Ухвала суду № 40180295, 11.08.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2014 р.Справа № 524/10325/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Водолажської Н.С.

за участю секретаря судового засідання Зарицька Т.В.

Представник третьої особи - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.07.2014р. по справі № 524/10325/13-а

за позовом ОСОБА_3

до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області

третя особа ОСОБА_2

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_3, звернулась до Автозаводського районного суду м. Кременчук з позовом до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, 3-тя особа: ОСОБА_2, в якому, після уточнення позовних вимог, просила суд визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 467 від 03.09.2013 року «Про надання дозволу на переведення житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 з житлового в нежитловий фонд».

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчук від 17.07.2014 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, третьою особою подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги третя особа посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: Конституції України, Цивільного кодексу України, Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, ДБН В.2.2-15-2005, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник третьої особи, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника третьої особи, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що третя особа ОСОБА_2 має на праві власності квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 01 червня 2012 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 3282.

З метою здійснення підприємницької діяльності вказана особа звернулася до відповідача щодо надання дозволу і прийняття рішення про переведення належної їй квартири із житлового до нежитлового фонду з метою подальшої її реконструкції під об'єкт непромислового характеру.

05 квітня 2013 року відповідачем - виконавчим комітетом Кременчуцької міської Ради за результатами розгляди заяви третьої особи ОСОБА_2 було прийнято рішення за № 188 «Про відмову у наданні дозволу на переведення житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 з житлового в нежитловий фонд в м. Кременчуці». Відповідно до вищевказаного рішення їй, як власнику квартири, відмовлено в наданні дозволу на переведення жилих приміщень квартир із житлового в нежитловий фонд в м. Кременчуці з метою реконструкції під об'єкт непромислового характеру. Підставою відмови в наданні дозволу на переведення належної їй квартири до нежитлового фонду виконавчим комітетом Кременчуцької міської Ради зазначена відсутність письмової згоди мешканців суміжних квартир з першого та другого поверхів, а також, що вона не надала документи, які свідчили б про непридатність квартири для проживання. Необхідність її переведення в нежитловий фонд не обумовлюється винятковістю, крайньою необхідністю чи іншими надзвичайними обставинами. Бажання заявника змінити статус житлових приміщень на приміщення для підприємницької діяльності не є винятковим випадком в розумінні статті 8 Житлового Кодексу УРСР.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 червня 2013 року по адміністративній справі за № 524/3592/13-а за позовом ОСОБА_2 до цього відповідача про скасування рішення та покладення зобов'язання, позов було задоволено. Скасовано рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради від 05 квітня 2013 року за № 188 «Про відмову у наданні дозволу на переведення житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 з житлового в нежитловий фонд в м. Кременчуці». Зобов'язано виконавчий комітет Кременчуцької міської Ради повторно розглянути питання щодо надання дозволу на переведення вказаного житлового приміщення в нежитловий фонд з метою реконструкції під об'єкт непромислового характеру.

На виконання постанови Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 червня 2013 року відповідач своїм рішенням за № 467 від 03 вересня 2013 року «Про надання дозволу на переведення житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 з житлового в нежитловий фонд» надав дозвіл ОСОБА_2 на переведення житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 з житлового в нежитловий фонд у м. Кременчуці з метою реконструкції під об'єкт непромислового характеру. При цьому, власники суміжних квартир так і не надали згоди ОСОБА_2 та відповідачу щодо переведення цього житлового приміщення до нежитлового фонду.

11 грудня 2013 року постановою Харківського апеляційного адміністративного суду вказана постанова Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 червня 2013 року скасована та прийнята нова постанова, якою ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову.

Отже, станом на день розгляду даної справи фактично та юридично чинне рішення відповідача від 05 квітня 2013 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відсутня письмова згода мешканці суміжних квартир з першого та другого поверхів будинку. Доводи представника відповідача, третьої особи ОСОБА_2 та її представника про те, що власники суміжних квартир чинять перешкоди ОСОБА_2 у користуванні належною їй на праві власності квартирою шляхом ненадання згоди на переведення квартири до нежитлового фонду, є нікчемними, оскільки ОСОБА_2 не зверталася з відповідним позовом до власників суміжних квартир щодо визнання незгоди цих осіб протиправною у порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 8 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності При цьому використання власності не може завдати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частина 2 статті 383 Цивільного кодексу України передбачає, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Згідно з чинним Житловим кодексом Української РСР житлові будинки і житлові приміщення призначаються для постійного проживання громадян. Виконання робіт з перебудови та перепланування житлових приміщень у багатоквартирних будинках із подальшим використанням їх як нежитлових приміщень повинно здійснюватися за згодою співвласників будинку та без обмеження їх інтересів та житлових прав.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про основи містобудування" однією із основних вимог до містобудівної діяльності є урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Згідно ст. 27 Закону України «Про архітектурну діяльність» під час організації та виконання будівельних робіт не повинні бути порушені права та інтереси суміжних землекористувачів, а також власників будинків і споруд.

Порядок переведення житлових квартир в нежитлові приміщення в м. Кременчуці Полтавської області визначений Правилами забудови міста Кременчука, затвердженими II сесією Кременчуцької міської ради VI скликання від 28.12.2010 року.

Чинним законодавством передбачено порядок розгляду виконавчими комітетами міських рад питань щодо переведення квартир в нежитловий фонд (з обов'язковим зазначенням функціонального призначення) з подальшим проведенням реконструкції таких квартир, натомість, виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради, взагалі не встановлено функціональне призначення після переведення до нежитлового фонду вищевказаної квартири та не встановлено види реконструкції цієї квартири.

Відповідно до пункту 1 статті 30 вказаних Правил встановлено вичерпний перелік вимог до порядку переведення житлових приміщень у нежитлові в багатоквартирних будинках державної, комунальної та приватної форм власності, проведення робіт по переобладнанню, розширенню, реконструкції, реєстрації та введення їх в експлуатацію. Для отримання відповідного дозволу особа, яка має намір переведення житлової квартири у нежитлове приміщення повинна подати до міської ради заяву з проханням дозволити переведення житлового приміщення у нежитлове. До заяви (клопотання) додаються:

- правовстановлюючий документ на житлове приміщення (договір купівлі-продажу, договір дарування, свідоцтво на право власності, оренди тощо);

- копія технічного паспорту на житлове приміщення.

- попередній висновок УМА про можливість влаштування у вказаному приміщенні запланованого закладу;

- експертно-технічний висновок проектного інституту або проектувальної організації, які мають відповідну ліцензію на реконструкцію, щодо технічної можливості реконструкції даного приміщення;

- акти огляду технічного стану суміжних квартир (розміщених з боків, над та під приміщенням квартири, яка переводиться з житлового фонду до нежитлового);

- письмова згода власників суміжних квартир, завірена нотаріально чи начальником житлово-ремонтної експлуатаційної дільниці ( ЖРЕД) або головою правління об'єднання співвласників.

Отже, чинним законодавством передбачено порядок розгляду виконавчими комітетами міських рад питань щодо переведення квартир в нежитловий фонд (з обов'язковим зазначенням функціонального призначення) з подальшим проведенням реконструкції таких квартир, натомість, відповідачем, взагалі не встановлено функціональне призначення після переведення вищевказаної квартири до нежитлового фонду та не встановлено види реконструкції цієї квартири.

Крім цього, власниками суміжних квартир не надавалися письмові згоди на переведення та реконструкцію квартири АДРЕСА_1, завірені нотаріально чи начальником житлово-ремонтної експлуатаційної дільниці ( ЖРЕД) або головою правління об'єднання співвласників.

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Як вбачається з вищевикладеного, дії відповідача та третьої особи можуть негативно вплинути на права та порушить законні інтереси мешканців нашого будинку.

Не зважаючи на вищевикладені обставини, рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 467 від 03.09.2013 року надано дозвіл гр. ОСОБА_2 на переведення належного їй на праві власності житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1, з житлового в нежитловий фонд з метою реконструкції під об'єкт непромислового характеру та призвело до грубого порушення законодавства під час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при бажанні ОСОБА_2 провести реконструкцію своєї квартири з переобладнанням її під об'єкт непромислового характеру, вона зобов'язана в обов'язковому порядку отримати згоду власників суміжних приміщень.

Крім того, судова колегія зазначає, що доводи апелянта, що власники суміжних квартир чинять перешкоди ОСОБА_2 у користуванні належною їй на праві власності квартирою шляхом ненадання згоди на переведення квартири до нежитлового фонду, є нікчемними, оскільки вона не зверталася з відповідним позовом до власників суміжних квартир щодо визнання незгоди цих осіб протиправною у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та правомірності дій відповідача при ухваленні 03 вересня 2013 року спірного рішення..

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.07.2014 року по справі № 524/10325/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.07.2014р. по справі № 524/10325/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Водолажська Н.С. Повний текст ухвали виготовлений 18.08.2014 р.