Постанова № 40162017, 08.08.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2014 р. Справа № 804/16941/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луніної О.С. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МД Груп Дніпропетровськ» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року ТОВ «МД Груп Дніпропетровськ» (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до СДПІ з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідача) в якому просило:

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2013 року за №00372310 СДПІ з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 2 522 352,35 грн. (в тому числі 2 362 126,00 грн. за основним платежем та 160 226,35 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- стягнути з Державного бюджету України судові витрати зі сплати судового збору у сумі 458,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкової інспекції щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток є помилковими та безпідставними з огляду на те, що основним видом його діяльності є оптова торгівля металами та металевими рудами. При здійсненні своєї господарської діяльності у перевіряємому періоді основними постачальниками металопрокату були - ТОВ «МД Холдінг» та ЧП «КВВМПУ», поставка металопрокату відбувалась на умовах «FCA» (франко-перевізник) ст. Запоріжжя-Ліве» згідно Міжнародних правил «Інкотермс» у редакції 2000р. Для відшкодування можливих витрат від псування, знищення майна під час його транспортування до складу покупця, а також під час зберігання на складі, між позивачем та ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» укладені договір добровільного страхування майна та Генеральний договір добровільного страхування фінансових ризиків, при цьому, вартість страхових послуг (розмір страхового платежу) розраховувалась відповідно до вартості та обсягу товару, який застрахований. Сплата страхових платежів підтверджується платіжними документами, а факт надання страхових послуг відповідними актами.

З огляду на наведене, позивач вважає, що ним правомірно враховано витрати із страхування майна (ризиків, що пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майна) у складі валових витрат з податку на прибуток підприємств та ці витрати підтверджені платіжними дорученнями та первинними бухгалтерськими документами, оформленими відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Окрім того, позивач зазначає, що посилання податкового органу на не встановлення фактів настання страхових випадків за договором страхування, частину ризиків за якими передано перестрахувальникам, не доводить фіктивність господарських операцій, оскільки настання чи не настання страхового випадку є особливістю діяльності у сфері страхування і не настання страхового випадку не свідчить про заборону віднесення до витрат сплачених позивачем страхових платежів. Тому позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача надала суду клопотання про розгляд справи без її участі в порядку письмового провадження.

Представник позивача на минулих судових засіданнях позов підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. Надав письмові заперечення, у яких посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, так як не настання страхових випадків, не надання пояснень щодо доцільності проведення страхування майна (металопродукції), яке транспортується, беручи до уваги перелік ризиків, визначених договором страхування, що є страховими випадками, та настання яких практично неможливе.

Частиною 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи та дослідивши письмові докази, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «МД Груп Дніпропетровськ» 16.08.2005 р. зареєстроване у виконавчому комітеті Дніпропетровської міської ради, про що в журналі реєстраційних справ зроблено запис за №1 224 102 0000 015856, та перебуває на обліку в органах державної податкової служби за № 4345 та є платником податку на додану вартість.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 11.11.2013 року по 22.11.2013 року на підставі наказу від 01.11.2013 року № 290 про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки, виданого СДПІ з обслуговування ВП у м. Дніпропетровську МГУМ, головним державним ревізором - інспектором відділу оподаткування та контролю об'єктів і операцій управління податкового супроводження підприємств хімічної та інших галузей - Чухаленко Людмилою Леонідівною, згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та п. 79.2 ст. 79 ПК України, проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ «МД Груп Дніпропетровськ» з питань дотримання податкового законодавства при фінансово-господарських взаємовідносинах з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» за період з 01.07.2010 року до 31.03.2012 року.

За результатами перевірки, СДПІ з обслуговування ВП у м. Дніпропетровську МГУМ складено акт №357/231-33717794 від 06.12.2013 р. (а.с. 15-41 том 1).

У ході проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «МД Груп Дніпропетровськ» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при взаємовідносинах з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року, встановлено:

- порушення п. 138.2 ст. 138, абзац «в» пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, абзац «е» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ПК України, що призвело до безпідставного заниження податку на прибуток на суму 2 362 126,11 грн. в тому числі за

4 квартал 2010 року - 609 283,05 грн.,

1 квартал 2011 року - 480 816,07 грн.,

2 квартал 2011 року - 477 211,55 грн.,

3 квартал 2011 року - 469 462,60 грн.,

4 квартал 2011 року - 293 734,47 грн.,

1 квартал 2012 року - 31 618,37 грн.

