Ухвала суду № 40174970, 07.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2014 року м. Київ К/9991/76268/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складіГоловуючого суддіНечитайло О.М., суддів Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 р.

у справі №2а/1570/8953/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кран Логістик Сервіс»

до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кран Логістик Сервіс» (надалі-позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, уточненим в ході розгляду справи, до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 р., позов задоволено у повному обсязі: визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.10.2011 р. №0000162301, №0000172301, №0000182301, №0000192301, № 0000315701.

Вважаючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій, прийняті з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 09.02.2009 р. по 30.06.2011 р., за наслідками якої складено акт від 14.10.2010 р. № 835/23-00/35404011.

Як зазначено в акті перевірки, за перевірений період позивачем занижені податкові зобов'язання на суму 19 982,00 грн. за лютий 2011 року, а також завищений податковий кредит на суму 21 230,82 грн., у тому числі за вересень 2010 року на суму 5 266,67 грн., за жовтень 2010 року на суму 1 633,33 грн., за березень 2011 року на суму 4 083,33 грн. за червень 2011 року на суму 10 247,49 грн.

На підставі встановлених перевіркою порушень відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення від 21.10.2011 р.:

№ 0000182301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг) за основним платежем - 19 982,00 грн., штрафні санкції - 499,50грн.

№ 0000172301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг) за основним платежем - 14 330,82 грн., штрафні санкції - 3 582,71 грн.

№ 0000162301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг) за основним платежем 6 900,00 грн., штрафні санкції - 1725,00 грн.

№ 0000192301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток основним платежем - 13 329,10 грн., штрафні санкції - 3 332,28 грн.

№ 0003151701 про визначення суми грошового зобов'язання з податку доходів найманих працівників за основним платежем - 4 026,49 грн., штрафні санкції -1006,62 грн.

Спірними на етапі касаційного розгляду справи залишись податкові повідомлення- рішення № 0000162301, №0000172301 та № 0003151701.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги в частині названих податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні суми податкового кредиту по операціям з ТОВ «Клепсідра», ТОВ «Лантанбуд» та ПП «Вайлід» підтверджені позивачем належними податковими накладними, а висновки відповідача про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та завищення валових витрат по операціям із ПП «Грузовозофф» суперечать положенням податкового законодавства та спростовуються наданими позивачем первинними документами по цим операціям.

Як встановлено судами перших інстанцій, висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту на суму 21 230,82 грн. ґрунтується на тому, що позивач неправомірно відніс до податкового кредиту червня 2011 року ПДВ на суму 10 247,49 грн. по операціям із ПП «Грузовозофф», а також неправомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ, які на час перевірки не були підтверджені податковими накладними, а саме: за вересень 2010 року на суму 5 266,67 грн. по операціям з ТОВ «Клепсідра»; за жовтень 2010 року на суму 1 633,33 грн. по операціям з ТОВ «Лантан буд»; за березень 2011р. на суму 4083,33 грн. по операціям з ПП «Вайлід».

При цьому, наведені висновки, податковий орган обгрунтовує інформацією, яка міститься в акті про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Грузозозофф», відповідно до якого у даного підприємства відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Натомість суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги у зазначеній частині, дійшли висновку, що податковий кредит за наслідками здійснених господарських операцій з вказаними контрагентами сформований у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового Кодексу України, що підтверджується наявними у матеріалах справи первинним документами, зокрема, податковими накладними, які, як вказує відповідач, були відсутні під час проведення перевірки, наданими позивачем.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на те, що податковою інспекцією проводились перевірки позивача за 2009 - 2011 роки, відтак при розгляді даної справи підлягають застосуванню нормативні приписи як Закону України «Про податок на додану вартість» так і Податкового кодексу України.

Так, відповідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було надано усі податкові накладні, якими підтверджується реальність фінансово-господарських відносин з рядом контрагентів, як то -ТОВ «Клепсідра», ТОВ «Лантанбуд», ПП «Вайлід» та ПП «Грузовозофф», а відтак і суми податкового кредиту, сформованого за наслідками їхньої співпраці є правомірними, що спростовує висновок податкового органу в цій частині.

Слід також погодитись із висновком судів попередніх інстанцій, що податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на формування валових витрат та відповідно податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку контрагентів такого платника.

Сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат.

Щодо виявленого податковим органом в акті перевірки порушення позивачем Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в частині неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб у розмірі 383,29 грн. у зв'язку із проведеними виплатами доходу на користь приватного нотаріуса ОСОБА_5 26.04.2010 року за проведені нотаріальні дії, слід зазначити наступне.

Так, суди в спростування встановлених у цій частині порушень правомірно вказали на наявність довідки від 26.04.2010 р. №б/11, виданої приватним нотаріусом ОСОБА_5 про нарахування нею на суму отриманого від позивача доходу у розмірі 2 172,00 грн. податку на суму 694,00 грн. та платежів до Пенсійного фонду на суму 138,07 грн.

Тобто, визначення відповідачем суми податкового зобов'язання у вказаному податковому повідомленні-рішенні не може бути визнано судом таким, що вчинено на підставі Закону, а відтак є правильними висновки судів попередніх інстанції щодо протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанції.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 р. у справі №2а/1570/8953/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.