Ухвала суду № 40181130, 13.08.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/4192/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Міліціанов Р. В.Номер провадження 22-ц/788/1519/14 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 24

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

13 серпня 2014 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Маслова В. О. , Лузан Л. В. ,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2014 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «Імперіал» про визнання договору про надання послуг з придбання об'єкта нерухомого майна частково недійсним,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ПП «Імперіал» про визнання недійсними п. п. 5.2, 5.3 договору від 12 березня 2014 року відмовлено за необгрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі: визнати недійсними пункти 5.2 та 5.3 договору надання послуг, пов'язаних із придбанням однокімнатної квартири, що був укладений між позивачем та відповідачем 12 березня 2014 року.

Зазначає, зокрема, що суд не врахував, що умови договору, а саме - пункти 5.2 та 5.3, є дискримінаційними та несправедливими стосовно його прав як споживача, оскільки суттєво порушують його права стосовно свободи в укладенні будь-яких договорів та виборі контрагентів, що суперечить положенням ЦК України (статтям 319, 627). Крім того, умови договору не можуть обмежувати права його родичів, які гарантовані Конституцією України (статті 24, 32, 41) та закріплені у ЦК України, а, отже, такі умови створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, який підтримав скаргу з викладених в них мотивів, представника відповідача, який заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

16 червня 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 12 березня 2014 року між ним та ПП «Імперіал» був укладений договір надання послуг, пов'язаних з придбанням однокімнатної квартири.

Відповідно до п.1 договору, він визначає взаємовідносини сторін по наданню послуг, пов'язаних із продажем / обміном / придбанням / орендою однокімнатної квартири.

Згідно п. 5.2 договору, у випадку самостійного придбання об'єкту нерухомості замовником (позивачем) за адресою, наданою виконавцем (відповідачем) на своє ім'я або на родичів, знайомих та інших третіх осіб, замовник зобов'язаний сплатити неустойку в п'ятикратному розмірі вартості послуг наданих виконавцем.

Відповідно до п. 5.3 договору, виконавець має виключне право на виконання доручення замовника. Замовник зобов'язаний на протязі дії договору не укладати подібні угоди із будь-яким із посередників або третіми особами відносно об'єкта нерухомості, наданого агентом (відповідачем).

Посилався на те, що передбачені вказаними пунктами умови договору не відповідають положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», є дискримінаційними та несправедливими, порушують права споживача на свободу в укладенні будь-яких договорів та виборі контрагентів, тобто суперечать ст. ст. 319, 627 ЦК України. Крім того, зазначав, що умови договору не можуть обмежувати права його родичів, гарантовані ст. ст. 24, 32, 41 Конституції України та закріплені в ЦК України, отже, вони створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків йому на шкоду.

Просив визнати недійсними пункти 5.2 та 5.3 договору надання послуг, пов'язаних із придбанням однокімнатної квартири, що був укладений між позивачем та відповідачем 12 березня 2014 року.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що п. 5.2 договору щодо обмеження для укладання договорів, в тому числі і для родичів позивача, не порушує його прав, так як вказаним пунктом передбачена відповідальність у випадку самостійного придбання об'єкту нерухомості за адресою, наданою відповідачем, але без участі останнього, на ім'я позивача чи його родичів, і за умови, коли близькі позивачу особи дізнались про існування запропонованого відповідачем об'єкта від позивача, а тому умови цього пункту узгоджуються з іншими умовами договору, зокрема п. п. 2.2.4, 5.5, які забороняють позивачу розповсюджувати інформацію, отриману від відповідача в ході виконання договору, та першого речення п. 5.3 договору, яким передбачене виключне право виконавця на виконання доручення замовника.

Крім того, суд послався на те, що позивач не довів наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду йому як споживачеві в результаті включення в договір п. 5.3, який за його порушення не передбачає правових наслідків у вигляді певної відповідальності або штрафних санкцій, а неустойку визначено лише у випадку недотримання споживачем п. 5.2 договору.

Такі висновки суду відповідають вірно встановленим судом обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.

Судом вірно встановлено, що 12 березня 2014 року між ОСОБА_3 як замовником та ПП «Імперіал» як виконавцем було укладено договір про надання послуг (а.с. 4), згідно умов якого він визначає взаємовідносини сторін по наданню послуг, пов'язаних із продажем / обміном / придбанням / орендою однокімнатної квартири.

Відповідач зобов'язався надавати інформацію про виставлені на продаж об'єкти нерухомості, консультувати з приводу відчуження, обміну, придбання об'єкту нерухомості (п. 2.1.), а позивач зобов'язався скористатися наданими варіантами по об'єкту нерухомості, інформувати щодо оглянутих об'єктів нерухомості, інформувати про відмову від надання послуг, дотримуватися суворої конфіденційності отриманої інформації та не використовувати її у випадку відмови від послуг відповідача (п.2.2.).

Відповідно до п. 5.2. договору, передбачена відповідальність покупця у випадку самостійного придбання (обміну) об'єкту нерухомості наданого виконавцем, на ім'я замовника або його родичів, знайомих, третіх осіб. Замовник зобов'язується сплатити неустойку в п'ятикратному розмірі вартості послуг, визначених в п.4 договору.

Згідно п.5.3. договору виконавець має виключні права на виконання доручення замовника. Замовник зобов'язується протягом строку дії договору не укладати подібні угоди з будь - якими посередниками або третіми особами відносно об'єкта нерухомості, наданого агентством.

Відповідно до положень ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

В силу ст.6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами

цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають

право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного

законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити

від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі

якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті

відносин між сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами), вимог, які встановлені, в тому числі, ч. 1 статті 203 цього Кодексу.

Ч. 3 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Ст. 628 ЦК визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, вказані норми законів передбачають добровільність в укладенні угод.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ч. 1 ст. 3 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд прийшов до вірного висновку про те, що, всупереч вимогам вказаних процесуальних норм, позивач не надав суду доказів для задоволення його позову з заявлених ним підстав відповідно до положень ЦК України, які передбачають підстави для визнання правочинів недійсними, та положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»:

1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

3. Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

4. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

5. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

6. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

7. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

8. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону, згідно якого умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

З огляду на зміст ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 вказаного Закону встановлено, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Суд прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для застосування вказаних положень Закону, пославшись на те, що, хоча п. 5. 3 укладеного між сторонами договору і має нечіткий характер, забороняючи позивачеві «укладати подібні угоди з посередниками або третіми особами», тобто стосується невизначеного кола правових відносин та необмеженого кола осіб, і в той же час не забороняє відповідачеві пропонувати об'єкт нерухомості, з яким ознайомився споживач, іншим особам на договірній основі, а тому має ознаки несправедливого, проте обов'язковою умовою для визнання його недійсним є наявність таких несправедливих умов, які, всупереч вимогам добросовісності, мають наслідком такого договору істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, а наявність такого дисбалансу, який би завдав шкоди споживачеві чи існувала вірогідність її нанесення, не доведена в справі.

Позивач не надав доказів тому, у чому саме полягає несправедливість оспорюваних ним пунктів договору з огляду на наслідки такої несправедливості, передбачені вказаною нормою Закону України «Про захист прав споживачів», а тому зміст оспорюваних пунктів з врахуванням цієї норми не є підставою для визнання їх недійсними. Ознаки, зазначені у ч. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", які б давали підстави кваліфікувати умови договору несправедливими, що могло б потягнути недійсність оспорюваних пунктів договору, не зазначені ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі.

При цьому суд вірно врахував, що зміст оспорюваного п. 5.2 договору, узгоджується зі змістом інших пунктів договору, які відображають його зміст, зокрема п. п. 2.2.4, 5.5, які забороняють позивачу розповсюджувати інформацію, отриману ним від відповідача в ході виконання умов договору, а також першого речення п. 5.3 договору, яке не оспорюється, про наявність у виконавця виключних прав на виконання доручення замовника.

З огляду на вказані умови договору, обмеження замовника на протязі дії договору не укладати подібні угоди із будь-яким із посередників або третіми особами не порушує його права, оскільки ця заборона стосується саме об'єкта нерухомості, наданого агентом (відповідачем).

Суд зробив вірний висновок про те, що відповідальність позивача, згідно умов договору, може настати у випадку розповсюдження ним конфіденційних відомостей третім особам (родичам) щодо названого виконавцем об'єкта виключно за наявності його вини, згідно ст. 614 ЦК України, тобто обумовлена неправомірною поведінкою замовника та обставинами порушення інших умов договору.

Умова щодо розміру неустойки, визначеного п. 5.3 договору, відповідає ч. 1 ст. 549 ЦК України, яка передбачає, що неустойка (штраф, пеня). - це грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, і не суперечить вимогам закону з врахуванням положень щодо того, що сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору відповідно до ст. ст. 3, 6, 627 ЦК України.

Враховуючи добровільність підписання позивачем правочину, прийняття ним на себе обов'язків конфіденційності та передачу відповідачу виключного права по наданню запитуваних послуг, передбачення, що відповідальність настає у випадку придбання об'єкту нерухомого майна запропонованого відповідачем без участі останнього, суд вірно не знайшов підстав для визнання недійсним п. 5.2 договору.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду про те, що укладений між сторонами договір є договором приєднання з посиланням на ст. 642 ЦК України та на ту обставину, що він є типовим для всіх клієнтів відповідача, оскільки всі умови договору, права та обов'язки сторін визначені саме цим договором і не регламентуються іншими актами відповідача, на які містив би посилання вказаний договір. Позивач не був позбавлений можливості брати участь у визначенні його умов і не був обмежений у праві відмовитись від його укладення, якщо вони його не влаштовували.

Проте це не впливає на обгрунтованість висновку суду про те, що позивач погодився саме з такими умовами запропонованого йому договору та підписав його.

Апеляційна скарга не містить посилань на факти чи обставини, які б могли були підставою для скасування рішення суду, її доводи не спростовують висновків суду, не дають підстав для висновку про невірність застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до невірного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України і підстав для його скасування не вбачається.

У відповідності до п. 1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 307 ч. 1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2014 року в даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -