Ухвала суду № 40179969, 14.08.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/2318/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1745/К/14 суддя Ковтун Н.Г.

Категорія - 26 ( І ) Суддя-доповідач - Турік В.П.

УХВАЛА

Іменем України

14 серпня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Турік В.П.

суддів - Братіщевої Л.А., Грищенко Н.М.

при секретарі - Булах К.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 08 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник відповідача Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" - Колесніченко Інна Володимирівна

представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах на підземних роботах. Висновком МСЕК у 2007 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 20%, який при наступному переогляді 09.01.2013 року збільшено до 30% та встановлено безстроково.

Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в умовах шкідливих факторів, що перевищують гранично допустимий рівень, просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у сумі 243 000,00 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 08 липня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 15 000 грн., а також - на користь держави 243,60 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на недоведеність позивачем обставин справи, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема відсутні докази в підтвердження наявності факту заподіяння йому моральної шкоди, відсутні докази в підтвердження протиправності поведінки відповідача, при цьому позивач добровільно працював на підприємстві та жодних заперечень з його боку до роботодавця не надходило.

Судом невірно застосовано норми матеріального права до врегулювання спірних правовідносин та не враховано, що позивач звільнився з підприємства ще у 1993 році і з цього часу фактично припинилося порушення з боку відповідача ст. 153 КЗпП України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 26.07.1982 року по 28.01.1983 року працював підземним гірником, з 28.01.1983 року по 01.11.1987 року підземним бурильником шурупів, з 01.11.1987 року по 31.12.1987 року підземним прохідником, з 24.02.1989 року по 14.12.1993 року підземним слюсарем черговим на ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком».

14.12.1993 року звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а.с. 7-9).

Працюючи протягом тривалого часу, впродовж 11 років 5 місяців, в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищував ГДК позивач отримав професійне захворювання з відповідним діагнозом: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої ст. (пиловий бронхіт першої другої ст., емфізема легень першої - другої ст.). ЛН першого-другого ст.

Висновком МСЕК від 18.07.2007 року позивачу первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності з 16 липня 2007 року, який при переогляді в липні 2008 року залишився незмінним.

При переогляді 08 січня 2009 року позивачеві встановлено 35% втрати професійної працездатності з 08 січня 2009 року з наступним переоглядом 01 січня 2011 року та визнано інвалідом третьої групи.

При повторному переогляді 31.01.2011 року розмір втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінились, а з 01 лютого 2013 року розмір втрати професійної працездатності зменшено до 30% та встановлено безстроково.

Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_3 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і пов'язане з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

За загальним правилом про дію нормативно-правового акту в часі до кожної події, факту чи відносин застосовується той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент коли вказана подія, факт чи відносини мали місце (ст. 58 Конституції України).

Врахувавши викладене, суд першої інстанції правильно встановив, що у позивача право на відшкодування моральної шкоди виникло у 2007 році (на підставі довідки МСЕК серії ДНА-02 №020104 від 18.07.2007 року при первинному встановленні останньому ступеня втрати професійної працездатності). Отже, спір про відшкодування моральної шкоди працівникові, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, в даному випадку вирішується на підставі норм КЗпП України при доведеності виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах та інших юридично важливих обставин, а доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування судом першої інстанції норм матеріальної справи є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з акту розслідування професійного захворювання від 07 червня 2007 року (а.с. 10-11) причиною професійного захворювання ОСОБА_3 є тривалий стаж роботи в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищувала гранично допустимі, яка виникла в результаті порушення керівництвом підприємств, де працював хворий, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Доводи апеляційної скарги відповідача про добровільність виконання робіт у шкідливих умовах праці позивачем, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_3 моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів й на інших підприємствах, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" - відхилити.

Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 08 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: