Постанова № 40189366, 18.08.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2014 року Справа № 911/14/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Жаботиної Г.В., Палія В.В.розглянувши матеріали касаційноїскаргиПриватного сільськогосподарського підприємства "Шевченківське"напостанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2014у справігосподарського суду Київської області № 911/14/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська боргова компанія"доПриватного сільськогосподарського підприємства "Шевченківське"простягнення заборгованостіза участі представників сторін:

від позивача - Литвин Д.В.;

від відповідача - Куценко О.В.

У С Т А Н О В И В:

28.12.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська боргова компанія" звернулися до господарського суду Київської області з позовом, а в подальшому з уточненнями до нього про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Шевченківське" заборгованості за договором фінансового лізингу № 01-70/1/08-обл від 24.04.2008р. у розмірі 30 255,34грн.

03.03.2014р. рішенням господарського суду Київської області (суддя Скутельник П.Ф.), залишеним без змін 04.06.2014р. постановою Київського апеляційного господарського суду (судді: Федорчук Р.В., Лобань О.І., Майданевич А.Г.) позов задоволено, присуджено до стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Шевченківське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська боргова компанія" 30 255,34 грн заборгованості по лізингових платежах.

У касаційній скарзі ППСП "Шевченківське" посилалися на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, а саме не прийняли до уваги неправомірне відступлення права грошової вимоги, укладене між Товариством з обмеженою відповідальністю "АНСУ" та позивачем, тому просили скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Судами обох інстанцій установлено, що 24.04.2008р. між ТОВ "Українська лізингова компанія" (лізингодавець) та ПСП "Шевченківське" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 01-70/1/08-обл, за умовами якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмету лізингу, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору (п. 1.1. договору).

Належне виконання лізингодавцем своїх зобов'язань підтверджено матеріалами справи та не оспорювалось лізингоодержувачем. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором зі сплати лізингових платежів, на підставі пункту 8.1. Додатку №4 "Загальні умови фінансового лізингу" до договору, лізингодавцем вилучено предмет лізингу, що підтверджується актом приймання-передачі від 03.12.2009р.

Відповідач належним чином не виконав зобов'язань за договором зі сплати лізингових платежів до дати вилучення предмета лізингу - 03.12.2009р., у зв'язку з чим виникла заборгованість 30 255,34 грн., наявність якої та її розмір не спростовувався підприємством.

29.03.2013р. відповідно до п. 9.4. договору фінансового лізингу, між ТОВ "АНСУ" (фактор) та ТОВ "Українська лізингова компанія" (клієнт) укладено договір факторингу № 29-13, за умовами якого, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові право вимоги за договорами фінансового лізингу, визначеними в додатку №1.

Частиною 1 статті 1077 Цивільного кодексу України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

01.04.2013р. відповідно до п. 5.3.2. договору факторингу, між ТОВ "АНСУ" (первісний кредитор) та ТОВ "Українська боргова компанія" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 04/2013-1, за умовами якого новий кредитор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження первісному кредитору, а первісний кредитор зобов'язується відступити новому кредитору право вимоги за договорами фінансового лізингу, визначеними в додатку №1.

Задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції виходили з того, що за приписами статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містить і стаття 526 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Абзацом 2 частиною 1 статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно статті 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

На підтвердження письмового повідомлення відповідача про відступлення права вимоги, матеріали справи містять копії повідомлення про відступлення права вимоги №001/05 від 21.05.2013р., про відступлення права вимог №73 від 04.04.2013р. та фіскального чеку №9901 від 21.05.2013р.

Таким чином, укладений між позивачем та ТОВ "АНСУ" договір щодо відступлення права вимоги відповідав формі правочинів, на підставі яких виникли зобов'язання, право вимоги за яким було передано новому кредиторові, що кореспондується з вимогами статті 513 Цивільного кодексу України, а тому доводи скаржника щодо недійсності правочину в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України правомірно відхилені судами.

Належних обґрунтувань, які б спростовували висновки обох судових інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Шевченківське" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2014р. у справі господарського суду Київської області № 911/14/14 - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяГ.В. Жаботина СуддяВ.В. Палій