 та №0000862300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийняте нове, яким позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 08 липня 2011 року №0000852300 та №0000862300.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Вишгородська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ «Пересувна механізована колона-43» щодо дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Флексеко Пікбуд» за період з 01.02.2010 року по 31.07.2010 року, про що складено акт №1368/23-2/05408199 від 22.06.2011 року.

Під час проведення перевірки, на думку податкового органу, було встановлено порушення позивачем п.5.1 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За наслідками проведеної перевірки та процедури апеляційного оскарження ДПІ у Вишгородському районі прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 08.07.2011 року: №0000852300, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 302160,95грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції – 60432,19грн.; №0000862300, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 241728,76грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції – 48345,75грн.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції, між Головним управлінням комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (замовником) та позивачем (генпідрядником) був укладений договір підряду №31 від 09.12.2009 року. Відповідно до п.3.4 зазначеного договору генпідрядник за згодою замовника має право заключати субпідрядні угоди для виконання робіт відповідно до умов цього договору.

Згодом, позивачем було укладено договір про надання послуг механізмами №11 від 01.02.2010 року з ТОВ «Флексеко Пікбуд», який є по суті субпідрядним договором по відношенню до договору №31. Відповідно до п.1.1, п.3.2.1 Договору №11 ТОВ «Флексеко Пікбуд» зобов'язувався надати послуги з транспортного обслуговування, а позивач - зобов'язувався забезпечити своєчасне та належне оформлення, у встановленому порядку, транспортних документів, робити відмітки в талонах виконавця фактичного часу роботи механізмів.

В свою чергу, ТОВ «Флексеко Пікбуд» уклало з ТОВ «Ціль інвест» договір №-02-10 від 01.02.2010 року «Про надання послуг механізмами».

Суми податку на додану вартість по податкових накладних, виданих позивачу були включені ПАТ «Пересувна механізована колона-43» до складу податкового кредиту, що було відображено в податкових деклараціях з податку на додану вартість за лютий-липень 2010 року.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що приймання передача виконаних робіт по договору №11 між ПАТ «Пересувна механізована колона-43» та ТОВ «Флексеко Пікбуд» були оформлені актами на суму 1620298,06грн. Матеріалами справи підтверджується та обставина, що позивачем на адресу ТОВ «Флексеко Пікбуд» було перераховано грошові кошти у розмірі 1620298,06 гривень, в тому числі податку на додану вартість 193383,01 грн. згідно ряду платіжних доручень, що не заперечувалося сторонами. Результати виконаних робіт по договору №11 були передані позивачем, як генпідрядником, до Головного управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (замовник), про що свідчать наявні в матеріалах справи акти №1 за лютий 2010 року та №2 за липень 2010 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зобов'язання за договором №11 від 01.02.2010 року були виконанні сторонами у повному обсязі, що підтверджується актами приймання передачі, податковими накладними, платіжними дорученнями щодо оплати за надані послуги (виконані роботи), тощо та передані замовникові без претензій та зауважень.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 зазначеної норми права визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону).

Під визначенням податковий кредит, наведеним у п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» слід розуміти - суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Дата виникнення права платника податку на податковий кредит, як це визначено у п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 наведеного Закону, це дата здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 наведеного вище Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Системний аналіз пунктів 7.2, 7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту.

Положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» кореспондуються з відповідними нормами Податкового кодексу України.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, можливо зробити висновок, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов:

- фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції, оскільки податковий кредит складається з сум податку, сплачених у зв'язку з придбанням або виготовленням товару, умова придбання або виготовлення товару є обов'язковою та підлягає доказуванню;

- наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми податку на додану вартість;

- подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи містять належним чином засвідчені копії договорів, податкових накладних, акти приймання-передачі, а також платіжні доручення. Вказані документи містять назву постачальника та покупця, перелік виконаних робіт (наданих послуг), підписи уповноважених представників сторін, печатки підприємств, які фіксують факт здійснення господарської операції, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Окрім того, на дату проведення спірної господарської операції, ТОВ «Флексеко Пікбуд» було зареєстроване як юридична особа та було платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №36768174. У період здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Флексеко Пікбуд», останній подавав необхідну звітність до податкового органу та сплачував податок на додану вартість. Отже, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Доказів того, що результати робіт (послуг) не були використані позивачем у власній господарській діяльності як і доказів порушення позивачем періоду формування податкового кредиту у даних правовідносинах відповідачем суду не надано.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду апеляційної інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Вишгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області – залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.