Рішення № 40151155, 31.07.2014, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ун. № 759/5639/14-ц

пр. № 2/759/3018/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2014 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Зайця Т.О. при секретарі Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва «Київміськсвітло» до ОСОБА_1, третя особа: ЗАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут» про відшкодування збитків, завданих в результаті ДТП,

В С Т А Н О В И В:

07.04.2014 року КП ЕЗО м. Києва «Київміськсвітло» звернулося з позовом про стягнення з ОСОБА_1 7 804,00 грн. збитків, завданих в результаті ДТП та сплачену суму судового збору в розмірі 243,60 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 22.02.2011 року в м. Києві по пр. Л. Курбаса, 9, з вини відповідача сталася ДТП, який здійснив наїзд на електроопору зовнішнього освітлення. Пошкоджене обладнання електромереж зовнішнього освітлення є комунальною власністю територіальної громади м. Києва. Вартість відновлювального ремонту складає 7 804,00 грн., яку позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, пославшись на пропуск строків позовної давності та відсутність правових підстав для стягнення коштів з відповідача, оскільки його цивільно-правові відповідальність була застрахована у третьої особи.

Представник третьої особи до суду не з'явився.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню на підставі наступного.

Встановлено, що 22.02.2011 року о 18:45 в м. Києві по пр. Л. Курбаса, ОСОБА_1, керуючи автомобілем «Мазда», д.н.з. НОМЕР_1, під час руху не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та стан дорожнього покриття, при виникненні перешкоди не впорався з керуванням, внаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду (електроопору), що призвело до пошкодження транспортного засобу. Вказані обставини встановлені постановою Святошинського районного суду м. Києва по справі №3-2280/11, якою накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення (а. с. 7 - копія постанови).

З пояснень позивача встановлено, що після ДТП на місце події приїхали працівники ДАІ та КП ЕЗО м. Києва «Київміськсвітло», останні здійснювали якісь записи та фотографували місце ДТП.

Відповідно до зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва №1 відновлення мережі зовнішнього освітлення по пр. Курбаса, 9 в м. Києві після ДТП становить 7 804,00 грн. (а. с. 9 - копія розрахунку).

Таким чином, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було заподіяно матеріальну шкоду на в розмірі 7 804,00 грн.

Судом також встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ЗАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут», що підтверджується полісом №ВЕ/8186473 (а. с. 23 - копія полісу).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 11 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» у випадках пошкодження чи знищення елементів благоустрою, визначених пунктом 2 частини другої цієї статті, винна юридична чи фізична особа усуває пошкодження (відновлює елементи благоустрою) власними силами або за домовленістю з балансоутримувачем перераховує на його рахунок суму відновної вартості.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В силу наведених норм, особа, яка завдала шкоду, зобов'язана її відшкодовувати власнику чи балансоутримувачу пошкодженого майна. Проте, в порушення зазначених норм позивач не надав жодних доказів того, що він є власником чи балансоутримувачем пошкодженого майна, тобто не довів свого права на стягнення зазначених у позовних вимогах коштів, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Пунктом 16 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» встановлено: відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Згідно пункту 19 зазначеної постанови пленуму, з урахуванням змісту статті 979 ЦК та статті 16 Закону України «Про страхування» у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку.

В листі Верховного Суду України від 01.04.2014 року «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» надані наступні роз'яснення: «Виникають проблеми й під час розгляду справ щодо обов'язку відшкодувати в повному обсязі шкоду, завдану під час дорожньо-транспортної події, на володільця джерела підвищеної небезпеки, яким відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року N 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» укладено договір про таке страхування (на підставі ст. 1187 ЦК). Випадки такого роду регулюються спеціальною нормою - ст. 1194 ЦК, за якою відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки є субсідарною і настає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для відшкодування завданої шкоди. За цих умов володільцем сплачується потерпілому різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».

Встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ЗАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут», проте, позивач не заявляє вимог до страхової компанії, що є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки (відповідача по справі) є субсідарною і настає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для відшкодування завданої шкоди (ст. 1194 ЦК України).

Обґрунтованими є посилання позивача на пропуск строків позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі N 6-7цс14).

Позивач не заперечував тверджень відповідача про те, що після ДТП на місце події приїхали працівники ДАІ та КП ЕЗО м. Києва «Київміськсвітло», останні здійснювали якісь записи та фотографували місце ДТП.

Тобто, позивач мав можливість встановити особу відповідача ще в день ДТП - 22.02.2011 року, а до суду подав позов лише 07.04.2014 року, тобто з пропуском строків загальної позовної давності.

На підставі наведеного, суд дійшов висновків про необхідність відмовити в задоволенні позову, оскільки в порушення ст. ст. 166, 1187 ЦК України позивач не надав жодних доказів того, що він є власником чи балансоутримувачем пошкодженого майна та має право на отримання відповідного відшкодування, він не звертався з відповідними вимогами до страхової компанії, в якій була застрахована відповідальність відповідача, та пропустив строки позовної давності, про застосування яких заявлено стороною у спорі.

Керуючись ст. ст. 256, 257, 261, 267, 1166, 1188, 1194 ЦК України, ст. ст. 208, 209, 212-215, 360-7 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги та може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення виготовлено 05.08.2014 року.

СУДДЯ: Т.О. ЗАЄЦЬ