Підставою для таких висновків податкового органу стало те, що у період співробітництва позивача з ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» страхові випадки не виникали; позивачем не були надані пояснення щодо доцільності проведення страхування майна (металопродукції), яке транспортується; перелік страхових ризиків, визначених договором страхування, що є страховими випадками, настання яких практично є неможливим (місцевість на якій розташований склад металопродукції не підтверджена виникненню стихійних лих, які визначені договором страхування), проведеною перевіркою не виявлено факту надання послуг страхування ПАТ «СК «Прогрес-Фонд; проведеною перевіркою не підтверджено реальність здійснення позивачем фінансово-господарських операцій з придбання у ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» послуг із страхування; при цьому, також в основу встановленого порушення покладено і висновки акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 19.07.2013р. щодо питань дотримання вимог податкового законодавства ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» за висновком якого встановлено, що правочини укладені вказаною вище страховою компанією є нікчемними та такими, що суперечать інтересам держави і суспільства згідно п.п.1,2 ст. 215, п.п.5 ст.203, ст. 216 ЦК України

За наслідками акту перевірки, СДПІ з обслуговування ВП у м. Дніпропетровську МГУМ винесено податкове повідомлення-рішення від 19.12.2013 року за № 0000372310 про донарахування податку на прибуток у сумі 2 522 352,35 грн., в тому числі за основним платежем - 2 362 126,700 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 160 226,35 грн.

Під час судового розгляду встановлено, що між ТОВ «МД Груп Дніпропетровськ» (страхувальником) та ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» були укладені:

- генеральний договір добровільного страхування фінансових ризиків № 0802/02-317 від 02.08.2010 р.;

- генеральний договір добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ №0802/01-310 від 02.08.2010 р.

Окрім того, до вищевказаних договорів сторонами укладені додаткові угоди №1-3 за умовами якими продовжувалися строки дії вказаних договорів страхування.

При цьому, згідно п.1.2 договору від № 0802/02-317 від 02.08.2010 р., предметом договору визначено майнові інтереси страхувальника (позивача), що не суперечать чинному законодавству України і пов'язані з фінансовим ризиком в його підприємницькій (господарській) діяльності.

Згідно розділу 2 вказаного вище договору, страховим випадком за цим договором є збитки страхувальника внаслідок невиконання (неналежного виконання) контрагентами страхувальника зобов'язань за договором (контрактам, угодам), укладеним між страхувальником і контрагентом, що сталися внаслідок надзвичайних та непереборних при даних умовах обставин, зокрема6 дія стихійних лих під час та на місця виконання зобов'язань; банкрутство контрагента страхувальника, підтвердженого судовим рішенням; банкрутство банку, який обслуговує страхувальника.

Також, за п. 1.2 договору №0802/01-310 від 02.08.2010 р. визначено, що предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а саме: надходження товару (металопрокат) на склад, згідно Переліку застрахованого майна, складеного на підставі первинних документів страхувальника, та знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Байкальська, буд. 1.

Згідно розділу 2 вказаного договору, страховими випадками за цим договором є: пошкодження або загибель застрахованого майна внаслідок пожежі; пошкодження або загибель застрахованого майна внаслідок стихійних лих, а саме: бурі, виходу, землетрусу, удару блискавки, виверження вулкану, обвалу, зсуву, паводку, повені, селю, просідання грунту, дії грунтових вод, надзвичайних для даної місцевості морозів та снігопадів, граду, зливи.

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаними договорами підтверджується дослідженими як судом у ході судового розгляду справи, так і податковим органом під час перевірки та відображеними в акті перевірки первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями договорів страхування, копіями актів виконаних робіт про надання страхових послуг, копіями платіжних доручень, що підтверджують факт сплати позивачем страхових платежів на користь ПАТ «СК «Прогрес-Фонд».

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що передбачено ст. 61 Конституції України.

Згідно п.75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

За приписами ст. 2 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Відповідно до ст. 16 вказаного Закону, страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі у визначені строки та виконати інші умови договору.

Також, пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного станом на 4 квартал 2010р.) було встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку - п.5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податків.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Приписами п.п.140.1.6 п.140.1 ст. 140 ПК України встановлено, що при визначенні об'єкта оподаткування, враховуються будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати зі страхування ризиків, пов'язаних з виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

З аналізу наведених норм вбачається, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати платника податку із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Таким чином, зазначені вище обставини та досліджені первинні бухгалтерські документи не були враховані податковою інспекцією, що призвело до необґрунтованих висновків про відсутність факту надання послуг страхування з боку страхової компанії, що суперечить як встановленим обставинам, підтвердженими належними доказами, які свідчать про реальність господарських операцій позивача за вищевказаними договорами страхування майна та фінансових ризиків позивача з урахуванням того, що позивачем були здійснено перерахування страхових платежів за вказаними договорами страхування на користь страхової компанії, що є свідченням понесення позивачем відповідних витрат у відповідності до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного станом на 2010р.), ст.138, п.п.140.1.6 п.140.1 ст.140 ПК України.

Також, є безпідставними посилання податкового органу на факт не настання страхових випадків, з огляду на те, що ані норми ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ані норми Податкового кодексу України не ставлять в залежність віднесення до витрат сум від настання чи не настання страхового випадку, з урахуванням ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст.ст. 138, 140 ПК України.

Крім того, безпідставними та такими, що вчинені з перевищенням повноважень висновки податкової інспекції, викладені в акті від 06.12.2013р., про нереальність та нікчемність правочинів, укладених позивачем з ПАТ «СК «Прогрес-Фонд», які визнані актом перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 19.07.2013р. з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 ПК України, податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу, відповідно до покладених на нього функцій та повноважень, не надано повноважень та права щодо встановлення висновків в актах перевірки нереальності правочинів, нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Отже, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 06.12.2013 р. зроблено висновок про те, що укладені між позивачем та вищевказаним контрагентом правочини, згідно до ч. 1,2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 ЦК України є нереальними, укладеними без мети настання реальних наслідків (нікчемними).

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори страхування не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 06.12.2013 р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 06.12.2013 р. про нереальність господарських операцій на підставі акту перевірки контрагента позивача не міг керуватися лише припущеннями щодо нереальності укладених договорів, його позиція про ймовірність нереальності господарських операцій не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання правочинів недійсними (нікчемними) або вироком суду про визнання вини позивача від ухилення від сплати податків.

При цьому, відповідачем не надано відповідних доказів, що податковий орган після проведення відповідної перевірки, та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаних договорів, посадовою особою відповідача були вчинені дії щодо звернення з відповідними службовими документами до податкової міліції та відносно позивача відкрито кримінальне провадження з приводу ухилення від сплати податків.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування ним витрат за договорами страхування у перевіряємий період.

Посилання ж податкової інспекції на акт перевірки ПАТ «СК «Прогрес-Фонд», яким встановлені порушення даним підприємством норм податкового законодавства, не може бути підставами для покладення відповідальності за такі порушення на позивача, оскільки Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування витрат в залежність від факту підтвердження реальності здійснення своїх зобов'язань його контрагентами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача права на формування витрат у своєму податковому обліку, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документально підтвердження розміру понесених витрат у перевіряємому періоді.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, а також у постанові від 14.11.2012р.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем правомірність своїх дій не доведено, висновки податкового органу не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України та суперечать первинним бухгалтерським документам.

Отже, суд не може вважати, що рішення відповідача є таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «МД Груп Дніпропетровськ» про скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір, що підтверджується платіжним дорученням, яке міститься в матеріалах справи, підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МД Груп Дніпропетровськ» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0000372310 від 19.12.2013 року про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «МД Груп Дніпропетровськ» грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 2 522 352,35 (два мільйона п'ятсот двадцять дві тисячі триста п'ятдесят дві гривні тридцять п'ять копійок) грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МД Груп Дніпропетровськ» судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 458,81 (чотириста п'ятдесят вісім гривень вісімдесят одна копійка) грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна