Рішення № 4018801, 18.06.2009, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"18" червня 2009 р.

справа № 5020-3/133

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне Російсько-Українське підприємство Севастопольський судноремонтний завод “ЛАЗАРЄВСЬКЕ АДМІРАЛТЕЙСТВО”

(99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 13)

до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод”

(99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 13)

про визнання права на оренду на умовах договору оренди основних фондів підприємства № 01-084 від 01.12.2004,

за зустрічним Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський

позовом завод”

(99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 13)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне Російсько-Українське підприємство Севастопольський судноремонтний завод “ЛАЗАРЄВСЬКЕ АДМІРАЛТЕЙСТВО”

(99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 13)

про повернення обладнання у кількості 21 одиниця,

Суддя Головко В.О.

За участю представників:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) –Позднякова М.М., представник, довіреність № б/н від 01.09.2008, ТОВ Спільне російсько-українське підприємство "ССЗ "Лазаревське адміралтейство";

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - Коломаченко Г.П., представник, довіреність № 02/34-ю від 23.12.2008, ВАТ "Севастопольський морський завод";

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Спільне Російсько-Українське підприємство Севастопольський судноремонтний завод “ЛАЗАРЄВСЬКЕ АДМІРАЛТЕЙСТВО” (далі –Позивач) звернулося до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод” (далі –Відповідач) про визнання права на оренду на умовах договору оренди основних фондів підприємства № 01-084 від 01.12.2004.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач чинить перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю “Спільне Російсько-Українське підприємство Севастопольський судноремонтний завод “ЛАЗАРЄВСЬКЕ АДМІРАЛТЕЙСТВО” у реалізації права на оренду майна.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 20.02.2009 позовна заява прийнята до розгляду суддею Головко В.О. та порушено провадження у справі № 5020-3/133.

Ухвалою суду від 17.04.2009 для сумісного розгляду з первісним позовом у справі № 5020-3/133 прийнято зустрічну позовну заяву, в якій Відкрите акціонерне товариство “Севастопольський морський завод” вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне Російсько-Українське підприємство Севастопольський судноремонтний завод “ЛАЗАРЄВСЬКЕ АДМІРАЛТЕЙСТВО” необґрунтованими відповідними доказами, зазначає, що позивач втратив статус орендаря спірного майна, та просить зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Спільне Російсько-Українське підприємство Севастопольський судноремонтний завод “ЛАЗАРЄВСЬКЕ АДМІРАЛТЕЙСТВО” повернути Відкритому акціонерному товариству “Севастопольський морський завод” обладнання у кількості 21 одиниця за переліком відповідно до інвентаризаційного опису (Додаток № до договору), передане у тимчасове користування за договором оренди №01-084 від 01.12.2004.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судових засіданнях 03.06.2009 та 10.06.2009 були оголошені перерви відповдно до 10.06.2009 та 18.06.2009

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

В С Т А Н О В И В:

01.12.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне Російсько-Українське Підприємство «Севастопольський морський завод «Лазарєвське Адміралтейство»(Орендар) та Відкритим акціонерним товариством «Севастопольський морський завод»(Орендодавець) був укладений договір оренди основних фондів підприємства № 01-084 (далі –Договір) (т.1, арк.с. 9-12).

Відповідно до п.1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (оренду) обладнання в кількості 21 одиниця, відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів (Додаток № 1) (т.1, арк.с.54-56) та акту приймання-передавання (Додаток № 2) (т.1, арк.с.57).

Згідно з пунктом 3.2 Договору строк його дії був визначений сторонами з 01.12.2004 по 31.12.2007, тобто становить 3 роки 1 місяць.

21.12.2007 Орендодавець звернувся до Орендаря з заявою (вих. № 09/02-1035) про пролонгацію зазначеного Договору та проханням про письмове висловлення ставлення Орендаря щодо продовження строку дії Договору або його припинення (т.1, арк.с.13).

Листом № 29-06/508 від 29.12.2007 Орендар надав Орендодавцеві згоду на продовження строку дії Договору на 2008 рік (т.1, арк.с.14).

05.12.2008 Орендодавець листом № 09/02-720 повідомив Орендаря про закінчення строку дії Договору та запропонував здійснити повернення нерухомого майна за даним Договором в порядку, встановленому діючим законодавством (т. 1, арк.с.62).

Листами № 09/02-773 від 30.12.2008, № 09/02-37 від 30.01.2009, № 02/682 від 16.02.2009, №02/724 від 06.03.2009 Орендодавець повторно звертався до Орендаря з вимогою про повернення зазначеного нерухомого майна, що, на думку Орендодавця, неправомірно утримується по закінченню строку дії Договору (т.1, арк.с. 63-64, 85-87).

Суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне Російсько-Українське підприємство Севастопольський судноремонтний завод “ЛАЗАРЄВСЬКЕ АДМІРАЛТЕЙСТВО” обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод” –такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні положення містяться також у статті 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 6 зазначеної статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 284 Господарського кодексу України, істотною умовою договору оренди є, зокрема, строк, на який укладається договір оренди. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України).

Таким чином, статтею 284 Господарського кодексу України встановлені певні вимоги до змісту відповідної заяви про припинення або зміну договору оренди, що дозволяє чітко з’ясувати волевиявлення та ставлення сторони за договором до продовження строку його дії, що висловлюються у встановлений законом строк, тобто один місяць після закінчення строку, встановленого умовами договору оренди.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що листи Орендодавця № 09/02-720 від 05.12.2008, № 09/02-773 від 30.12.2008, № 09/02-37 від 30.01.2009, № 02/682 від 16.02.2009, №2/724 від 06.03.2009 за своїм змістом не відповідають приписам частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України, тобто за своєю правовою природою не є заявами про припинення зазначеного Договору, а містять лише вимогу про повернення нерухомого майна, що перебуває в строковому платному користуванні Орендаря.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що листи Орендодавця № 02/682 від 16.02.2009, №02/724 від 06.03.2009 надіслані Орендареві поза межами одного місяця після закінчення строку дії Договору, тобто після 31.01.2009, у зв’язку з чим зміст вказаних листів не приймається судом до уваги.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зазначене дозволяє суду зробити висновків про те, що вказані листи за своїм змістом не є належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджують факт висловлення Орендодавцем ставлення щодо припинення дії Договору в місячний строк, що в свою чергу свідчить про відсутність заяв Орендодавця про припинення зазначеного Договору.

Таким чином, внаслідок відсутності зі сторони Орендодавця заяви про припинення спірного Договору, наданої Орендареві протягом місячного строку відповідно до вимог частини 4 статті 284 Господарського кодексу України, договір оренди основних фондів підприємства № 01-084 від 01.12.2004 вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені його первісною редакцією та з урахуванням угоди про продовження строку його дії на 2008 рік (т.1, арк.с.14), тобто строком до 31.01.2013 ((01.12.2004 по 31.12.2008 (з урахуванням продовження строку дії договору на 1 рік) - 4 роки 1 місяць).

Водночас суд звертає увагу на той факт, що 01.01.2009 Орендодавцем на адресу Орендаря було надіслано два екземпляра договорів оренди основних фондів підприємства №09-06/450-Ю, предметом якого, виходячи з п.1 даного договору, є строкове платне користування обладнанням відповідно до інвентаризаційного опису та акту передачі-прийому; тобто предмети договору оренди основних фондів підприємства №09-06/450-Ю від 01.01.2009 та договору оренди основних фондів підприємства №01-084 від 01.12.2004 є тотожними.

Платіжними дорученнями №108 та №113 від 27.01.2009 Орендарем було здійснено авансовий платіж в розмірі 750000 грн. в якості передплати за договорами № 501809 від 01.06.2007, № 09-05/449-Ю від 01.01.2009, № 09-06/450-Ю від 01.01.2009.

Однак, листом № 001.1-92 від 28.01.2009 Орендар повідомив Орендодавця про те, що оплата за договорами № 09-05/449-Ю від 01.01.2009 та № 09-06/450-Ю від 01.01.2009 не може бути зарахована їм у зв’язку з тим, що дані договори фактично не укладались Орендодавцем; проте, зазначені грошові кошти Орендодавець на користь Орендаря не повертав.

В подальшому, листом № 29/03-17 від 18.02.2009 Орендар звернувся до Орендодавця з проханням про здійснення заліку в розмірі 400000 грн. в якості орендної плати за попередньо укладеними договорами, зокрема, договором № 01-084 від 01.12.2004, однак Орендодавцем ані вказаного заліку, ані повернення грошових коштів на адресу Орендаря не здійснювалось; існування даних обставин підтверджується як належними та допустимими доказами, наданими сторонами під час розгляду справи, так і поясненнями представників сторін.

Таким чином, відсутність факту повернення перерахованих Орендарем на користь Орендодавця грошових коштів в якості передплати за користування орендованим майном, за відсутності інших договорів та угод, укладених сторонами стосовно оренди даного майна після закінчення строку дії вказаного Договору, свідчить як про намір Орендаря здійснювати подальше користування зазначеним майном на умовах Договору, так й про належне виконання їм обов’язків щодо своєчасного перерахування орендної плати, передбачених розділом 4 Договору, та прийняття Орендодавцем даного виконання.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності права.

Зазначене дозволяє суду зробити висновки про те, що оскільки право ТОВ СРУП «ССЗ «Лазарєвське адміралтейство»на оренду зазначеного майна за Договором фактично не визнається ВАТ «Севастопольський морський завод», дане право підлягає відповідному захисту шляхом визнання його в судовому порядку.

Стосовно зустрічних позовних вимог ВАТ «Севастопольський морський завод», з урахуванням вищевказаних встановлених обставин та висновків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 387 зазначеного Кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Основними елементами, що визначають сутність віндикаційного позову, є його предмет і підстави, тобто матеріально-правова вимога позивача до відповідача, та посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

В свою чергу, підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування, визначений ст. 387 зазначеного Кодексу.

Проте, зі змісту зустрічного позову ВАТ «Севастопольський морський завод»вбачається, що його підставою фактично є утримання ТОВ СРУП «ССЗ «Лазарєвське адміралтейство»майна, що було передано йому у тимчасове користування за договором оренди основних фондів підприємства № 01-084 від 01.12.2004, за відсутністю законних підстав та порушення відповідних норм закону й прийнятих договірних зобов’язань, чим порушуються права та охоронювані законом інтереси ВАТ «Севастопольський морський завод»на отримання належного йому майна по закінченню строку дії вказаного Договору.

Однак, предметом даного зустрічного позову, тобто матеріально-правовою вимогою до Відповідача за зустрічним позовом, є зобов’язання ТОВ СРУП «ССЗ «Лазарєвське адміралтейство»повернути майно, передане за вказаним Договором у його користування, в порядку пункту 1 статті 785 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, використовуючи підстави позову, безпосередньо передбачені статтею 387 Цивільного кодексу України, ВАТ «Севастопольський морський завод»використано спосіб захисту порушеного на його думку права – присудження до виконання обов’язку в натурі, тобто в порушення вимог ст.387 Цивільного кодексу України помилково обрано предмет віндикаційного за своєю суттю позову.

Викладене дозволяє зробити висновків про те, що в силу вимог ст.387 Цивільного кодексу України, за наявністю визнаного судом права ТОВ СРУП «ССЗ «Лазарєвське адміралтейство»на оренду зазначеного майна, зустрічний позов ВАТ «Севастопольський морський завод»по даній справі спростовується фактичними обставинами даної справи та не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається:

у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу по даній справі покладаються на Відповідача за первісним позовом –ВАТ «Севастопольський морський завод».

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Російсько-Українське Підприємство «Севастопольський морський завод «Лазарєвське Адміралтейство»задовольнити.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне Російсько-Українське Підприємство «Севастопольський морський завод «Лазарєвське Адміралтейство» (99001, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, 13, код у ЄДРПОУ 30394016, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) право на оренду обладнання в кількості 21 одиниць відповідно до інвентаризаційного опису (додаток № 1) та акту приймання-передавання (додаток № 2), на умовах договору оренди основних фондів підприємства № 01-084 від 01.12.2004, строком до 31.01.2013.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Севастопольський морський завод» (99001, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, 13, код у ЄДРПОУ 14312370, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Російсько-Українське Підприємство «Севастопольський морський завод «Лазарєвське Адміралтейство»(99001, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, 13, код у ЄДРПОУ 30394016, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) державне мито в розмірі 85,00 грн. (вісімдесят п’ять грн. 00 грн.) та витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 118 грн. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.).

4. У задоволенні зустрічного позову Відкритого акціонерного товариства «Севастопольський морський завод»відмовити повністю.

Суддя підпис В.О. Головко

Рішення оформлено згідно з вимогами

ст. 84 ГПК України та підписано 23.06.2009

РОЗСИЛКА:

1. ТОВ Спільне Російсько-Українське підприємство Севастопольський судноремонтний завод “ЛАЗАРЄВСЬКЕ АДМІРАЛТЕЙСТВО”

(99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 13)

2. ВАТ “Севастопольський морський завод”

(99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 13)

3. Справа