Рішення № 4017445, 01.02.2008, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" лютого 2008 р.

Справа № 4/491

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Хилька Ю.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 4/491

за позовом: Дочірнього підприємства "Кіровоградтепло" товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії", 25030, м. Кіровоград, вул. Кутузова, 23/16,

до відповідача: Приватного підприємства "Робер", 25028, м. Кіровоград, вул. Пацаєва, 6, корп. 3, кв. 80,

про стягнення 1 809, 31 грн.

За участю представників сторін:

від позивача - Гальчун О.В., довіреність № 7 від 30.01.2008 року;

від відповідача - участі не брали. Про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Поштове рекомендоване відправлення № 2541600 вручене відповідачу 04.01.2008 року.

СУТЬ СПОРУ:

Подано позов про стягнення із приватного підприємства "Робер", 25028, м. Кіровоград, вул. Пацаєва, 6, корп. 3, кв. 80, заборгованості за надані послуги з теплопостачання в розмірі 1 809, 31 грн. на користь Дочірнього підприємства "Кіровоградтепло" товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії", Кіровоград.

Відповідач позовні вимоги не заперечив, письмове пояснення чи можливі заперечення до суду не подав.

Представник позивача підтримав позовні вимоги повністю та просить винести рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши справу за наявними в ній матеріалами, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Правовідносини між учасниками спору виникли на підставі укладеного в результаті вільного волевиявлення сторін 12.10.2005 року договору на виробництво та постачання теплової енергії № 382 (в подальшому договір), предметом якого сторонами визначено проведення господарських операцій в результаті яких постачальник (позивач по справі) виробляє і надає споживачу (відповідач по справі) послуги з теплопостачання, а споживач приймає надані послуги, використовує теплову енергію і проводить оплату наданих послуг згідно до погоджених тарифів. Згідно до погодженого сторонами додатку 1 до договору визначено характеристику споживача теплової енергії та визначено об'єкт на який буде постачатись теплова енергія: м. Кіровоград вул. Волкова 11/1.

Згідно до п. 7 вказаного договору споживач повинен оплачувати вартість отриманої теплової енергії згідно з діючими тарифами та розцінками протягом поточного місяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.

На виконання умов договору позивач проводив постачання теплової енергії на об'єкт відповідача та в період з жовтня 2005 року по листопад 2007 року включно надав послуги з теплопостачання на суму 1 327 грн. 02 коп. Однак, в порушення умов договору відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання умов договору та не проводив оплату вартості фактично отриманих і використаних на свій розсуд послуг з теплопостачання, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 1 327 грн. 02 коп.

Вимоги позивача про проведення оплати згідно до рахунків - фактур залишені без задоволення та оплату не проведено, що слугувало підставою для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Проаналізувавши правовідносини між учасниками спору та надавши їм правову оцінку, господарський суд приходить до переконання, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення враховуючи наступне.

У відповідності до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Спірні правовідносини підпадають під дію приписів глави 63 Цивільного кодексу України згідно до положень яких:

стаття 903 Договір про надання послуг.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Стаття 902. Виконання договору про надання послуг. Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Стаття 903. Плата за договором про надання послуг. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наявність заборгованості та її розмір підтверджується фінансовою карткою відповідача про нарахування та сплату платежів станом на 17.12.2007 року та визначеною при розрахунку сумою заборгованості в розмірі 1 327 грн. 02 коп.

Крім того, за приписом ст. 625 цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Враховуючи викладене з відповідача підлягає до стягнення втрати від інфляції в розмірі 221 грн. 80 коп. за період з жовтня 2005 року по листопад 2007 року включно та три проценти річних в розмірі 47 грн. 70 коп. за цей же період.

Крім того, згідно до п. 7.1.1 договору позивачем нараховано пеню в розмірі 212 грн. 79 коп. враховуючи умови договору про нарахування пені за прострочення терміну оплати за фактично спожиту теплову енергію у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період коли нараховується пеня за кожен день прострочення. Однак, господарський суд не погоджується з розміром нарахованої до стягнення пені, оскільки сума з якої проведено нарахування пені 2 228 грн. 50 коп. не відповідає розміру фактичної заборгованості станом на червень 2007 року, а саме 1 327 грн. 02 коп.

Натомість, нарахування пені проведено в межах передбаченого ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Розмір пені розраховано не правильно та вимоги про її стягнення обґрунтовані частково.

При цьому господарським судом враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Згідно ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Згідно ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Отже, норми Господарського кодексу є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобов’язаннях суб’єктів господарювання.

Частина 1 ст. 231 Господарського кодексу України має імперативний характер і встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім того, згідно ст. 1 спеціального Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002 р. № 9221-ІІІ), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. В той же час, стаття 3 Закону, яка також носить імперативний характер, вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, зміст пункту 7.1.1 договору, який передбачає наслідки несвоєчасної оплати фактично отриманих послуг в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, є таким, що суперечить чинному законодавству.

За проведеними судом розрахунками на користь позивача підлягає до стягнення пеня в розмірі 126 грн. 51 коп. (1327,02 Х 8% Х 2 : 365 Х 183), а стосовно решти позовних вимог про стягнення пені слід відмовити.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 34, 44, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути із Приватного підприємства "Робер", 25028, м. Кіровоград, вул. Пацаєва, 6, корп. 3, кв. 80, (р/р 26007312980001 в КФ КБ "ПриватБанк", МФО 323583, код ЄДРПОУ 31703896) заборгованість по оплаті за надані послуги з теплопостачання в розмірі 1 327 грн. 02 коп., пеню 126 грн. 51 коп., втрати від інфляції 221 грн. 80 коп. та 3 % річних 47 грн. 70 коп. на загальну суму 1 723 грн. 03 коп., сплачене державне мито 96 грн. 90 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 96 грн. 90 коп. на користь дочірнього підприємства „Кіровоградтепло” товариства з обмеженою відповідальністю „Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії”, м. Кіровоград, вул. Кутузова, 23/16, (р/р 26002052903161 в КФ КБ „ПриватБанк” м. Кіровограда, МФО 323583, код ЄДРПОУ 33142568).

Наказ видати.

Згідно ч. 3 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Дане рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в установленому законом порядку.

Суддя Ю.І. Хилько