Постанова № 40160493, 28.07.2014, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 липня 2014 р. Справа № 802/1516/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Кулика Віталія Віталійовича,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Романовича С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області про скасування податкового-повідомлення рішення,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ( далі - ФОП ОСОБА_3, позивач ) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач ) про скасування податкового-повідомлення рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, на думку позивача, висновки акту перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи.

Позивачем зазначено, що, на підставі акта перевірки №758/1701/НОМЕР_1 від 26.03.2014 року, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0011201701 від 15.04.2014 року, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в загальній сумі 16641,00 грн., в тому числі за основним платежем - 16640,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн. Як зазначено в висновках акта перевірки, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 порушено п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ за березень 2011 року, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, на загальну суму 16640,00грн. Проте, такі висновки відповідача, на думку позивача, є необґрунтованими та безпідставними.

Не погоджуючись з зазначеними висновками податкової інспекції, позивач також вказує на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновків, що контрагент позивача - ТОВ "БК Київбудмонтаж" - ніби - то створений лише з метою формування сумнівного податкового кредиту, в зв'язку з чим фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ "БК Київбудмонтаж" не спрямовані на реальне настання юридичних наслідків, що, в свою чергу, призвело до завищення позивачем суми податкового кредиту.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що податкове повідомлення - рішення форми "Р" № 0011201701 від 15.04.2014 року, прийняте відповідачем, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки господарські операції, вчинені відповідно до укладених між позивачем та ТОВ "БК Київбудмонтаж" договорів, є реальними та підтверджуються належними первинними документами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та пояснення надані в судовому засіданні, просив адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надавши суду письмові заперечення (а.с.31-34), в яких вказав, що встановлені перевіркою порушення податкового законодавства в дійсності мали місце. Як зазначив представник відповідача, відсутність у контрагента позивача - ТОВ "БК Київбудмонтаж" основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення відповідного виду діяльності, та відсутність товариства за місцем реєстрації свідчать про те, що вказаний суб'єкт господарювання має всі ознаки підприємства створеного з метою формування "сумнівного" податкового кредиту. Отже, позивачем перераховувались кошти без мети настання передбачених наслідків, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, Вінницька ОДПІ, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяла згідно з нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на думку представника відповідача, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 перебуває на обліку в Вінницькій ОДПІ та являється платником податку на додану вартість.

В період з 18.03.2014 року по 24.03.2014 року Вінницькою ОДПІ, відповідно до наказу від 14.03.2014 року № 805, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань взаємовідносин з ТОВ "БК Київбудмонтаж" за березень 2011 року.

Результати перевірки оформлено актом від 26.03.2014 року № 758/1701/НОМЕР_1 (а.с. 9-19).

Відповідно до висновків, викладених в зазначеному акті, в ході перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ФОП ОСОБА_3 занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за березень 2011 року на загальну суму 16641,00 грн.

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для вищенаведених висновків та для прийняття спірного податкового повідомлення - рішення слугувало відображене в акті перевірки № 758/1701/НОМЕР_1 від 26.03.2014 року судження ревізора - інспектора про те, що господарські операції між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "БК Київбудмонтаж" не спричиняють реального настання правових наслідків, у зв'язку з чим позивачем, на думку податкового органу, порушені вищенаведені вимоги чинного законодавства України.

Як вбачається з акту перевірки, до такого висновку ревізор - інспектор дійшов проаналізувавши акт ДПІ у Печерському районі м. Києва №1701/22.8/37143832 від 17.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "БК Київбудмонтаж" щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 01.03.2011 року по 31.12.2011 року та за вересень 2012 року, в якому зазначено, що фінансово-господарська діяльність товариства здійснювалась поза межами правового поля, без мети досягнення економічних і матеріальних результатів та одержання прибутку, а також підприємство не мало матеріальних, технічних ресурсів для виконання своїх зобов'язань перед контрагентами (а.с. 37-41).

Виходячи з висновку податкового органу, що правовідносини між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "БК Київбудмонтаж" суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків, судом досліджено підстави та порядок здійснення позивачем спірних господарських операцій та встановлено наступне.

Так, до складу податкового кредиту ФОП ОСОБА_3 було віднесено суми податку на додану вартість за березень 2011 року в загальній сумі 16640,00 грн., які сплачені позивачем внаслідок здійснення купівлі "Товару" у ТОВ "БК Київбудмонтаж", яка відбувалась відповідно до договорів купівлі - продажу від 29.03.2011 року та 30.03.2011 року, укладених між позивачем (Покупець) та ТОВ "БК Київбудмонтаж" (Продавець) ( а.с. 73-74, 78 - 79 ).

