Ухвала суду № 40175019, 14.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

14 серпня 2014 року м. Київ В/800/3629/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів: Головчук С.В., Олендера І.Я., Швеця В.В., Юрченка В.В.,

перевіривши заяву представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського, Державної казначейської служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

встановив:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року, позов задоволено частково: стягнуто з Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 6902,17 грн. Відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 15 листопада 2013 року № 239 (по стройовій частині) щодо виключення позивача зі списків особового складу; зобов'язання відповідача: поновити позивача з 15 листопада 2013 року на військовій посаді, виплатити інше грошове і матеріальне забезпечення за час вимушеного прогулу та зарахувати цей період до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання і до вислуги років, видати повторний наказ (по стройовій частині) про виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу після проведення усіх розрахунків; стягнення моральної шкоди.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження на вказані рішення.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України, суддя-доповідач виходив з того, що касаційна скарга не містить обґрунтування помилкового застосування судами норм матеріального та/або процесуального права і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

В заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали судді касаційної інстанції від 25 червня 2014 року представник позивача посилається на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України як судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час».

На підтвердження своїх вимог представник позивача додає копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2006 року у справі 4-641/05/06, від 19 квітня 2011 року у справі К-36272/09, від 9 червня 2011 року у справі К-29820/10, від 17 грудня 2013 року у справі К/9991/72360/12, постанови Вищого адміністративного суду України від 9 грудня 2011 року у справі К-12772/08, в яких, на його думку, згадані норми матеріального права застосовані інакше, ніж у даній справі.

Вивчивши заяву позивача та додані до неї матеріали, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), підставами для перегляду можуть бути виключно неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Як на причину звернення до суду з даним позовом позивач посилається на те, що всупереч вимогам пункту 242 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, з ним не проведено на день виключення зі списків особового складу всіх розрахунків, а саме - не виплачено грошову компенсацію замість неотриманого протягом служби речового майна, передбачену пунктом 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що з урахуванням дії пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошова компенсація повинна бути виплачена за речове майно, неотримане позивачем до 11 березня 2000 року та з 22 травня 2008 року.

Зокрема, виплата такої компенсації була призупинена Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" з 11 березня 2000 року.

Крім того, Законом України від 19 січня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію пункту 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було зупинено на 2007 рік.

Також, пункт 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було виключено згідно із Законом України від 28 січня 2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", проте вказані положення цього Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (по стройовій частині) від 15 листопада 2013 року № 239 щодо виключення позивача зі списків особового складу, суди виходили з того, що відповідачем під час звільнення з військової служби ОСОБА_2 порушено вимоги пункту 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо виплати позивачу як військовослужбовцю, який проходив військову службу за контрактом, грошової компенсації замість неотриманого речового майна. Відновлюючи порушене право, інтерес позивача, судами стягнуто на його користь суму такої грошової компенсації, а тому відсутні правові підстави для скасування пункту 3 оскарженого наказу.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди суди виходили з того, що стверджуване позивачем перебування у стані занепокоєння і розчарування не можна ототожнювати з фізичними чи моральними стражданнями у даному випадку, оскільки матеріали справи не свідчить про їх прояв. Відтак, не доведеною є фактична наявність моральної шкоди у вигляді понесених позивачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

У рішеннях, в яких, на думку представника позивача, має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у подібних правовідносинах встановлено таке.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2011 року у справі К-36272/09 залишено без змін постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2009 року, якими позов задоволено: стягнуто з Військової частини 3057 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно у сумі 1987,82 грн та вихідну допомогу при звільненні 4062,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що право на виплату компенсації за неотримане речове майно передбачене Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», порядок виплати грошової компенсації визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, якою затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час. Дія пункту 2 статті 9-1 зазначеного Закону, якою передбачено виплату компенсації за неотримане речове майно, на момент звільнення позивача зі служби (20 листопада 2008 року) була чинною, а тому підлягала виконанню.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що пункт 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є діючим та підлягає виконанню з моменту прийняття рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2011 року у справі К-29820/10 залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року, якими позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність військової частини А 1743 та стягнуто на користь ОСОБА_1 з військової частини А 1743 невиплачену компенсацію за неотримане речове майно у сумі 5044,86 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що право на виплату компенсації за неотримане речове майно передбачене Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», порядок виплати грошової компенсації визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, якою затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час. Дія пункту 2 статті 9-1 зазначеного Закону, якою передбачено виплату компенсації за неотримане речове майно, на момент звільнення позивача зі служби (22 червня 2009 року) була чинною, а тому підлягала виконанню.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що пункт 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є діючим та підлягає виконанню з моменту прийняття рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

З огляду на викладене, у вказаних рішеннях відсутнє неоднакове застосування норм матеріального права, оскільки суди дійшли висновку, що пункт 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є діючим та підлягає виконанню з моменту прийняття рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 9 грудня 2011 року у справі К-12772/08 скасовано ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2008 року, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2008 року змінено та скасовано її в частині відмови у позові. В цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову: стягнуто з Харківського університету Повітряних Сил Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна в розмірі 3706,78 грн. В решті постанову суду першої інстанції залишена без змін.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що на день підписання наказу про звільнення з військової служби у листопаді 2007 року ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна в порядку, встановленому Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444.

Отже, в даному випадку суд касаційної інстанції дійшов висновку про застосування Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, а не пункту 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", як про це ставилось питання у справі, про допуск якої до перегляду Верховним Судом України просить заявник.

В рішеннях, в яких, на думку представника позивача, має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, у подібних правовідносинах встановлено таке.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2013 року у справі К/9991/72360/12 залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року, якими позов задоволено та визнано протиправним та скасовано наказ начальника 30 автомобільної бази Генерального штабу Збройних Сил України від 9 липня 2012 року № 133 (по стройовій частині) в частині виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу.

Задовольняючи позов, суди дійшли висновку, що оскільки ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу до проведення з ним усіх необхідних розрахунків та без його згоди, що не відповідає вимогам Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, наказ начальника 30 автомобільної бази Генерального штабу Збройних Сил України від 9 липня 2012 № 133 (по стройовій частині) в частині виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу є протиправним та підлягає скасуванню.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Правовідносини між сторонами у справі, за яким ухвалене судове рішення від 17 грудня 2013 року у справі К/9991/72360/12 виникли з інших, відмінних між собою обставин, тобто такі правовідносини не є подібними, що виключає можливість допуску справи до провадження Верховного Суду України.

Зокрема, у даній справі ставилось питання лише про скасування пункту наказу начальника 30 автомобільної бази Генерального штабу Збройних Сил України від 9 липня 2012 № 133 (по стройовій частині) в частині виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу, на відміну від рішення, про перегляд якого ставиться питання, де суди вибрали інший спосіб захисту порушених прав позивача, а саме стягнення грошової компенсації замість неотриманого протягом служби речового майна.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2006 року у справі 4-641/05/06 залишено без змін рішення Апеляційного суду Рівненської області від 17 березня 2004 року, яким частково скасовано рішення суду першої інстанції та стягнуто з Рівненського ОВК на користь позивача 1025 грн моральної шкоди.

Задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди мотивовано тим, що невидача відповідачем речового майна і невиплата протягом п'яти років його вартості позивачу, порушила його права і примусила його терпіти моральні страждання.

Отже, у порівнюваних випадках мають місце різні правовідносини.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України для перегляду судового рішення немає.

Керуючись статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Відмовити в допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_2 до Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського, Державної казначейської служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди для перегляду ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2014 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:Черпак Ю.К. Головчук С.В. Олендер І.Я. Швець В.В. Юрченко В.В.