Рішення № 40185760, 14.08.2014, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2014 року Справа № 925/2/14

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Гень С.Г.,

за участю представників сторін:

від позивача - Федоренко О.І., Гураль С.П.- представники за довіреностями,

від першого відповідача - представник не з'явився,

від другого відповідача - Сіденко С.А. - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1", м. Черкаси

до 1.товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Інжинірінг",

м. Черкаси

2. Черкаської центральної товарної біржі, м. Черкаси

про визнання недійсним правочину,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2013 року до господарського суду Черкаської області звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Сван-1" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Інжинірінг" про визнання недійсним правочину.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 06 березня 2014 року зі справи №925/2/14 прийнято відмову позивача від позову та припинено провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2014 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 червня 2014 року постанову суду апеляційної інстанції від 22 квітня 2014 року та ухвалу суду першої інстанції від 06 березня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 02 липня 2014 року справу №925/2/14 прийнято до свого провадження суддею Васяновичем А.В. та призначено розгляд справи на 17 липня 2014 року.

Заявою від 14 липня 2014 року (а.с. 2-11 т. 3) позивач доповнив позов новими підставами та просив суд визнати недійсним правочин - біржову угоду купівлі-продажу транспортного засобу реєстраційний №18982 від 25 листопада 2010 року, що була укладена на підставі протоколу №18555 проведення біржових торгів від 25 листопада 2010 року та зареєстрована в журналі реєстрації біржових угод під номером 18982 на товарній біржі "Черкаська Центральна товарна біржа", в результаті укладення якої відбулось відчуження автомобіля ВАЗ 21093, синього кольору, 2006 року випуску, державний номерний знак СА2972АН, № двигуна 21114416064, № кузова Y6D21093060017314 товариством з обмеженою відповідальністю "Сван-1" товариству з обмеженою відповідальністю "Агро Інжинірінг".

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 17 липня 2014 року задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Черкаську центральну товарну біржу, а розгляд справи було відкладено на 31 липня 2014 року.

Розгляд справи здійснюється після відкладення.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити повністю.

Представник першого відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву суду не надав.

Оскільки перший відповідач не був позбавлений права надати суду необхідні докази та свої доводи і міркування щодо предмету спору шляхом письмових пояснень та заперечень, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, та оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Представник другого відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 13 серпня 2014 року за №259 та зазначав, що оскаржувана біржова угода від 25 листопада 2010 року не суперечить п. 6 ст. 15 Закону України "Про товарну біржу", оскільки в даному випадку продавалась партія товару, а не один автомобіль.

Крім того, другим відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності в порядку визначеному ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності було заявлено також і першим відповідачем (а.с.143-144 т.1).

Позивачем 14 серпня 2014 року було надано суду заяву про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

В судовому засіданні, яке відбулося 14 серпня 2014 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/2/14.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та другого відповідача, а також дослідивши докази, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з відповідним позовом про визнання недійсним договору купівлі - продажу транспортного засобу, позивач, в обґрунтування своїх вимог, посилався на приписи ст. ст. 203, 215 ЦК України та зазначав, що оспрюваний правочин є збитковим, а тому суперечить положенням ст. 79 ГК України та статуту товариства, крім того, як зазначав позивач особа, що підписала договір не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки ОСОБА_4 не призначався засновниками на посаду генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1".

Водночас позивач зазначав, що ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" передбачено, що не можуть бути предметом біржової торгівлі речі, визначені індивідуальними ознаками, якщо вони не продаються як партія, а також будь - які вживані товари, включаючи транспортні засоби та капітальні активи. Оскільки проданий автомобіль на час укладення оспорюваного правочину був вживаним, останній не міг бути предметом біржової торгівлі.

Також позивач стверджував, що при укладенні біржової угоди мала місце зловмисна домовленість генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" ОСОБА_4 (якого в подальшому було призначено директором товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інжинірінг") з покупцем, внаслідок чого транспортний засіб було продано за ціною нижчою від ринкової та в результаті чого були завдані позивачу збитки.

Оскільки при визначенні ціни реалізації автомобіля до балансової вартості необхідно було додати і суму ПДВ, що не було зроблено, позивач також зазначав, що було порушено і вимоги Закону України "Про податок на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 25 листопада 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Сван-1" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Інжинірінг" (покупець) було укладено біржову угоду купівлі - продажу транспортного засобу, реєстраційний номер 18982.

Біржовими торгами є торги, що публічно і гласно проводяться в торговельних залах біржі за участі членів біржі по товарах, допущених до реалізації на біржі в порядку, встановленому правилами біржової торгівлі, як це встановлено ст. 281 ГК України.

Сторонами було досягнуто згоди про відчуження позивачем на користь відповідача ряду автомобілів, в тому числі і легкового автомобіля ВАЗ 21093, синього кольору, 2006 року випуску, державний номерний знак СА2972АН, № двигуна 21114416064, № кузова Y6D21093060017314.

Вартість реалізації даного транспортного засобу згідно бухгалтерської довідки №91 від 24 листопада 2010 року визначена в розмірі 6 551 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що 29 листопада 2010 року було проведено повний розрахунок за спірним договором, в тому числі і за придбаний автомобіль позивачем було отримано кошти в сумі 6 551 грн. 00 коп.

За своєю правовою природою біржова угода є договором купівлі-продажу та відповідає вимогам ст. 655 ЦК України, якою встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як зазначалося вище, позивач вказував, що оспорюваний правочин був підписаний особою у якої був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Так, в обґрунтування зазначених обставин, позивач зазначав наступне:

Протокол №10/06/07 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" від 07 червня 2010 року, яким було призначено на посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" ОСОБА_4 підписаний не учасниками товариства - громадянами ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а невідомими особами.

Позивач вважає, що підписи засновників товариства - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 при укладенні установчого договору товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" від 22 лютого 2002 року суттєво відрізняються від підписів під тими ж прізвищами на інших документах, створених після 2002 року, а саме на протоколі №10/06/07 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" від 07 червня 2010 року.

В зв'язку з чим позивач стверджує, що підписи під прізвищами засновників товариства на протоколі загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1", а саме: на протоколі №10/06/07 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" від 07 червня 2010 року є підробленими.

Позивач вказував, що при з'ясуванні обставин підписання ОСОБА_5 протоколів зборів засновників, зокрема, №10/06/07 від 07 червня 2010 року, яким на посаду генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" було призначено ОСОБА_4, останній зазначив, що ніяких протоколів останнім часом він не підписував.

Крім того позивач зазначав, що станом на дату створення протоколу №10/06/07 від 07 червня 2010 року, а також на даний час печаткою та документами товариства володіють невідомі особи, оскільки арбітражний керуючий-розпорядник майна, виконуючий обов'язки керівника боржника не отримав печатки та документів від жодного із представників товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1", у зв'язку з чим опублікував оголошення в друкованих засобах масової інформації про визнання втраченої печатки недійсною та виготовити іншу печатку.

Водночас, як з'ясовано судом під час розгляду справи, рішення загальних зборів учасників (оформлене протоколом №10/06/07 від 07 червня 2010 року), про призначення на посаду генерального директора позивача ОСОБА_4 є чинним та в установленому законом порядку не було визнано недійсним.

Наведене вище рішення загальних зборів учасників товариства не є предметом розгляду даного спору.

Будь-яких трудових спорів з цього питання також не було, а тому посилання позивача про те, що оспорюваний договір підписаний не уповноваженою особою є безпідставним та необґрунтованим.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

З матеріалів справи вбачається, що 25 жовтня 2011 року ухвалою господарського суду Черкаської області зі справи №10/5026/2337/2011 було порушено провадження у справі про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1".

Розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Юдицького Олександра Вікторовича.

Ухвалою суду від 09 лютого 2012 року керівника боржника Вінника Сергія Васильовича - голову ліквідаційної комісії відсторонено від посади та покладено на розпорядника майна Юдицького Олександра Вікторовича виконання обов'язків керівника товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1".

Згідно абзаців 2 та 3 п. 11 розділу X Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI)" положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.

Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Оскільки на даний час у справі №10/5026/2337/2011 триває процедура розпорядження майном боржника, то застосовуються положення Закону, без врахування змін внесених Законом України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI, яким Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" викладено у новій редакції.

Після завершення процедури розпорядження майном по даній справі та прийняття відповідного рішення комітетом кредиторів і судом, можлива подальша як санація підприємства, так і його ліквідація, або укладання у справі про банкрутство мирової угоди.

Відповідно до ст. 25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) ліквідатор має право подавати до господарського суду заяви про визнання угод боржника недійсними на підставах, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону.