Відповідно до вищезазначених договорів Продавець зобов'язується передати у власність Покупця запчастини б/в, у кількості згідно специфікації №1 до Договору, а Покупець оплатити та прийняти "Товар". Загальна сума Договору від 29.03.2011 року складає 52080,00 грн., у тому числі ПДВ 8680,00 грн., а Договору від 30.03.2011 року - 47760,00 грн., у тому числі ПДВ 7960,00 грн. Оплата за товар, згідно розділу 2 Договорів, здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів не пізніше 60 днів, після відгрузки Товару, в розмірі 100% на банківський поточний рахунок Продавця.

Розділом 3 Договорів визначено, що продавець зобов'язується передати «Товар» по адресі поставки, а саме - м. Вінниця; перехід права власності та відповідальності за Товар передається в момент прийняття Товару, на підставі видаткової накладної.

Факт купівлі товару за вищезазначеними договорами та використання їх в господарській діяльності позивача підтверджується наступними первинними документами, дослідженими судом:

- податковими накладними №5 від 29.03.2011 року та №23 від 30.03.2011 року (а.с. 75, 80);

- видатковими накладними №РН-0000008 від 29.03.2011 року, №РН-0000005 від 30.03.2011 року (а.с. 77, 82);

- специфікаціями №1 до Договору від 29.03.2011 року та Договору від 30.03.2011 року (зворотній бік а.с. 73, 79);

- актами прийому-передачі на зберігання від 29.03.2011 року та 30.03.2011 року (а.с. 76, 81);

- платіжними дорученнями (а.с. 67-70).

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07. 1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 201 Податкового кодексу України визначені основні положення щодо податкової накладної, зокрема, вказані обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної. У п.201.8 вказаної норми встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Зі змісту наведених норм законодавства, вбачається, що необхідною умовою для включення витрат платником податків, до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість є фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), їх зв'язок з господарською діяльністю платника податків та підтвердження відповідними первинними документами, у тому числі податковими накладними. При цьому, наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто дії, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судом встановлено, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість, сформованого позивачем за господарськими операціями з ТОВ "БК Київбудмонтаж", підтверджуються податковими накладними, видатковими накладними, актами прийому-передачі на зберігання, платіжними дорученнями. При цьому, зазначені податкові накладні складені відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, містять усі обов'язкові реквізити та видані особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент видачі таких податкових накладних.

Проте, єдиним аргументом відповідача, висловленим в акті перевірки та запереченнях на адміністративний позов є те, що угоди укладені позивачем із ТОВ "БК Київбудмонтаж" не спричиняють реального настання правових наслідків, спрямовані на надання податкової вигоди, внаслідок чого, на думку відповідача, операції по формуванню податкового кредиту та податкові накладні, не можуть бути підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених покупцем при придбанні товарів (послуг) ( а.с. 17, 31-34 ).

Вищезазначені аргументи податкового органу базуються на підставі акту ДПІ у Печерському районі м. Києва №1701/22.8/37143832 від 17.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "БК Київбудмонтаж" щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період з 01.03.2011 року по 31.12.2011 року та за вересень 2012 року (копія акту міститься в матеріалах справи).

Тому, на думку відповідача, наявність у ФОП ОСОБА_3 податкових накладних, за умови встановлення факту нездійснення господарських операцій, не є безумовною підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Суд не погоджується з висновками податкового органу щодо нездійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "БК Київбудмонтаж", перерахування підприємством коштів без мети реального настання передбачених наслідків, а лише з метою заниження об"єкту оподаткування, та зауважує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин визначений Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України.

Положеннями Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010р. (стаття 20) та Закону України "Про державну податкову службу в Україні"№509-ХІІ від 04.12.1990р. (стаття 10) податкові органи не наділені компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, органи державної податкової служби України не наділені повноваженнями на встановлення факту нікчемності (фіктивності) правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст.ст. 626, 629, 655, 656, 662, 664 ЦК України в актах перевірок суб'єктів господарювання.

Крім того, висновки про діяльність підприємства, яка не спричиняє реального настання правових наслідків, та нікчемність правочинів відноситься до виключної компетенції судів, а не податкового органу. При цьому, податкові органи не позбавлені права звернутись до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між позивачем у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентами, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено ст. 228 ЦК України.

Разом з тим, при вирішенні даного спору, суд враховує також правову позицію сформовану Вищим адміністративним судом України у спорах даної категорії.

Так, в Інформаційному листі від 2 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Зокрема, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, у Інформаційному листі від 01.11.2011 №1936/11/13-11 ВАСУ зазначає, що для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Також в листі зазначено, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Так, в спростування тверджень податкового органу щодо безтоварності господарських операцій та на підтвердження використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивачем надано низку наступних документів:

- договір №01 від 18.10.2010 року укладений між позивачем та "Parastoo trabar" int Transport Co(p.j.s.), згідно якого позивач передав у власність покупця "Товар" згідно специфікації (а.с. 56 - 57, 95 );

- митну декларацію (а.с. 52 - 54);

- рахунок - фактуру (invoice) № 2 від 11.04.2011 року (а.с. 55);

- податкові накладні (а.с. 45-46);

- видаткові накладні (а.с. 47);

- акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів (а.с. 50);

- акт списання товарів №1 від 09.09.2011 року (а.с. 51);

- договір на зберігання (розміщення продукції) від 01.03.2011 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 71-72);

- акт прийому - передачі на зберігання від 29.03.2011 та 30.03.2011 ( а.с. 76, 81 ).

Вищезазначені документи свідчать про використання позивачем придбаних у ТОВ "БК Київбудмонтаж" товарів в своїй господарській діяльності, зокрема, про подальший продаж придбаних товарів іншим контрагентам. За придбані товари позивачем проведено розрахунки з ТОВ «БК Київбудмонтаж». Тобто, відбулись реальні зміни майнового стану платника податків - ФОП ОСОБА_3

Що стосується доводів відповідача щодо порушення позивачем податкового законодавства з посиланням на інформацію, яка викладена в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва №1701/22.8/37143832 від 17.05.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "БК Київбудмонтаж" щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період з 01.03.2011 року по 31.12.2011 року та за вересень 2012 року, то суд зауважує, що на момент складання зазначеного акту ТОВ "БК Київбудмонтаж" було припинено, згідно судового рішення від 20.02.2012 про припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом. Зазначений факт вказаний як в самому акті ДПІ у Печерському районі ( а.с. 37 - 38 ), так і підтверджується витягом з ЄДРПОУ ( а.с. 65 - 66 ). Разом з тим, слід зазначити що, як видно з акта перевірки, в період здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача мав чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податків та не був позбавлений прав укладати будь-які угоди у відповідності з діючим законодавством.

Так, із зазначеного акту вбачається, що ТОВ "БК Київбудмонтаж" взято на податковий облік в ДПІ у Печерському районі м. Києва 10.06.2010 року за №56354; зареєстроване платником ПДВ від 30.12.2010 року, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, яке анульовано 20.02.2012 року (зворотній бік а.с. 37 ). Тобто, на час виникнення спірних господарських правовідносин, ТОВ "БК Київбудмонтаж" являлось платником ПДВ та знаходилось на податковому обліку.

Вищий адміністративний суд України у своєму інформаційному листі від 20.07.2009 року №1112/11/13-10 зокрема зазначає, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатись на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Щодо посилань відповідача на пояснення гр. ОСОБА_5, викладені у вищезазначеному акті ДПІ у Печерському районі м. Києва, про його непричетність до господарської діяльності ТОВ «БК Київбудмонтаж», суд зауважує, що зазначені пояснення отримувались у ОСОБА_5 в ході допиту як свідка в рамках кримінальної справи за обвинуваченням посадових осіб ТОВ «Сварог - Агробуд» ( а.с. 83, 87 ). Крім того, на час розгляду даної адміністративної справи, зазначена кримінальна справа повернута судом прокурору Хмельницької області для організації проведення додаткового розслідування.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу поро правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідачем не надано суду доказів постановлення вироку щодо посадових осіб ТОВ «БК Київбудмонтаж», яким би було встановлено факт вчинення зазначеними особами злочинів щодо ухилення від сплати податків або фіктивного підприємництва.

Таким чином, суд констатує, що в даному випадку господарські угоди між позивачем та ТОВ "БК Київбудмонтаж" були реально виконані сторонами, кожна оподаткована господарська операція належним чином оформлена, а податкові накладні відповідають встановленим вимогам.

Отже, наявність підтверджуючих первинних документів та належним чином оформлених податкових накладних свідчать про правомірність включення ФОП ОСОБА_3 спірних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а тому збільшення відповідачем суми грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість є протиправним.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовна вимога щодо скасування податкового повідомлення - рішення форми "Р" № 0011201701 від 15.04.2014 року є обґрунтованою, відповідає фактичним обставинам справи, встановленим судом, підтверджена належними доказами, а тому підлягає задоволенню.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зауважує, що відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про наявність виявлених та зафіксованих у відповідному акті порушень чинного законодавства України з боку позивача та, як наслідок, про правомірність збільшення ФОП ОСОБА_3 податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому підлягають задоволенню з розподілом судових витрат відповідно до ст. 94 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0011201701 від 15.04.2014 року, прийняте Вінницькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області щодо фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 ( код РНОКПП НОМЕР_1 ).

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 ( код РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) понесені судові витрати (судовий збір ) в сумі 182,70 грн. ( сто вісімдесят дві гривні 70 коп. ).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна