Рішення № 40154512, 25.03.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2014 р. Справа № 914/520/14

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Крокус" (02660, вул. Пухівська, 1-А, м. Київ; ідентифікаційний код 38402965)

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "М і К" (82200, вул. Стебницька, 73, м. Трускавець, Львівська область; ідентифікаційний код 19096149)

про стягнення заборгованості у сумі 351683,91грн.,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився.

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Крокус" заявлено позов до Товариство з обмеженою відповідальністю "М і К" з вимогою стягнення 336440,69грн. боргу, що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами Договору №КР-171 від 28.08.2013р.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 2385,99грн. 3% річних від простроченого платежу, 2520,14грн. інфляційних втрат та 10337,09грн. пені.

17.02.2014р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12год. 15хв. 04.03.2014р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 04.03.2014р., в тому числі у зв'язку з неявкою Відповідача та невиконанням вимог ухвали господарського суду по даній справі щодо надання відзиву та інших документів, що витребовувались судом.

Протягом розгляду справи представнику Позивача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань.

Згідно ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Підтвердженням отримання Відповідачем ухвали суду про порушення провадження у справі є повідомлення про вручення поштового відправлення.

Крім того суд зазначає, що як ухвала про порушення провадження у справі, так і ухвала про відкладення розгляду справи скеровані Відповідачу за адресою: 82200, Львівська обл., м.Трускавець, вул.Стебницька, 73, яка відповідає адресі Відповідача, вказаній у витягу з ЄДРЮОФОП серії АД №№597718-597720 станом на 18.03.2014р., що, в свою чергу, відповідає вимогам ч.1 ст.64 ГПК України, та ухвали суду по даній справі вважаються врученими Відповідачу.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 25599,10грн. основного боргу.

28.08.2013р. між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) укладено договір поставки №КР-171 (надалі - Договір), відповідно до якого (п.1), Постачальник постачає і передає у власність ТзОВ "М і К", а ТзОВ "М і К" приймає та оплачує товари згідно з замовленнями ТзОВ "М і К" та товарно-супровідною документацією, які складають невід'ємну частину Договору; ТзОВ "М і К" надає замовлення Постачальнику на підставі прас-листів, в яких наведено список товарів, їхня ціна, асортимент; згідно умов Договору, Постачальник зобов'язується поставити і Покупець прийняти наступний товар: сировина для кондитерських виробів; ціною договору є сума, що підлягає оплаті Покупцем за весь поставлений Постачальником Покупцю товар на умовах Договору протягом терміну дії Договору.

У п.2.5 Договору зазначено, що кожна партія товару повинна супроводжуватись наступним пакетом документів: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, податкова накладна, сертифікат (паспорт) якості, гігієнічний висновок МОЗ України, сертифікат відповідності Держстандарту України, іншими документами, котрі передбачені для даної категорії товарів при їх реалізації; зазначені вище документи мають бути складені українською мовою та надані у оригіналах чи належним чином посвідчених копіях.

Приписами п.2.12 Договору встановлено, що товари приймаються за кількістю та якістю, на підставі транспортних накладних та інших супровідних документів, які підтверджують якість та повноту товарів.

Відповідно до п.3.1 Договору (з урахуванням підписаного 28.08.2013р. протоколу розбіжностей), ТзОВ "М і К" здійснює оплату вартості прийнятої партії товару відповідно до підписаної видаткової накладної, вказаної у відповідному рахунку-фактурі (видатковій накладній) протягом 14 календарних днів.

Згідно з п.4.6 Договору, сплата фінансових санкцій не звільняє винну Сторону від виконання належним чином своїх обов'язків перед іншою Стороною відповідно до Договору в повному обсязі.

У п.7.1 Договору зазначено, що будь-які суперечки, що виникають у зв'язку з цим Договором, вирішуються шляхом переговорів. Якщо Сторони не домовилися, вони мають право звернутися до господарського суду у відповідності до чинного законодавства України.

Приписами п.7.1 встановлено, що Договір укладений строком до 31.12.2014р.

Договір підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

На виконання умов Договору та для підтвердження прийняття зобов'язань за Договором, на підставі наявних в матеріалах справи виписаних Відповідачем довіреностей, Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано Товар за видатковими накладними №РН-002991 від 17.01.2014р. на суму 12550,00грн. з ПДВ; №РН-002974 від 16.01.2014р. на суму 8022,20грн. з ПДВ; №РН-0005052 від 15.01.2014р. на суму 11400,00грн. з ПДВ; №РН-0005010 від 14.01.2014р. на суму 15334,99грн. з ПДВ; №РН-0004670 від 25.12.2013р. на суму 13669,99грн. з ПДВ; №РН-0004542 від 20.12.2013р. на суму 8650,00грн. з ПДВ; №РН-0003381 від 25.11.2013р. на суму 67140,01грн.; №РН-0003811 від 22.11.2013р. на суму 59453,00грн. з ПДВ; №РН-0003836 від 22.11.2013р. на суму 77298,50грн. з ПДВ; №РН-0003677 від 15.11.2013р. на суму 145200,00грн. з ПДВ; №РН-0003645 від 14.11.2013р. на суму 57213,00грн. з ПДВ; №РН-0003143 від 23.10.2013р. на суму 92959,00грн. з ПДВ; №РН-0002900 від 14.10.2013р. на суму 124320,01грн. з ПДВ; №РН-0002838 від 10.10.2013р. на суму 67251,10грн. з ПДВ та №РН-0002626 від 02.10.2013р. на суму 24759,68грн. з ПДВ; всього на загальну суму 785221,48грн.

Крім того, поставка вищенаведеного Товару підтверджується і наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Продукція за Договором на підставі описаних вище накладних отримана на підставі наявних в матеріалах справи довіреностей уповноваженим представником Відповідача, що підтверджується підписами та відбитками печаток Сторін на вказаних накладних.

Відповідач за поставлений йому товар розрахувався лише частково в розмірі 448780,79грн. (банківські виписки наявні в матеріалах справи).

Відтак, станом на 05.02.2014р. Борг Відповідача перед Позивачем становив 336440,69грн. (785221,48 - 448780,49).

Крім цього суд зазначає, що згідно даних акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2013р., Відповідачем підтверджено наявний за Договором борг станом на 31.12.2013р.

18.12.2013р. Позивачем скеровано Відповідачу вимогу на оплату боргу №3698 від 29.11.2013р., яка отримана Відповідачем 23.12.2013р., підтвердженням чого є повідомлення про вручення поштового відправлення з відбитком поштового штемпеля. Крім того, 27.01.2014р. Позивачем скеровано Відповідачу вимогу про сплату боргу №0086 від 24.01.2014р., підтвердженням чого є фіскальний поштовий чек №3125 від 27.01.2014р.

Проте, в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані доводи здійснення Відповідачем оплати боргу в розмірі 336440,69грн. з моменту виникнення такого по час вирішення спору, чи надання відповіді на вимогу та претензію Позивача.

При цьому суд також зазначає, що ухвалою суду по даній справі про порушення провадження у справі від 17.02.2014р. (на необхідність виконання вимог якої вказувалось і в ухвалі від 04.03.2014р.) зобов'язано Сторін провести звірку взаємних розрахунків, копію акту якої надати суду. Позивачем зазначена вимога суду виконана та скеровано Відповідачу акт звірки супровідним листом №101 від 26.02.2014р., підтвердженням чого є опис вкладення з відбитком поштового штемпеля та фіскальний поштовий чек №8547 від 26.02.2014р. Проте, Відповідачем зазначена вимога суду не виконана, відтак, останній не скористався своїм правом на надання суду доказів можливих здійснених оплат боргу, окрім тих, які зазначені у позовній заяві.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням наведеного, в тому числі того, що матеріалами справи доведено, а Відповідачем не спростовано порушення зобов'язання щодо оплати за отриманий згідно Договору Товар, в тому числі станом на час подання позову та порушення провадження у справі - на суму 336440,69грн.; беручи до уваги те, що станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не представлені докази відсутності боргу Відповідача перед Позивачем в розмірі 336440,69грн. чи здійснення часткової оплати такого, суд приходить до висновку про наявність правових підстав до задоволення позовних вимог в частині стягнення 336440,69грн. основного боргу.

Щодо стягнення 10337,09грн. пені.

Позивач просить також стягнути 10337,09грн. пені, розрахунок якої додано до позовної заяви, та який проведено за період з 16.10.2013р. по 05.02.2014р.

У п. 4.4.1 Договору передбачено, що за порушення термінів розрахунків, передбачених п.3.1 Договору, Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що такий Позивачем розраховано невірно з наступних причин:

- допущено арифметичні помилки при проведенні розрахунку;

- не у всіх випадках вірно розраховано кількість днів прострочення. Так, не у всіх випадках взято до уваги та вірно застосовано положення п.3.1 Договору (з урахування Протоколу розбіжностей від 28.08.2013р.), відповідно до якого, ТзОВ "М і К" здійснює оплату вартості прийнятої партії товару відповідно до підписаної видаткової накладної, вказаної у відповідному рахунку-фактурі (видатковій накладній) протягом 14 календарних днів, платіжне зобов'язання вважається виконаним ТзОВ «МіК» після списання коштів з його банківського рахунку. Та не взято до уваги положення п.1.4, 1.7 і п.1.9 Постанови Пленуму ВГС України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно якого, з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора; передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору; відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України; день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

При цьому суд зазначає, що проведений Позивачем розрахунок пені не суперечить Розпорядженню КМУ від 21.11.2013р. N920-р «Про перенесення робочих днів у 2014 році» та Листу НБУ від 19.12.2013р. №25-205/28803 «Про регламент роботи в період завершення звітного року», оскільки згідно згаданого Листа НБУ, як 03.01.2014р., так і 08.01.2014р. СЕП (системи електронних платежів) і банківська система працювали у звичайному режимі.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку пені суд зазначає, що розмір пені за обрахований Позивачем період станом на 05.02.2014р. становить 9536,61грн.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведеного розрахунку пені, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача пені в розмірі 9536,61грн., в частині стягнення 800,48грн. пені слід відмовити.

Щодо стягнення 2385,99грн. 3% річних та 2520,14грн. інфляційних втрат.

В прохальній частині позовної заяви Позивач також просить стягнути з Відповідача 2385,99грн. 3% річних та 2520,14грн. інфляційних втрат, розрахунок яких надано в додатках до позовної заяви.

При цьому, 3% річних Позивач розраховує за період з 16.10.2013р. по 05.02.2014р., а інфляційні нарахування Позивач розраховує з боргу, кінцева дата оплати якого була 24.10.2013р. та по 05.02.2014р.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань суд зазначає, що такі Позивачем розраховано невірно з наступних причин:

- допущено арифметичні помилки при проведенні розрахунку;

- не у всіх випадках вірно розраховано кількість днів прострочення. Так, не у всіх випадках взято до уваги та вірно застосовано положення п.3.1 Договору (з урахування Протоколу розбіжностей від 28.08.2013р.), відповідно до якого, ТзОВ "М і К" здійснює оплату вартості прийнятої партії товару відповідно до підписаної видаткової накладної, вказаної у відповідному рахунку-фактурі (видатковій накладній) протягом 14 календарних днів, платіжне зобов'язання вважається виконаним ТзОВ «МіК» після списання коштів з його банківського рахунку. Та не взято до уваги положення п.1.4, 1.7 і п.1.9 Постанови Пленуму ВГС України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно якого, з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора; передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору; відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України; день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань;

- при розрахунку інфляційних нарахувань Позивачем невірно обраховано вихідні дані.

При цьому суд зазначає, що проведений Позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань не суперечать Розпорядженню КМУ від 21.11.2013р. N920-р «Про перенесення робочих днів у 2014 році» та Листу НБУ від 19.12.2013р. №25-205/28803 «Про регламент роботи в період завершення звітного року», оскільки згідно згаданого Листа НБУ, як 03.01.2014р., так і 08.01.2014р. СЕП (системи електронних платежів) і банківська система працювали у звичайному режимі.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність розрахунку 3% річних, суд зазначає, що розмір 3% річних, розрахований станом на 05.02.2014р., складає 2198,28грн.

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних нарахувань, розрахованого з боргу, кінцева дата оплати якого була 24.10.2013р. та по 05.02.2014р., суд зазначає, що їх розмір є більшим, аніж заявлено Позивачем до стягнення. Проте, за відсутності клопотань, передбачених п.2 ст.83 ГПК України, у суду відсутня можливість виходу за межі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних підлягають до задоволення в розмірі 2198,28грн., в частині стягнення 187,71грн. 3% річних слід відмовити; позовні вимоги щодо стягнення 2520,14грн. інфляційних нарахувань підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

25.03.2014 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 31.03.2014р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України; беручи до уваги те, що спір виник з вини Відповідача; враховуючи також те, що розмір позовних вимог, в задоволенні яких судом відмовлено, становить менше 1% від заявлених (0,28%), судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "М і К" (82200, вул. Стебницька, 73, м. Трускавець, Львівська область; ідентифікаційний код 19096149) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Крокус" (02660, вул. Пухівська, 1-А, м. Київ; ідентифікаційний код 38402965) 336440,69грн. основного боргу, 10337,09грн. пені, 2385,50грн. 3% річних, 2317,28грн. інфляційних втрат та 7029,61грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.