Постанова № 40167114, 13.08.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2014 р. Справа № 924/797/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Василишин А.Р. ,

судді Бучинська Г.Б.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Пількевич В.В.

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Хмельницької області від 09.07.14 р. у справі № 924/797/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Полонського підприємства теплових мереж, м. Полонне Хмельницька область

про стягнення 1 384 885, 57 грн. заборгованості, з яких 1 091430,31 грн. основного боргу, 86 661,22 грн. пені, 44 896,12 грн. 3% річних, 77 118,85 грн. інфляційних витрат, 84 779,07 грн. 7% штрафу

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 09.07.2014 р. у справі №924/797/14 (суддя Магера В.В.) позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Полонського підприємства теплових мереж про стягнення 1 384 885, 57 грн. заборгованості, з яких 1 091 430,31 грн. основного боргу, 86 661,22 грн. пені, 44 896,12 грн. 3% річних, 77 118,85 грн. інфляційних витрат, 84 779,07 грн. 7% штрафу - задоволено частково.

Стягнуто із Полонського підприємства теплових мереж на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 091 430,31 грн. основного боргу, 43 330,61 грн. пені, 44 896,12 грн. 3% річних, 74 652,09 грн. інфляційних витрат, 42 389,53 грн. 7% штрафу, 27 648,66 грн. відшкодування сплаченого судового збору. У позові щодо стягнення із відповідача 43 330,61 грн. пені, 42 389,53 грн. штрафу та 2 466,76 грн. інфляційних витрат відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Хмельницької області від 09.07.2014 р. у справі №924/797/14 позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 09.07.2014 р. у справі № 924/797/14 в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 675,73 грн. пені, 2 655,74 грн. штрафу, прийняти в цій частині нове рішення, за яким стягнути з Полонського підприємства теплових мереж на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 43 330,61 грн. пені, 42 389,53 грн. штрафу, у стягненні яких було відмовлено, в іншій частині рішення господарського суду Хмельницької області у справі № 924/797/14 від 09.07.2014 р. залишити без змін

Зокрема, скаржник посилаючись на те, що оскаржуване рішення в частині зменшення неустойки прийнято з порушенням норм матеріального (статей 233 ГК України, статей 549-552 ЦК України) та процесуального (статей 4-2, 43, 83, 84 ГПК України) права, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині.

Відповідачем не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність виняткових обставин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Суд не мав право зменшувати розмір нарахованих штрафних санкцій та застосовувати до спірних правовідносин статтю 551 ЦК України.

Відтак, судом не було досліджено питання наявності чи відсутності збитків. Відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Суд мав належним чином дослідити не лише доводи відповідача, а й позицію позивача щодо зменшення неустойки, чого не було зроблено, чим порушено вимоги статті 4 ГПК України, статті 233 ГК України. Крім того, суд першої інстанції повинен був у обов'язковому порядку дослідити наявність чи відсутність збитків у позивача, врахувати обов'язкові вимоги, встановлені чинним законодавством, зазначені як підставу для зменшення штрафних санкцій.

З урахуванням вище викладеного, скаржник просить суд апеляційної інстанції врахувати подану ним судову практику та наголошує, що відповідачем не надано жодних належних доказів щодо винятковості обставин для зменшення розміру пені. Просить задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

У відзиві на апеляційну скаргу Полонське підприємство теплових мереж вважає, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними, а рішення місцевого господарського суду законним. Крім того, зазначає, що однією із причин несвоєчасного розрахунку за спожитий природній газ являється тяжкий фінансовий стан підприємства.

Розпорядженням в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 12.08.2014р. у справі №924/797/14 змінено склад колегії, окрім заміни головуючого судді, змінено склад суду, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б.