Підстави визнання угод боржника недійсними в процедурі банкрутства передбачені виключно ч. 11 ст.17 Закону.

При цьому слід зазначити, що в тому випадку коли виконання договору завдає збитків боржнику, то це є підставою як для розірвання договору в односторонньому порядку за заявою керуючого санацією на підставі ч. 10 ст. 17 Закону (відмови від виконання договору), так і для визнання його недійсним в порядку ч. 11 ст.17 Закону.

Відповідно до ч. 11 ст. 17 Закону угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо:

угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки;

угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника.

Все отримане за такою угодою повертається сторонам.

Розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство.

Тобто, угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки може бути визнана недійсною тільки в межах справи про банкрутство боржника.

Не зважаючи на це, розпорядник майна, що виконує обов'язки керівника підприємства звернувся до суду з даним позовом в порядку позовного провадження на стадії розпорядження майном.

Водночас, відповідно до положень Цивільного кодексу України, а також Господарського кодексу України, якщо будь-якій особі завдано збитків в результаті невиконання чи виконання правочину, це є підставою для відшкодування винною особою збитків (шкоди), а не для визнання такого правочину недійсним.

Низька ціна продажу певного товару не є самостійною підставою для визнання договору недійсним, а неотримання прибутку є ризиком комерційної діяльності кожного господарюючого суб'єкта.

Проданий автомобіль був в експлуатації 4 роки 11 місяців, та мав пробіг 224 147 км., що і стало визначальним при визначенні його вартості при продажу.

Спірний договір від продавця було укладено в особі ОСОБА_4, а від покупця в особі ОСОБА_10

Позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_4 будучи генеральним директором позивача діяв зловмисно. В матеріалах справи відсутні докази, в т.ч. судові рішення із висновками про те, що біржова угода була результатом зловмисної домовленості представників її сторін та укладалася на шкоду інтересам продавця.

Як зазначається в постанові пленуму Вищого господарського суду України, від 29 червня 2013 року, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

Таким чином суд не вважає переконливими доводи позивача про те, що при укладенні біржової угоди мала місце зловмисна домовленість одного представника з іншим.

З приводу доводів позивача про порушення при укладенні біржової угоди положень Закону України "Про товарну біржу", суд погоджується із їх обґрунтованістю, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 279 ГК України товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов'язаним з ним торговельним операціям.

Товарна біржа є юридичною особою, діє на засадах самоврядування і господарської самостійності, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням.

Товарна біржа створюється на основі добровільного об'єднання заінтересованих суб'єктів господарювання.

У відповідності до ч. 6 ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" не можуть бути предметом біржової торгівлі речі, визначені індивідуальними ознаками, якщо вони не продаються як партія, а також будь-які вживані товари, включаючи транспортні засоби, та капітальні активи. Таке обмеження не поширюється на майно, яке відчужується з податкової застави, а також майно, конфісковане відповідно до закону.

Суд вважає, що за змістом цієї норми продаж вживаних товарів на біржі заборонений у будь-якому випадку, крім продажу майна, що відчужується з податкової застави, а також майно, конфісковане відповідно до закону. Ця норма не допускає об'єднання вживаних товарів у партію для їх продажу, виходячи із прямого змісту ст. 15 Закону.

Всіма учасниками процесу не заперечується, що всі автомобілі, в тому числі і автомобіль ВАЗ 21093, синього кольору, 2006 року випуску, державний номерний знак СА2972АН, № двигуна 21114416064, № кузова Y6D21093060017314, на час продажу були вживаними.

Таким чином суд вважає, що продаж цього авто через укладення біржового договору порушує вимоги чинного законодавства України.

У відповідності до ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а встановлення такої обставини є підставою для визнання договору недійсним.

Проте, як зазначалося вище, відповідачами були подані заяви про застосування судом до позовних вимог наслідків спливу позовної давності.

Водночас, позивачем було надано суду заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначав, що оскільки лише з моменту внесення відомостей до ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 19 серпня 2013 року про призначення арбітражного керуючого Юдицького Олександра Вікторовича на посаду керівника товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" виникла можливість переоформлення карток зразків підписів в установах банків та отримання виписок про рух коштів на поточних рахунках позивача за минулі роки, і саме з цього часу у арбітражного керуючого Юдицького Олександра Вікторовича виникло право звертатись до різних органів із запитами від імені товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1".

Необхідність таких звернень була спричинена тим, що попередні керівники позивача не передавали арбітражному керуючому Юдицькому Олександру Вікторовичу бухгалтерські та інші документи, матеріальні та інші цінності, печатки та штампи товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1".

12 вересня 2013 року арбітражний керуючий отримав банківські виписки, з яких дізнався про покупця та перелік проданих транспортних засобів.

21 червня 2013 року отримано вперше відповіді від ВРЕР ДАІ щодо транспортних засобів товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1".

Крім того, позивач зазначав, що позов було подано з пропуском позовної давності лише на один місяць, якщо відрахувати позовну давність з моменту укладення оспорюваного договору (25 листопада 2010 року була укладена біржова угода, а 25 грудня 2013 року було подано позов).

Частиною 2 ч ст. 267 ЦК України визначено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - постанова).

Водночас, в п. 4.1. вищезазначеної постанови вказано, що якщо порушення права мало місце до призначення ліквідаційної комісії, а позов подається у процесі ліквідації юридичної особи, перебіг позовної давності починається з моменту, коли про порушене право чи про особу, що його порушила, стало відомо чи мало стати відомо правовласникові, а не ліквідаційній комісії.

У зв'язку з наведеним господарськими судами не можуть братися до уваги також доводи новопризначеного (новообраного) керівника підприємства, установи, організації про те, що він дізнався про порушене право очолюваної ним юридичної особи лише з часу свого призначення (обрання), оскільки позовна вимога заявляється про захист прав саме юридичної особи, а не прав її керівника.

Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин

Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у зобов'язаннях, визначені у главі 19 Цивільного кодексу України.

Під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальний трирічний строк позовної давності щодо визнання біржової угоди від 25 листопада 2010 року недійсною сплив 25 листопада 2013 року.

В той же час позивач звернувся з позовом до суду лише 30 грудня 2013 року, що підтверджується відтиском поштового штемпелю на конверті, адресованого господарському суду Черкаської області в якому надійшов відповідний позов.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сван-1" було стороною спірної угоди, а не арбітражний керуючий Юдицький Олександр Вікторович, а тому саме товариство було обізнано з усіма умовами даного правочину з моменту його укладання.

Крім того, арбітражний керуючий в своїй заяві вказує, що після 12 вересня 2013 року зміг встановити кому транспортні засоби було відчужено.

Тобто, за два місяці до закінчення позовної давності новому керівнику було відомо про відчуження транспортного засобу, проте, позов було подано до суду лише 30 грудня 2013 року.

З урахуванням викладеного підстав для визнання судом наведених в заяві причини пропущення позовної давності поважними не вбачається.

За змістом ч. 3-5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже суд вважає, що позовні вимоги з цих підстав не підлягають задоволенню, в зв'язку з пропуском позивачем позовної давності.

З урахуванням вищенаведеного також не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання недійсним спірного договору з підстав порушення положень (стандартів) бухгалтерського обліку та вимог Закону України "Про податок на додану вартість".

Позивач вказував, що у зв'язку з не включенням до вартості товару суми ПДВ було порушено законодавство та заподіяно додаткові майнові збитки.

Водночас при цьому необхідно зазначити, що порушення підприємством податкового законодавства є підставою для донарахування контролюючим органом такому підприємству сум несплачених податків та застосування додаткових штрафних санкцій після проведення необхідних перевірок. Для захисту інтересів держави в такому випадку звертаються уповноважені контролюючі органи.

Відповідно до ст. 84 ГПК України, якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, в рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них.

Звертаючись до суду позивач самостійно визначає особу до якої пред'являє свою вимогу, тобто визначає відповідача.

З урахуванням клопотання позивача від 16 липня 2014 року, судом 17 липня 2014 року було залучено до справи другим відповідачем товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Інжинірінг".

Проте, товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Інжинірінг" не є стороною спірного договору купівлі-продажу, а є суб'єктом господарювання, що лише надавало послуги при укладанні біржової угоди.

За таких обставин позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" до другого відповідача заявлено безпідставно.

З урахуванням викладеного, в задоволенні позову слід відмовити повністю, оскільки позов ні до першого, ні до другого відповідача задоволенню не підлягає.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 49, ст. ст. 82-85 ГПК України суд,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 19 серпня 2014 року.

Суддя А.В.Васянович