Рішення № 40143331, 11.08.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/9980/14 11.08.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Прок-84"до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз"простягнення 327 956,10 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Бай С.Е. - представник за дов.;

від відповідача:Купрієнко В.І. - представник за дов.

У судовому засіданні 11.08.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" про стягнення заборгованості у розмірі 330 257, 48 грн., з яких: сума основного боргу - 288 164,80 грн., пеня - 11 788,01 грн., інфляційні втрати - 21 612,36 грн., 3 % річних - 8 692,31 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.05.2014 порушено провадження у справі №910/9980/14, розгляд справи призначений на 02.07.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.07.2014, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 16.07.2014.

В судовому засіданні 16.07.2014, в порядку статті 77 ГПК України, судом оголошено перерву до 23.07.2014.

Ухвалою від 23.07.2014 розгляд справи відкладено на 11.08.2014, в порядку ст. 77 ГПК України.

01.08.2014 позивач звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог, відповідно до якої зменшує позовні вимоги в частині інфляційних втрат до 21 324,19 грн. та 3 % річних - 6 679,10 грн.

У відзиві на позов відповідач повідомив суду, що неналежне виконання зобов'язань з оплати поставленого товару зумовило тяжка фінансова ситуація, яка склалась в газотранспортній системі України, що й потягло за собою затримку в розрахунку з контрагентами.

Крім того, відповідач звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності щодо нарахування штрафних санкцій, в якій зазначив, що строк позовної давності щодо стягнення пені закінчився 03.04.2014, враховуючи, що 90-деннний термін з дати поставки товару закінчився 02.04.2014.

В судовому засіданні 11.08.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

14.12.2012 між позивачем та відповідачем укладений договір №1212000621 (далі -Договір), за умовами якого, продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупцю взуття захисне та різне (далі - товар), найменування, кількість і ціна якого вказані в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору (додаток №1), а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість.

Ціна згідно специфікації складає 338 164,80 грн., в тому числі ПДВ - 56 360,80 грн. (п. 3.1), яка може бути збільшена або зменшена, згідно умов Договору.

Сплата вартості поставлений товар здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця по факту поставки товару не пізніше 90 календарних днів з дати поставки, згідно п. 4.1 Договору.

Умови поставки товару сторони узгодили у розділі 5 Договору.

Приймання товару по кількості проводиться по видатковій накладній продавця (п. 5.6).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець)передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином та передав відповідачу товару згідно видаткових накладних №207 від 23.04.2013, №8 від 10.01.2013, №22 від 23.01.2013, №197 від 18.04.2013, №85 від 20.02.2013, №76 від 14.02.2013, №52 від 05.02.2013, на загальну суму 338 164,80 грн. та довіреностей на отримання товару, які також долучені до матеріалів справи.

Поставка та отримання товару за Договором також підтверджується товаро - транспортними накладними, які в належним чином засвідчених копіях долучені до матеріалів справи.

За виставленими рахунками на оплату №239 від 23.04.2013, №13 від 10.01.2013, №35 від 23.01.2013, №227 від 18.04.2013, №105 від 20.02.2013, №65 від 05.02.2013, №92 від 14.02.2013, відповідач сплатив позивачу лише 50 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Враховуючи п. 4.1 Договору, слід зазначити, що за видатковою накладною від 23.04.2013 останнім днем оплати є 22.07.2013, за видатковою накладною від 10.01.2013 - 10.04.2013, за видатковою накладною від 23.01.2013 - 23.04.2013, за видатковою накладною від 18.04.2013 - 17.07.2013, за видатковою накладною від 20.02.2013, за видатковою накладною від 14.02.2013 - 15.05.2013, за видатковою накладною від 05.02.2013 - 06.05.2013.

Отже, з урахуванням наведеного, суд визнав доводи позивача щодо прострочення оплати коштів за поставлений товар за наведеними накладними, обґрунтованими.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 288 164,80 грн., доказів протилежного суду не надано.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про наявність заборгованості у відповідача перед позивачем на суму 288 164,80 грн., що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості в сумі 288 164,80 грн. відповідача належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Позивач заявив до стягнення пеню - 11 788,01 грн., суму інфляційних втрат - 21 324,19 грн. та 3 % річних у розмірі 6 679,10 грн.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Відповідно до п. 8.4 Договору, за порушення строку розрахунку, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми неоплаченого товару, але не більше 5 % від суми неоплаченого товару.

Згідно розрахунку позивача пеня нарахована наступним чином: за накладною №8 від 10.01.2013 за період з 11.04.2013 по 11.10.2013, за накладною №22 від 23.01.2013 за період з 24.04.2013 по 24.10.2013, за накладною №65 від 05.02.2013 за період з 07.05.2013 по 07.11.2013, за накладною №76 від 14.02.2013 за період з 16.05.2013 по 16.11.2013, за накладною №85 від 20.02.2013 за період з 22.05.2013 по 22.11.2013, за накладною №197 від 18.04.2013 за період з 18.07.2013 по 18.01.2014, за накладною № 207 від 23.04.2013 за період з 23.07.2013 по 23.01.2014.

Судом встановлено, що позивач вірно визначив дату початку прострочення зобов'язання з оплати за кожною видатковою накладною, однак слід зазначити наступне.

Відповідачем подано заяву про застосування строк позовної давності щодо нарахування пені.

Згідно статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом 23.05.2014, згідно вхідного штампу суду.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що підлягає задоволенню пеня за накладною від 23.04.2013 за період з 23.07.2013 по 21.01.2014, за накладною від 10.01.2013 за період з 23.05.2013 по 11.10.2013, за накладною від 23.01.2013 за період з 23.05.2013 по 24.10.2013, за накладною від 18.04.2013 за період з 18.07.2013 по 18.01.2014, за накладною від 20.02.2013 за період з 23.05.2013 по 22.11.2013, за накладною від 14.02.2013 за період з 23.05.2013 по 16.11.2013, за накладною від 05.02.2013 за період з 23.05.2013 по 07.11.2013, що за перерахунком суду становить 10 519, 67 грн.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому, суд взяв до уваги положення частини 1 статті 254 ЦК України, які передбачають, що строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

За наведених обставин справи, приписів законодавства суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення пені, яка нарахована за період до 23.05.2013 та відхиляє доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених позовних вимог в цій частині позову.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

У листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., зазначено, що визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Суд перевірив розрахунок 3 % річних, наведений у заяві про зменшення позовних вимог та визнав його обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у розмірі заявленому до стягнення, тобто у розмірі 6 679,10 грн.

При здійсненні перерахунку інфляційних втрат за період вказаний позивачем, суд встановив, що їх розмір становить 19 710,32 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, виходячи з наведених вище обставин, позовні вимоги підягають задоволенню в частині суми основного боргу - 288 164,80 грн., пені - 10 519,67 грн., 3 % річних - 6 679,11 грн., інфляційних втрат - 19 710,32 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

Частиною першою статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог. За таких обставин 52,02 грн. судового збору підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код 30019801) в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" (03065, м. Київ, проспект Комарова, 44, код 23517243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прок-84" (37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. Грушевського, 30, код 33470496) суму основного боргу у розмірі 288 164,80 грн. (двісті вісімдесят вісім тисяч сто шістдесят чотири гривні 80 коп.), пеню - 10 519, 67 грн. (десять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять гривень 67 коп.), 3 % річних - 6 679, 11 грн. (шість тисяч шістсот сімдесят дев'ять гривень 11 коп.), інфляційні втрати - 19 710 ,32 грн. (дев'ятнадцять тисяч сімсот десять гривень 32 коп.) та 6 495,53 грн. (шість тисяч чотириста дев'яносто п'ять гривень 53 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Прок-84" (37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. Грушевського, 30, код 33470496) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 52,02 грн. (п'ятдесят дві гривні 02 коп.), сплачений платіжним дорученням №352 від 22.05.2014, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/9980/14.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення:14.08.2014.

Суддя М.Є. Літвінова