Представник позивача (апелянта) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав зазначених в ній, вважає рішення господарського суду незаконним та необґрунтованим; пояснив, що господарський суд порушив пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не було; відповідно до Господарського кодексу України заборгованість контрагента по договірним відносинам не є такою підставою; просив рішення господарського суду скасувати в частині зменшення розміру пені та штрафу, а апеляційну скаргу - задоволити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, проте 11.08.14 р. надіслав на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу №640 від 05.08.14 р., в якому він, зокрема, просить здійснити розгляд справи за відсутності уповноваженого представника підприємства.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2012р. між ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (продавець) та Полонським підприємством теплових мереж (покупець) був укладений договір №12/824-БО-34 купівлі - продажу природного газу.

Відповідно до п.1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору.

Згідно з п.1.2. Договору газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, іншими споживачами.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що Продавець передає Покупцеві з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ обсягом до 386,0 тис. куб.м.

Зі змісту п.3.1. Договору вбачається, що право власності на газ переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Покупець до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає Продавцю належним чином оформлену заявку на планові обсяги споживання газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Плановий обсяг поставки підтверджується Продавцем та доводиться до відома газотранспортних підприємств в електронному вигляді оператором ЄГТСУ на відповідний місяць поставки (п.3.1.2. Договору).

Відповідно до п.3.3. Договору приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами (п.3.4. Договору).

Згідно п.4.1 договору, кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів газу покупця з урахуванням вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010р. №288 „Про затвердження методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям".

Пункт 5.1. Договору зазначає, що ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюється НКРЕ.

Ціна за 1000 куб. м природного газу становить 3 509,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 884,78 грн., крім того ПДВ - 20% - 776,96 грн., всього з ПДВ - 4 661,74 грн. (п.5.2. Договору).

Відповідно до п.6.1. Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п.6.3. Договору в платіжних дорученнях Покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у Покупця за цим договором Продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від Покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Кошти, які надійшли від Покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором.

У відповідності до п.7.2. Договору у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1. цього Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Пунктом 11.1. Договору визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.08.2012р. і діє в частині поставки газу до 31.12.2012р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення. Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

На виконання умов договору Продавець у жовтні-грудні 2012р. передав, а Покупець отримав природний газ в обсязі 419,90 тис. куб.м. на загальну суму 1 957 430,31 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.10.12р. (55,420 тис. куб.м. на суму 258 353,41 грн.), від 30.11.2012р. (123,343 тис. куб. м. на суму 574 992,50 грн.), від 31.12.2012р. (241,130 тис. куб.м. на суму 1 124 084,40 грн.).

Однак, в порушення умов договору, відповідач частково провів оплату вартості газу в сумі 866 000,00 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості за період з листопада 2012 року по травень 2014 р. Решта боргу в сумі 1 091 430,31 грн. залишилась непогашеною.

У зв'язку із наявною заборгованістю, позивач звернувся до господарського суду Хмельницької області із позовом про стягнення із відповідача 1 384 885,57 грн. заборгованості, з яких 1 091 430,31 грн. основного боргу, 86 661,22 грн. пені, 44 896,12 грн. 3% річних, 77 118,85 грн. інфляційних витрат, 84 779,07 грн. 7% штрафу за поставлений природний газ за неналежне виконання зобов`язань договору №12/824/БО-34 від 28.08.2012р. купівлі-продажу природного газу для вироблення теплової енергії.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Спірні правовідносини випливають з договору постачання товару.

У відповідності до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено місцевим господарським судом та знайшло своє підтвердження в апеляційному господарському суді, на час розгляду справи сума основного боргу відповідачем була не оплачена та останнім не оспорюється.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо стягнення основної суми заборгованості та правомірно стягнув з відповідача на користь позивача основний борг в розмірі 1 091 430 грн. 31 коп.

Щодо стягнення із відповідача 3% річних в сумі 44 896,12 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Дане підтверджується правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2010р. №4/720.

Аналізуючи поданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 44 896,12 грн., колегією суддів приймається до уваги, що при обрахуванні вказаних сум позивачем прийнято до уваги проведені відповідачем часткові оплати боргу по кожному періоду, що є правильним із врахуванням наявних в матеріалах справи розрахунків та документів.

Таким чином, місцевим господарським судом, правомірно задоволено вимоги в частині стягнення з відповідача 44 896,12 грн. 3% річних.

Щодо стягнення з відповідача позивачем пені в сумі 86 661,22 грн. і штрафу в сумі 84 779,07 грн., та підстав для їх стягнення, колегією суддів ураховується наступне.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 4 ст.231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Із наявного в матеріалах справи розрахунку пені в загальній сумі 86 661,22 грн. вбачається, що нарахування пені проведено вірно у відповідності до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів також приймається до уваги те, що згідно п.2 інформаційного листа ВГСУ Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року №01-06/249 „Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" від 13.07.2012р. №01-06/908/2012 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова від 27.04.2012р. №06/5026/1052/2011).

За таких обставин, стягнення з відповідача, відповідно до п.7.2 договору штраф у розмірі 7% вартості неоплаченого газу в сумі 84 779,07 грн. відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до матеріалів справи відповідач звертався з клопотанням про зменшення розміру неустойки (штрафу та пені) до 50%., у зв'язку з тим, що заборгованість Полонської міської ради перед відповідачем за виконані роботи станом на 01.06.2014 р. становить 1 684 289,59 грн. Відповідно до звіту про фінансові результати за 1 квартал 2014 р. сума збитків складає 1 051,0 тис. грн., а згідно балансу на 31.03.2014 р. сума збитків становить 5471,0 тис. грн.

Відповідач наполягав на тому, що надмірно велика сума штрафу та пені призведе до зупинення роботи підприємства, що матиме негативні наслідки для всіх мешканців міста Полонного. Також, відповідач просить суд врахувати, що, не дивлячись на збитковість, підприємство частково виконало зобов'язання з оплати поставленого природного газу на суму 866 000,00 грн.

Вказані доводи, відповідач підтвердив наявними в матеріалах справи доказами, надавши: копію звіту про фінансові результати за 1 квартал 2014р., копія балансу на 31.03.2014 р., довідку про заборгованість бюджетних організацій, копію розрахунку обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що надана населенню, копія розрахунку обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що надана бюджетним організаціям, копію рішення виконавчого комітету від 28.10.2011р. про визнання підприємства виконавцем послуг з вивезення твердих побутових відходів, довідку про заборгованість Полонської міської ради за виконані роботи.

Пунктом 3 частиною 1 статті 83 ГПК України визначено право господарського суду приймаючи рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 3.17.4. Постанови Пленуму ВГС України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК),господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони(в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що наведені відповідачем обставини є винятковими, і такі, що пов'язані з об'єктивними обставинами, а тому колегія суддів погоджується з висновком про зменшення розміру пені до 43 330,61 грн., розмір штрафу до 42 389,53 грн. на підставі п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України та п.3.17.4. Постанови Пленуму ВГС України від 26 грудня 2011 року № 18.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача втрати від інфляційних процесів у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків у розмірі 77 118,85 грн. - інфляційні втрати.

За умовами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 3 квітня 1997 року № 62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Суд першої інстанції здійснивши перерахунок суми інфляційних втрат встановив, що останній становить - 74 652,09 грн., при заявленому - 77 118,85 грн. Відтак, місцевий суд зазначив, що позивачем при обрахуванні інфляційних витрат за період з грудня 2012р. по лютий 2013р. не прийнято до уваги, що в ці періоди відповідач частково погашав заборгованість, а саме: 24.12.2012р., 28.12.2012р., 03.01.2013р., 01.02.2013р., тому на відповідні дати прострочення платежів був відсутній період, який би передував простроченню, та дорівнював би одному календарному місяцю.

Відтак з урахуванням вище викладеного, доводи апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Хмельницької області від 09.07.2014 р. у справі №924/797/14 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу №924/797/14 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.